Ухвала суду № 35298522, 13.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2013 р. м. Київ К/800/13364/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.

та представників сторін: від позивача - Петров Е.В.,

від відповідача - Шило М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2012 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2013 р.

у справі № 1570/5624/2012

за позовом Дочірнього підприємства «Фірма Леда»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2012 року Дочірнє підприємство «Фірма Леда» (далі - позивач, ДП «Фірма Леда») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби (далі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.09.2012р. № 0000322600 та № 0000332600.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2013 р., адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000322600 та № 0000332600.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Крім того, представником СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі заявлено клопотання про заміну відповідача на його правонаступника, Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів.

Дослідив надане клопотання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню в порядку визначеному статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України

Позивач у письмових запереченнях та в судовому засіданні 13.11.2013 р. проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 06.09.2012 р. по 07.09.2012 р. посадовими особами СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі згідно наказу від 05.09.2012 р. №236, виданого на підставі доповідної записки від 05.09.2012 р. №234/26-0 начальника відділу податкового супроводження підприємств оптової та роздрібної торгівлі, та на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість ДП «Фірма Леда» при взаємовідносинах з ПП «Топтрейдінг» за період березень, квітень 2010 року, ПП «Продмаркет Груп» за період березень, травень та червень 2010 року, ПП «Сохо Плюс» за період травень 2010 року та валових витрат за І та ІІ квартал 2010 року, за результатами якої складено акт від 10.09.2012 р. №120/26-0/24761695/24 та встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 3 940 878,68 грн.; пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого було занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 4 926 098,35 грн.

Не погоджуючись з висновками викладеними у зазначеному акті перевірки, позивачем було подано до податкового органу заперечення від 18.09.2012 р. №234/18/12 за результатами розгляду яких СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі складено висновок від 21.09.2012 р. №11/26-0/24761695, яким висновки акту перевірки від 10.09.2012 р. №120/26-0/24761695/24 змінено в частині визначення порушень пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на підпункт «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункти 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», за період березень-червень 2010 року, а заперечення позивача залишені без задоволення.

На підставі акту перевірки від 10.09.2012 р. №120/26-0/24761695/24 відповідачем 21.09.2012 р. винесені податкові повідомлення-рішення: №0000322600, яким, за порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 7 389 147,53 грн., з яких 4 926 098,35 грн. сума основного платежу та 2 463 049,18 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій; №0000332600, яким, за порушення підпункту «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 5 911 318,02 грн., з яких 3 940 878,68 грн. за основним платежем та 1 970 439,34 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається із згаданого акту перевірки в його основу було покладено фактично лише висновки актів перевірки відносно контрагентів позивача - ПП «Топтрейдінг», ПП «Продмаркет Груп», ПП «Сохо плюс», а саме: актів ДПІ у Приморському районі м. Одеси: від 01.04.2011 р. №430/23-5/35930936 «Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ПП «Топтрейдінг» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за березень-липень 2010 року»; від 04.04.2011 р. №434/23-5 «Про неможливість проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ПП «Продмаркет Груп» з питань підтвердження відомостей, отриманих від ДП «Фірма Леда» за період березень 2010 року, ТОВ «РЕАЛІС», ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» за період квітень 2010 року, ДП «Фірма Леда», ПП «ІТАЛ КЕРАМІКА» за період травень 2010 року, ДП «Фірма Леда», ТОВ «БЕСЛЕР-УКРАЇНА» за період серпень 2010 року; від 04.04.2011 р. №1788/23-5/36851176 «Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ПП «Сохо плюс» щодо підтвердження господарських відносин (податкові зобов'язання) з платниками податків: ДП «Фірма Леда»за податковий період травень 2010 року, ТОВ «НАШ ПРОДУКТ-1» за податковий період липень 2010 року, ПП «СУНВЕБШОП» за податковий період серпень, вересень 2010 року, ТОВ «МАКРО-ПРОДАКС» за податковий період липень 2010 року, ТОВ «ОРІН-ТОРГ» за податковий період серпень 2010 року, ТОВ «ПРОМЕНЕРГО ПІВДЕНЬ» за податковий період вересень 2010 року, ТОВ «ВПС-ЄС» за податковий період вересень 2010 року, ТОВ «ГЛОБАРТ» за податковий період серпень 2010 року», виходячи зі змісту яких податковий орган прийшов до висновку про безтоварність фінансово-господарських операцій позивача з його контрагентами, а тому, як стверджують перевіряючі, укладені ДП «Фірма Леда» із ПП «Топтрейдінг», ПП «Продмаркет Груп» та ПП «Сахо Плюс» угоди не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, тобто є нікчемними, що у свою чергу і стало підставою для нарахування позивачу вказаних податкових зобов'язань.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що необхідними умовами для включення платником податку сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є плата таким платником цих сум та наявність у нього відповідних податкових накладних, оформлених належним чином. Податкова накладна, згідно з підпунктом «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», повинна містити, крім іншого, місце розташування юридичної особи, зареєстрованою як платник податку на додану вартість.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснені першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий облік з податку на додану вартість здійснюється підприємством по факту проведення господарських операцій у певному податковому періоді.

Що стосується зобов'язання визначеного позивачеві з податку на прибуток приватних підприємств, то відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.8 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається будь-яка дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між ПП «Топтрейдінг», ПП «Продмаркет Груп» та ПП «Сахо Плюс» (Постачальники), та ДП «Фірма Леда» (Покупець), були укладені договори поставки № 02/01 від 02.01.2009 р. (т.1 а.с.124), № 07/05 від 01.05.2009 р. (т.1 а.с.126), № 16/05 від 17.05.2010 р. (т.1 а.с.122) на виконання яких були оформлені всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій за цими договорами, а саме: розрахунки, платіжні документи, накладні, довідки АБ «Південний» про рух грошових коштів в кореспонденції з розрахунковими рахунками ПП «Топтрейдінг», ПП «Продмаркет Груп», ПП «Сохо плюс» (т.1 а.с.70-98), звіти про обіг номенклатури за перевіряємий період, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні по виконанню договорів з ПП «Топтрейдінг», ПП «Продмаркет Груп», ПП «Сохо плюс» (т.1а.с.134-268, т.2 а.с.1-234, т.3 а.с.1-247, т.4 а.с.1-194, т.5 а.с.47-267), картки складського обліку матеріалів форми М-12 (т.6 а.с.26-33).

Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Разом з тим, як вбачається з акту перевірки від 10.09.2012 р. №120/26-0/24761695/24 у ньому відсутні посилання на первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, оскільки податковий орган такі документи не витребував і не досліджував. У самому акті зазначено, що перевірка проведена на підставі даних, зазначених у наявних в інспекції інформаційних баз вибірковим методом, що, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, не відповідає вимогам Податкового кодексу України та Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. №984 пунктом 6 розділу І якого визначено, що факти виявлених порушень податкового валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, позивачем дотримані вимоги законодавства щодо формування податкового кредиту та валових витрат при здійсненні ним господарської діяльності по взаємовідносинам з ПП «Топтрейдінг», ПП «Продмаркет Груп», ПП «Сохо плюс».

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, податковий орган, роблячи висновки про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказує на нікчемність укладених між ними договорів, оскільки такі вчинено без мети настання реальних наслідків.

Колегія суду касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, щодо відсутності підстав для визнання нікчемними договорів укладених позивачем з ПП «Топтрейдінг», ПП «Продмаркет Груп» та ПП «Сахо Плюс», виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та контрагентами не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 21.09.2012 р. № 0000322600 та № 0000332600, вимоги щодо визнання недійсними зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Здійснити заміну відповідача, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби, на її процесуального правонаступника, Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів.

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2013 р. у справі №1570/5624/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко