Ухвала суду № 35298281, 12.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2013 р. м. Київ К/800/21670/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є.розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової службина постанову та ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2012 року Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 рокуу справі№ 1570/4596/2012за позовомПриватного підприємства «Едісон»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової службипроскасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2012 року у справі № 1570/4596/2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 року, позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси № 0000792230 від 11.07.2012 року та № 0000782230 від 11.07.2012 року.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. пп. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. ст. 72, 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

У зв'язку з неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби виїзної документальної позапланової перевірки ПП «Едісон» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Сайгар Опт», складений акт від 26.06.2012 року № 3722/22-3/30873748, яким зафіксовано порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 342 809, грн. у тому числі у другому кварталі 2010 року на суму 342 809,00 грн., а також порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке призвело до заниження зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 274 247,00 грн. в тому числі у травні 2010 року на 274 247,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.07.2012 року № 0000782230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 342 809,00 грн. та від 11.07.2012 року № 0000792230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 274 247,00 грн.

На думку податкового органу, заниження податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства відбулося в результаті того, що договір № 4 від 20.05.2010 року, укладений між позивачем та ТОВ «Сайгар Опт», має ознаки нікчемності та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, оскільки ТОВ «Сайгар Опт» здійснювало фіктивне підприємництво.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з відсутності у відповідача підстав для нарахування податкових зобов'язань, оскільки висновки акта перевірки не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Колегія суддів з таким висновком погоджується, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону).

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , що діяв у перевіряємий період, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). (п. 7.5 ст. 7 цього Закону).

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору постачання товарів (освітлювального обладнання) № 4 від 20.05.2010 року, укладеного ПП «Едісон» та ТОВ «Сайгар Опт», підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Придбаний товар був повністю оплачений позивачем, про що свідчать відповідні платіжні доручення.

На час укладання договору та виписки податкових накладних ТОВ «Сайгар опт» було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Посилання податкового органу на встановлені у вироку Іллічівського міського суду Одеської області від 17.04.2012 року у справі № 1-260/2011 обставини обґрунтовано відхилені судами першої та апеляційної інстанції, адже вони не спростовують реальність спірних операцій, оскільки фінансово-господарські правовідносини між позивачем та ТОВ «Сайгар-опт» (відображені у вказаному вироку) не досліджувались у кримінальній справі.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 року у справі № 1570/4596/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів з моменту направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак