Рішення № 35302632, 13.11.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №1805/10712/2012 Головуючий у суді у 1 інстанції - Шершак Микола ІвановичНомер провадження 22-ц/788/2086/13 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 48

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Лузан Л. В., Маслова В. О.,

з участю секретаря - Назарової О.М.,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, поданою його представником ОСОБА_4,

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 серпня 2013 року

у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини,

в с т а н о в и л а:

Позивач 26 вересня 2012 року звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 є його батьками, які перебували у зареєстрованому шлюбі з 1989 року по 03 лютого 2005 року. На даний час він та його мати тимчасово проживають за кордоном в Італії м. Ольбія, де мати працює за контрактом, а він навчається в учбовому закладі.

Згідно рішень Зарічного районного суду м. Суми відповідач сплачував на користь його матері ОСОБА_6 аліменти на його утримання до досягнення ним повноліття, а потім повинен був до 15 липня 2012 року сплачувати аліменти за період 2011-2012 року за час його навчання в Італії в Державному науковому ліцеї «Лоренцо мосса», але кошти не були стягнуті.

На даний час він закінчив навчання в ліцеї та вступив 2 серпня 2012 року на навчання до університету в м. Піза Італії, куди був прийнятий на перший курс навчання «Електронна інженерія» зі строком навчання три роки, тобто до 02 серпня 2015 року.

Він потребує матеріальної допомоги батьків на навчання в університеті, оскільки навчання платне: весь курс навчання коштує 2309 євро, з них в перший рік навчання йому необхідно було сплатити 407 євро до 01 жовтня 2012 року, потім 15 березня 2013 року - 634 євро, 30 квітня 2013 року - 634 євро, 18 червня 2013 року - 634 євро.

У зв'язку з навчанням він не працює, не має доходу та знаходиться повністю на утриманні матері, яка працює за контрактом в Товаристві Автомаркет співробітником секретаріату з зарплатою 762, 4 євро, іншого доходу не має, а тому вона не має змоги сама повністю його утримувати.

Посилався на те, що йому треба буде в зв'язку з навчанням проживати в м. Піза, знімати кімнату. Крім плати за навчання, його мати понесла витрати на проїзд з м. Ольвія до м. Піза для подання документів до університету, для складання іспитів, за проживання там в готелі, за складання іспитів, придбання книг для підготовки до іспитів, понесла додаткові витрати для продовження в Римі в посольстві України дії його закордонного паспорту, необхідного для продовження навчання, на отримання ним прав на управління автомобілем та мотоциклом для поїздок до місця навчання. Він в зв'язку з захворюванням на остеохондроз та носа змушений був відвідувати спортзал та отримати консультацію лікаря, приїздив до м. Суми до військкомату та проходив медичне обстеження, займався в м. Суми з репетитором по математиці, що необхідно для його навчання, що також оплатила мати.

Посилаючись на вказані обставини та на те, що батько має можливість надавати йому матеріальну допомогу на період його навчання, оскільки є працездатною, матеріально забезпеченою людиною, він військовослужбовець, полковник, працевлаштований, має постійний заробіток, але добровільно допомогу не надає, має на утриманні неповнолітню дитину, просив стягнути з відповідача аліменти на своє утримання у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку відповідача щомісячно на період свого навчання в університеті м. Піза Італії до 02 серпня 2015 року, починаючи стягнення з дня звернення до суду (а.с. 2-4).

В листопаді 2012 року позивач в особі свого представника уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача аліменти на своє утримання у розмірі 1/6 частини від усіх видів його заробітку щомісячно на період навчання в університеті м. Піза Італії до 01 вересня 2015 року, починаючи стягнення з дня звернення до суду (а.с. 63-64).

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 14 серпня 2013 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/8 частини заробітку щомісячно до закінчення навчання, починаючи стягнення з 26 березня 2012 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір на користь держави в розмірі 214 грн. 60 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник зазначає, зокрема, що суд першої інстанції не врахував майновий стан відповідача, знаходження на його утриманні дружини, яка не працює у зв'язку з доглядом за дитиною віком до 6 років, малолітнього сина, який знаходиться на медичному диспансерному обліку і потребує посиленого догляду, а також батька відповідача. Позивач не надав належних доказів, що підтверджують факт його навчання в університеті та сплату коштів за навчання. Суд невірно зазначив початок строку стягнення аліментів.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав скаргу з мотивів, в ній викладених, представника позивача, яка заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, який не досяг 23 років, продовжує навчатись, потребує в зв'язку з цим матеріальної допомоги, яку відповідач з врахуванням його майнового та сімейного стану в змозі надати на утримання сина на час навчання.

Цей висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 199 Сімейного кодексу України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і в зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Згідно ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статі 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини та платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є позивачем в справі (а. с. 5, 206).

ОСОБА_5 та його мати ОСОБА_6 тимчасово проживають за кордоном в Італії в м. Олбія (а. с. 67-68, 250).

Згідно довідки з місця роботи в Італії, мати позивача ОСОБА_6 з 02 квітня 2012 року прийнята на роботу в товариство Автомаркет згідно контракту з щомісячною зарплатою 762,40 євро (а.с. 8 - 9).

Відповідач ОСОБА_3 працює у м. Харкові у військовій частині №9951 Державної прикордонної служби України на посаді заступника начальника відділу персоналу з середнім заробітком в сумі 6249,06 грн., зареєстрований в м. Суми, перебуває в повторному зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, від якого мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с.17, 56, 107, 120, 122).

Позивач ОСОБА_5 навчається в університеті м. Піза Італія, прийнятий на навчання 2 серпня 2012 року на 2012/2013 академічний рік на перший курс для навчання на курсі вищої освіти «Електронна інженерія», який належить до класу освітніх програм за фахом «Інформаційна інженерія» ( L-8) з тривалістю навчання три роки (а.с. 6-7, 22-23, 65-66, 251).

Згідно довідок, наданих позивачем, максимальна сума університетських внесків за 2012/2013 академічний рік встановлена в розмірі 2 163 євро, окрім 140 євро регіонального внеску та 6 євро внеску на фінансування спортивної діяльності. Перший внесок становить 407 євро - 01 жовтня 2012 року, 2-й внесок - 634 євро 15 березня 2013 року, 3-й внесок - 634 євро 30 квітня 2013 року, 4-й внесок - 634 євро 18 червня 2013 року (а.с.40-41, 69-70, 198-201).

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про доведеність позивачем своїх позовних вимог.

Відповідач ставить під сумнів факт навчання сина в університеті в Італії, оспорюючи дійсність наданих ним письмових доказів з огляду на відсутність на них апостилю.

Проте факт навчання позивача в Італії в університеті м. Піза та сплати ним коштів за навчання, що свідчить про його потребу в матеріальній допомозі батька, підтверджується не лише наданими суду першої інстанції довідками університету, а і наданими апеляційному суду як заперечення проти апеляційної скарги відповідача аналогічними довідками університету про вступ на навчання та сплату коштів за навчання з перекладом на українську мову, підпис перекладача на яких завірений в нотаріальному порядку. Оригінали вказаних документів та довідок про тимчасове місце проживання позивача з матір'ю в м. Ольбія надавались апеляційному суду для огляду та копії їх знаходяться в матеріалах справи (а.с. 8-11, 272-281).

В той же час відповідач не спростував доводів позивача про те, що він з матір'ю тимчасово проживає в Італії, сам посилався на цю обставину, зазначаючи, що вони там проживають постійно, при розгляді інших цивільних справ за взаємними позовами щодо їх спірного в м. Суми житла, про що свідчать судові рішення в цивільних справах, в тому числі і рішення апеляційного суду Сумської області від 13 березня 2013 року, яким також встановлено обставини тимчасовості проживання позивача з матір'ю в Італії, факт його навчання в університеті в Італії і роботи матері там за тимчасовими контрактами (а.с.204-208).

Посилання відповідача на те, що позивач та його мати не перебувають на консульському обліку в посольстві України в Італії (а.с.140, 150, 162, 166) не спростовують тієї обставини, що син відповідача офіційно прийнятий на навчання до італійського університету.

Факт навчання позивача підтверджується і виданим йому університетом м. Пізи посвідченням студента з зазначенням його індивідуального номера, який зазначений і в платіжних документах, що підтверджують сплату позивачем коштів за навчання (а.с.137, 138, 202-203, 251, 272-273).

Не спростовують висновків суду і посилання відповідача на те, що позивач невідомо на яких підставах знаходиться в Італії і його розшукує Сумський військкомат, оскільки в матеріалах справи є докази тому, що позивач з'являвся восени 2012 року до військкомату та проходив медичне обстеження, отримував відстрочку за станом здоров'я. 8 жовтня 2012 року він отримав новий паспорт громадянина України для виїзду за кордон (а. с. 12- 14, 91-104, 258, 268, 282, 297).

Не спростував відповідач і доводи позивача про те, що з нього рішенням суду були стягнені аліменти на утримання повнолітнього сина на час його навчання в Італії в Державному науковому ліцеї «Лоренса мосса», після чого син вступив на навчання до університету.

Доводи апеляційної скарги про те, що стаття 199 СК України передбачає можливість стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина у випадку «продовження навчання», тобто безперервного навчання у загальноосвітній школі, а потім у вищому навчальному закладі, і факт навчання сина в ліцеї «Лоренса мосса» в Італії не підтверджений, є необґрунтованими з огляду на встановлення цієї обставини попереднім рішенням суду про стягнення аліментів, спростовуються доказами в справі та ґрунтуються на помилковому трактуванні положень вказаної норми матеріального права, оскільки умова безперервності навчання в ній відсутня.

Посилання відповідача на відсутність у нього можливості надавати позивачеві матеріальну допомогу суд обґрунтовано оцінив як такі, що спростовуються доказами в справі.

На підтвердження своїх доводів в цій частині відповідач надав медичну довідку про стан здоров'я меншого сина та потребу його в домашньому догляді від 16 жовтня 2012 року, яка дійсна до 15 квітня 2012 року (а.с.109), надав нотаріально укладений з другою дружиною, з якою перебуває в шлюбі та проживає разом, договір між батьками про участь у вихованні та матеріальному утриманні їх спільного сина ОСОБА_8, 2008 року народження, за яким він, зокрема, зобов'язався сплачувати матері дитини на утримання сина щомісячно 1500 гр. та надав відповідний розрахунок своїх витрат, в тому числі на лікування сина та своє лікування, на утримання житла (а.с.121).

Доводи скарги в цій частині також є безпідставними, оскільки в справі відсутні докази, що витрати на лікування є постійними та вивіреними з призначенням лікарів (а.с.110-113).

Посилання на те, що відповідач сам утримує спірне з позивачем та його матір'ю житло в м. Суми також не свідчить про неможливість надавати допомогу позивачеві, оскільки позивач надав докази про те, що після розподілу особових рахунків по спірній квартирі мати позивача сплачує свою частину витрат по його утриманню, а питання щодо компенсації інших здійснених до цього платежів за необхідності підлягають вирішенню іншим шляхом (а.с.111, 252-254).

Не доведені належними доказами і посилання відповідача на щомісячне понесення ним витрат в сумі 2000 гр. на оренду житла в м. Харків за місцем роботи (а.с.114-118, 123-127), оскільки договір оренди житла, укладений ним, а не органом Держприкордонслужби, офіційно не зареєстрований, платіжний документ про оплату житла не містить реквізитів отримувача вказаних коштів - підприємця.

Доводи про те, що відповідач утримує і свого батька який проживає окремо, має належне йому житло в м. Тростянець, отримує пенсію (а.с.160), має ще одного сина, також не спростовують рішення суду в даній справі.

Посилання відповідача на те, що стягнена з нього сума аліментів буде перевищувати загальну вартість навчання сина в університеті, і його має змогу утримувати сама мати, яка працює в Італії, є безпідставними, оскільки вказане утримання полягає не лише в сплаті коштів на навчання, а і в забезпеченні повсякденної життєдіяльності сина.

Враховуючи встановлені судом обставини, в тому числі доходи відповідача, його майновий стан (а.с. 157, 173), підтверджені ним необхідні фактичні постійні витрати, суд прийшов до вірного висновку про наявність у відповідача можливості надавати позивачеві, який не досяг 23 років, матеріальну допомогу на час його навчання у визначеному розмірі.

Висновок суду про часткове задоволення позову з огляду на доведеність факту оплатного навчання позивача в університеті, знаходження його на утриманні матері та потреби його в матеріальній допомозі батька в зв'язку з цим є обґрунтованим, визначений розмір аліментів є виваженим, співмірним з доходами відповідача та таким, що не поставить відповідача в скрутне матеріальне становище.

При його визначенні судом першої інстанції були повністю враховані обставини, передбачені ст. 182 СК України, а тому рішення суду в цій частині відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності та обгрунтованості.

Рішення суду узгоджується з роз'ясненнями, які містяться в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства, стягнення аліментів», згідно яких обов'язок батьків утримувати повнолітніх сина чи дочку, які продовжують навчання, після досягнення ними повноліття (незалежно від форм навчання) настає за обов'язкової сукупності юридичних фактів: досягнення дитиною віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років, і продовження ними навчання, потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі та наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Доводи скарги про надуманість позову від імені його сина також є необґрунтованими та ґрунтуються на припущеннях.

Інші доводи апеляційної скарги, зокрема, щодо вказівки суду про стягнення судових витрат у вигляді державного мита, а не судового збору, також не спростовують висновків суду.

Оскільки доводи апеляційної скарги рішення суду у вказаній частині не спростовують, воно є законним та обґрунтованим, колегія суддів на підставі ст. 308 ЦПК України вважає необхідним доводи скарги у вказаній частині відхилити.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В той же час колегія суддів вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції з огляду на помилкове зазначення часу, з якого підлягають стягненню аліменти.

Згідно ст. 201 СК України, до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються, зокрема, норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.

Ст. 191 ч. 1 СК України передбачає, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

Позивач звернувся з позовом до суду 26 вересня 2012 року. З огляду на помилку в зазначенні часу, з якого присуджуються аліменти, в рішенні слід зазначити початком їх стягнення 26 вересня 2012 року, а не 26 березня 2012 року.

Враховуючи, що доказами в справі підтверджується вступ позивача на навчання в університеті 2 серпня 2012 року та строк навчання - три роки, аліменти слід стягнути до закінчення навчання - до 2 серпня 2015 року.

Оскільки колегія суддів фактично погоджується з рішенням суду про стягнення аліментів, за винятком його уточнення в частині періоду стягнення аліментів, клопотання відповідача про стягнення витрат на оплату правової допомоги задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану його представником ОСОБА_4, задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 серпня 2013 року в даній справі змінити в частині зазначення періоду стягнення аліментів з ОСОБА_3, зазначивши в рішенні, що аліменти підлягають стягненню з 26 вересня 2012 року і до закінчення навчання - до 2 серпня 2015 року.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -