Ухвала суду № 35298351, 04.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/8899/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Корженкової І.О.

представника позивача Семенюка Ю.Г.

представника відповідача Манікало І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2010

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011

у справі № 2а-11079/10/0470

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Дніпроважмаш»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2010, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м.Дніпропетровську від 21.04.2010 № 0000388811/0 про сплату ВАТ «Дніпроважмаш» податкового зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 2279683,88 грн., в т.ч. 1519788,72 грн. основного платежу та 759894,36 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Посилається на те, що висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права: ст. 216, ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 55 КАС України в судовому засіданні здійснено заміну відповідача у справі - Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів її правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 21.04.2010 № 0000388811/0 податкового зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 2279683,88 грн., в т.ч. 1519788,72 грн. основного платежу та 759894,36 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки невиїзної документальної перевірки, викладені в акті від 07.04.2010 № 739/08-02/1-00168076.

Податковий орган вважає, що позивач неправомірно за період з 01.01.2008 13.04.2009 обчислював орендну плату за землю виходячи зі встановленого п. 4.1 договору оренди земельної ділянки комунальної власності розміру орендної плати без врахування змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 03.06.2008 № 309-VI до Закону України «Про оренду землі» щодо розміру орендної плати за землю та введеної в дію рішенням Дніпропетровської міської ради від 26.12.2007 № 5/26 нової грошової оцінки землі та не виконуючи вимоги п. 4.2 цього договору, які передбачають врахування орендарем змін нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексації без внесення змін та доповнень до цього договору, що діяв (п. 4.2) у зазначеному періоді.

Позивач є користувачем земельної ділянки площею 109,8123 га, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Сухий острів, 3, на підставі договору оренди землі від 02.09.2004, укладеного ним з Дніпропетровською міською радою на підставі рішення цієї ради від 07.08.2002 № 137/3 та від 02.06.2004 № 86/17, державна реєстрація якого здійснена 29.10.2004 за № 5756.

Пунктом 4.1 договору передбачена річна орендна плата за земельну ділянку, що встановлюється у грошовій формі і складає 1 % від нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно із п. 2.3 Договору становить 474320823,96 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які вказує відповідач в касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини та надали їм правову оцінку.

Відповідно до ст. 2 від 03.07.1992 № 2535-ХІІ (у редакції, чинній на час періоду, що перевірявся) (далі Закону № 2535-ХІІ) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-XIV (у редакції Закону України від 03.06.2008 № 309-VI) (далі Закону №161-XIV) річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю";

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Згідно зі ст. 13 Закону № 2535-ХІІ підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ст. 19 Закону № 2535-ХІІ розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

Положення ч. 2 ст. 21 Закону № 161-XIV кореспондують наведеним вище положенням ст. 19 Закону № 2535-ХІІ.

Відповідно до ст. 30 Закону № 161-XIV зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Таким чином, зміна розміру земельного податку згідно із Законом від 03.06.2008 № 309-VI є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі за взаємною згодою сторін або на підставі відповідного рішення суду, прийнятого за наслідками вирішення спору між сторонами договору у разі недосягнення згоди щодо зміни. Без внесення таких змін до договору оренди землі орендна плата сплачується у розмірі, встановленому за угодою сторін у договорі.

Виходячи із вимог ст. 14, ст. 20 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII (чинного на час виникненні спірних відносин) орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності належить до загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів), контроль за правильністю та своєчасністю справляння яких здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законами.

Статтею 27 Закону контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, покладено на органи державної податкової служби.

Таким чином, органи державної податкової служби були наділені повноваженнями зі здійснення контролю за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджету орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, яка за законом з питань оподаткування належала до загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів), проте, не наділені повноваженнями щодо втручання у цивільно-правові відносини сторін договору, в т.ч. відносини щодо визначення ними в договорі розміру орендної плати землі.

Зазначена вище позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 11.06.2013 у справі № 21-443а12 за позовом ЗАТ «Кримвтормет» до ДПІ у Балаклавському районі м.Севастополя про скасування податкового повідомлення-рішення, яка за вимогами ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх судів України.

Суди надали правильну правову оцінку посиланням податкового органу на недійсний п. 4.2 договору оренди землі, яким було передбачено таку умову: зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2009 у справі № 12/51-09, яке набрало законної сили 13.04.2009, п. 4.2 договору оренди землі від 02.09.2004 визнано недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Зазначена норма означає, що рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, така окрема частина правочину - договору оренди землі як його п. 4.2 є недійсною з моменту її вчинення, тому не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з її недійсністю. Тому, правові підстави для висновку про те, що п. 4.2 договору діяв в період, що перевірений відповідачем, та мав виконуватися орендарем, відсутні.

Стаття 653 Цивільного кодексу України, зокрема її частина третя, на порушення судами якої вказує відповідач в касаційній скарзі, обґрунтовуючи при цьому власну позицію щодо дії п. 4.2 до набрання рішенням суду законної сили, передбачає правові наслідки зміни або розірвання договору. Однак, у даній справі встановлено обставину щодо визнання судом частини правочину недійсним, до якого застосовуються положення ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України та цього Кодексу. Тому, позиція відповідача про те, що визнання судом правочину недійсним є зміною договору в односторонньому порядку є помилковим, адже у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов (ч. 1 ст. 653 ЦК), а у разі визнання його недійсним для сторін не настає жодних наслідків, що випливали з умов такого договору, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Зважаючи на дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, надану судами правову оцінку обставинам, на які посилалися сторони, обґрунтовуючи свої вимоги та заперечення, та враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун