Ухвала суду № 35298439, 23.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року м. Київ К/800/23570/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. , Бухтіярової О. І., Костенко М. І.; розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 р.

у справі № 2а-13763/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ідіал»

до державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ідіал» (далі - позивач, ТОВ «Ідіал») звернулось до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.10.2010 р. № 0000642307/0 та № 0000652307/0, від 22.11.2010 р. № 0000642307/1 та № 0000652307/1.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 р. і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечення на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Ідіал» з питань правових відносин з ТОВ «ПСГ» за липень, вересень, жовтень та листопад 2009 р., за результатами якої складено акт перевірки № 860/1-23-70-36285192 від 13.10.2010 р. та встановлено порушення позивачем вимог п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон) та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на суму 70 659 грн., а також, порушення п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, як наслідок, заниження податку на прибуток у розмірі 88 325 грн.

На підставі зазначеного акту відповідач прийняв спірне податкові повідомлення-рішення № 0000652307/0, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 70 659 грн. та штрафні санкції у розмірі 35 329,50 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0000642307/0, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 88 325 грн. та штрафні санкції в розмірі 39 228,30 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень, ДПІ прийнято рішення, яким скарга ТОВ «Ідіал» залишена без задоволення, про що винесені податкові повідомлення-рішення від 22.11.2010 р. № 0000642307/1 та № 0000652307/1.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарських операцій, сплата позивачем сум податку на додану вартість в ціні товарів (послуг), безпідставність посилань відповідача на відсутність належної реєстрації контрагента позивача.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів з огляду на наступне.

Із аналізу положень п.7.2 статті 7 цього ж Закону випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, між позивачем (Покупець) та ТОВ «ПСГ» (Постачальник ) існували відносини щодо поставки товарів.

Судами попередніх інстанцій з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів: договорів, видаткових накладних, податкових накладних, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 631, сертифікатів відповідності та висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи, виписок банку про повну оплату вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, доказів подальшої реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей іншим покупцям, встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як вбачається із акту перевірки, податковий орган обґрунтовує свою позицію щодо нікчемності/недійсності зазначених правочинів як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Проте, відповідач не надав суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Отже, зазначені висновки податкового органу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства, а посилання відповідача на частини 1, 5 ст. 203, ст. 215, частину 1 ст. 216 Цивільного кодексу України є юридично неспроможними, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень № 0000642307/0, № 0000652307/0, № 0000642307/1, № 0000652307/1, вимоги щодо їх скасування були обґрунтовано задоволено.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби - відхилити.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис І. В. Приходько Судді підпис О. І. Бухтіярова підпис М. І. Костенко