Постанова № 35290319, 19.09.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 40 -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2013 року справа № 811/2287/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В. розглянувши у порядку письмового провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут-Агро»

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Добробут-Агро» (далі - позивач, ТОВ «Добробут-Агро») звернулося до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ОДПІ) з вимогою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 27.06.2013 року №0001132220 та № 0001122220.

Ухвалою суду від 19.09.2013 року було здійснено заміну відповідача - Кіровоградську ОДПІ Кіровоградської області на правонаступника Кіровоградську ОДПІ Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу, викладеному в акті перевірки, оскільки господарські операції з контрагентом - ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД» мали реальний характер, вказаний контрагент на час видачі податкових накладних перебував в Єдиному державну реєстрі і був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Позивачем зазначено, що господарській операції між позивачем та ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД» підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Угоди укладені між позивачем та ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД» недійсними у судовому порядку не визнавались, загальні вимоги які передбачені вимогами Цивільного кодексу України були дотримані, а тому такі правочини не можуть не братись до уваги органами державної податкової служби.

Таким чином, позивач вважає, що дії відповідача є неправомірними, а податкові повідомлення - рішення винесені з порушенням вимог чинного законодавства, тому підлягають скасуванню.

Відповідачем до суду надано письмове заперечення, відповідно до якого позов ним не визнається в повному обсязі з наступних підстав.

Так, відповідачем зазначено, що проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою ТОВ «Добробут-Агро» встановлено, що господарські операції позивача з контрагентом - ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД» не мали реального характеру, так як укладені правочини є нікчемними. Тому, винесені за результатами перевірки податкові повідомлення -рішення, прийняті згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Представники позивача та відповідача подали заяви про розгляд справи за їх відсутності (а.с.152-153).

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що від обох сторін у справі заявлено до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності суд ухвалив здійснювати судовий розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши позовну заяву, долучені до справи документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

ТОВ «Добробут-Агро» зареєстрований як юридична особа Кіровоградською РДА 31.05.2010 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №836130 (а.с.41).

Види діяльності за КВЕД: оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуванням; допоміжна діяльність у рослинництві; ремонт і технічне обслуговування машин й устаткування промислового призначення; установлення та монтаж машин і устаткування; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно - технічним обладнанням (а.с.40).

На підставі наказу Кіровоградської ОДПІ «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» від 31.05.2013 року №1225 податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Добробут-Агро» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Бізнесстандарт-ЛТД» за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки складено акт №95/22-2/36951978 від 14.06.2013р., в якому зафіксовано, що позивачем під час здійснення господарської діяльності було допущено наступні порушення:

1). п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4463,00 грн. , в тому числі за березень 2012 року - на 4463,00 грн.;

2). п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (ряд. 19 Декларації з ПДВ) за березень 2012 року на суму 55 004,00 грн.;

3). п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту податкового періоду (ряд. 24 Декларації) за березень 2012 року на суму 134,00 грн. (а.с.8-19).

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що згідно акта перевірки Кіровоградської ОДПІ «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД» з питання правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з січня по грудень 2012 року» № 141/1520/37918554 від 08.02.2013 року, не підтверджено податкову адресу підприємства та реальність здійснення господарських операцій даного контрагенту з платниками податків при здійсненні операцій з придбання ТМЦ у підприємств та подальшої їх реалізації по ланцюгу постачання.

На підставі акту перевірки Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської області ДПС винесено:

- податкове повідомлення - рішення №0001122220 від 27.06.2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 55004,00 грн. (а.с.20);

- податкове повідомлення - рішення №0001132220 від 27.06.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 6695,00 грн. в тому числі за основним платежем - 4463,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2232,00 грн. (а.с.21).

Суд не погоджується з висновками податкового органу з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом - Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

В пункті 198.6 ст. 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України). Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.

З наданих до справи копій документів вбачається, що первинні документи, а саме податкові накладні, позивачем (покупець за договором) та ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД» (продавець за договором), належним чином складені на виконання укладених між ними на поставку запасних частин сільськогосподарської техніки фірми КЛААС:

- договір купівлі - продажу № 687 від 19 березня 2012 року (а.с.86);

- договір купівлі - продажу № 722 від 23 березня 2012 року (а.с.93);

- договір купівлі - продажу № 745 від 27 березня 2013 року (а.с.100).

На дату складання податкових накладних ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД» було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва.

Оплата товару та фактичне його отримання підтверджується наступними документами: видатковими накладними (а.с.87,94,101), податковими накладними (а.с.88,95-96,102), рахунками (а.с.90,98,104), платіжним дорученнями (а.с.91-92, 99, 105).

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що отриманий товар було доставлено позивачу ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД», що підтверджується договором про надання транспортних послуг (а.с.106), актом здачі - прийняття робіт (а.с.107), товарно-транспортною накладною (а.с.108), рахунком, податковою накладною та платіжним дорученням (а.с.109-111).

Крім того, матеріалами справи встановлено, що придбаний товар позивач зберігав в орендованому приміщенні за адресою - Кіровоградська область, Кіровоградський р-н, с. Соколівське, вул. Автолюбителів, 5. Вказане приміщення орендується на підставі договору оренди № 3 від 02.01.2013 року, укладеного між позивачем та ПП «Ремналадка» (Орендодавець за договором) (а.с.112-113) та договору №2 від 03.01.2012 року (а.с.131-133). Фактичне виконання сторонами умов договорів оренди підтверджується: актами передачі-приймання (а.с.114, 134) та платіжними дорученнями (а.с.115-119, 136-145).

Отже, в судовому засіданні доведено фактичне здійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту.

Дослідивши надані до суду первинні документи, суд встановив, що вони складені відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право позивачу віднести сплачену позивачем суму ПДВ у розмірі до податкового кредиту в березні 2012 року що свідчить про необґрунтованість висновку відповідача про відсутність підстав у позивача для підтвердження фактичного отримання товару.

За таких обставин, факт здійснення господарських операцій підтверджується позивачем належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, що згідно ст. 198 Податкового кодексу України свідчить про належне формування позивачем на підставі цих первинних документів податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Оскільки нікчемність таких правочинів прямо не встановлена законом, а інших доказів недійсності згаданих договорів відповідачем до суду не надано, суд критично оцінює висновок відповідача щодо нікчемності укладених між позивачем та його контрагентами договорів, а відтак безпідставним також є й встановлене відповідачем порушення вимог ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Згідно частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд враховує, що податковим органом обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробут-Агро» задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 27.06.2013 року № 0001132220 та № 0001122220 прийняті Кіровоградської об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області Державної податкової служби.

3.Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю «Добробут-Агро» (код ЄДРПОУ - 36951978) судові витрати в розмірі 616,10 грн., зобов'язавши Державне казначейство України в Кіровоградській області стягнути 616,10 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Кіровоградській області.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Р.В. Жук