Постанова № 35298287, 28.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" жовтня 2013 р. м. Київ К-42433/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінвест»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010

у справі №2а-3356/10/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінвест»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2010 залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010, у задоволенні позову відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволенні позовних вимог, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.55 КАС України та поданого клопотання у справ проведено заміну сторони відповідача на правонаступника Кременчуцьку об?єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є орендарем земельних ділянок комунальної власності на підставі укладених із виконкомом Кременчуцької міської ради 14 договорів оренди земельних ділянок.

23.01.2008 позивачем було подано до Кременчуцької ОДПІ податкову декларацію з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності на 2008 рік, в які позивачем самостійно нараховано орендну плату на 2008 рік згідно з договорами оренди земельних ділянок в розмірі 32904,23 грн.

09.06.2010 відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, в ході якої перевірено правильність нарахування та сплати позивачем орендної плати за земельні ділянки, за результатами якої складено акт №2865/15-522/32450924 від 09.06.2010.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення ст.21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 03.06.2008 №309-УІ, у зв?язку з тим, що орендна плата по 5 договорам оренди земельних ділянок комунальної власності у 2008 році нараховувалась та сплачувалась у розмірі 1% від грошової оцінки землі, замість встановлених 3%.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000201550/0/2093 від 24.06.2010, яким визначено податкове зобов?язання за платежем орендна плата за землю в розмірі 41388,81 грн., у т.ч. основний платіж 27592,54 грн. та штрафні (фінансові) санкції 13796,27 грн.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що з 14 укладених позивачем договорів оренди земельних ділянок, 5 договорів передбачали розмірі орендної плати в сумі 1% від грошової оцінки землі.

Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частиною 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» в редакції, яка діяла до 01.01.2008, було передбачено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю», та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Разом з тим, підпунктом 4 п. 8 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-VІ було внесено зміни до ч. 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» (набрали чинності з 01.01.2008), у зв'язку з чим встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Зміни, внесені підпунктом 4 пункту 8 розділу II Закону України від 28.12.2007 №107-VI, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008.

Проте Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 03.06.2008 № 309- VI частина 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» знову була викладена у редакції, яка передбачала аналогічний мінімальний розмір орендної плати трикратний розмір земельного податку. Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень вказаного Закону, цей Закон набирає чинності з дня його опублікування 04.06.2008 та застосовується з дня втрати чинності відповідними положеннями розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Зазначений Закон неконституційним не визнавався та є чинним на даний час.

Враховуючи викладене, норми податкового законодавства щодо визначення мінімального розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної форми власності не менше трикратного розміру земельного податку, діяли з 01.01.2008 по 21.05.2008 (до дня визнання їх конституційними рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008), а також з 22.05.2008, тобто протягом всього 2008 року та підлягали виконанню платниками вказаного податку.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач у 2008 році в порушення вимог ст. 21 Закону України «Про оренду землі» здійснював нарахування і сплату орендної плати за землі комунальної власності по договорам №040754800380 від 13.09.2007, № 040754800459 від 01.11.2007, № 040754800385 від 18.09.2007, № 040754800134 від 04.04.2007, № 040754800381 від 13.09.2007 в розмірі 1 % від грошової оцінки землі, замість встановлених Законом 3 % від грошової оцінки, у зв?язку з чим визначення податкових зобов?язань згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням є правомірним.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, виходячи з такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (пункт «в» статті 12 ЗК).

Згідно зі статтею другою Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом України «Про оренду землі» № 161-ХІV та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.

Відповідно до частини першої статті 21 цього ж Закону орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підставою нарахування земельного податку відповідно до статті 13 Закону України «Про плату за землю» є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Частиною четвертою статті 21 Закону України «Про оренду землі» річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів. Розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 14 Закону України «Про систему оподаткування», до загальнодержавних платежів належать такі податки і збори (обов'язкові платежі), як плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Як вбачається з наявних у матеріалах справи договорів оренди земельних ділянок, укладених позивачем із виконкомом Кременчуцької міської ради, у п?ятьох з них передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 1% від грошової оцінки землі щорічно. Величина орендної плати базується на розмірі земельного податку. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» та статтею 8 Закону України «Про плату за землю» передбачено внесення змін у розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності.

Разом із тим, статтею 30 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Вищезазначені положення законодавчих актів знайшли своє відображення і в умовах укладених позивачем з міськрадою договорах оренди.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державна податкова інспекція наділена повноваженнями зі здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, проте ініціативою вносити зміни в договори оренди землі відповідно до статей 12, 80, 83 ЗК, статті 21, 30 Закону України «Про оренду землі» наділена одна зі сторін цих договорів, якою у справі, що розглядається, є міська рада - орган місцевого самоврядування, через яку відповідною територіальною громадою реалізовано право власності на передані в оренду земельні ділянки, що знаходяться у комунальній власності.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства.

Таким чином, хоча зміна розміру земельного податку згідно із Законом № 309-VІ є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Таке застосування норм матеріального права відповідає практиці Верховного Суду України викладеній в постанові від 11.06.2013 за позовом ЗАТ «Кримвтормет» до ДПІ у Балаклавському районі м.Севатополя про скасування податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо правомірності дій відповідача по прийняттю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим постановлені у справі рішення підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України здійснені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 222, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінвест» задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити. Скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об?єднаної державної податкової інспекції №0000201550/0/2093 від 24.06.2010.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлоінвест» (39617, Полтавська обл., м.Кременчук, вул.Горького, 14, код 32450924) судові витрати в сумі 170 (Сто сімдесят) грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун