Рішення № 35285737, 12.11.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2013 р. Справа №917/535/13

за позовом Відділу управління комунальним майном, що належить до спільної власності громад Карлівського району Полтавської області, вул. Леніна, 85,Карлівка,Карлівський район, Полтавська область,39500

до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" в особі Карлівського районного відділення Полтавської обласної дирекції ГО "Національної акціонерної страхової Компанії "Оранта".

про виселення із нежитлового приміщення

Суддя Тимощенко О.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Ємець Р.Ю. дор. б/н від 01.11.2013 року

від відповідача: Сичик В.В. дор. №08-03-29/224-13 від 20.08.2013 року

Ухвалою від 27.05.2013 року суд за заявою позивача здійснив заміну неналежного відповідача належним.

Ухвалою суду від 25.07.2013 року суд зупиняв провадження у справі, ухвалою від 23.10.2013 року провадження у справі було поновлено.

В судовому засіданні 12.11.2013 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 ГПК України та повідомив про дату виготовлення повного рішення.

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про виселення відповідача із нежитлового приміщення №2 (призначення - кабінет), корисною площею 23,0 кв.м., нежитлового приміщення №3 (призначення -кабінет), корисною площею 10,5 кв.м., та нежитлового приміщення №4 (призначення -кабінет), корисною площею 10,7 кв.м., що розташовані на 1-му поверсі в приміщенні адміністративного будинку за адресою: м. Карлівка, вул. Леніна,54-А, яке належить територіальній громаді міста, сіл Карлівського району (позовні вимоги в редакції заяви позивача від 12.04.2013 року).

Позивачем 07.05.2013 року в порядку ст. 38 ГПК України з'являлось клопотання, яке ухвалою суду від 14.05.2013 року частково задовольнив.

Від позивача 24.07.2013 року надійшла заява про зміну способу забезпечення позову, яка фактично була заявою про зміну предмету позову. Вказана заява залишена судом без розгляду ухвалою від 25.07.2013 року.

В судовому засіданні 12.11.2013 року представник позивача заявив клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи №917/1286/13 за позовом відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" до Відділу управління комунальним майном, що належить до спільної власності територіальних громад Карлівського району Полтавської області про визнання права власності на нежитлове приміщення № 1 (призначення - кабінет), корисною площею 22,5 кв.м.; нежитлове приміщення № 2 (призначення - кабінет), корисною площею 23,0 кв.м.; нежитлове приміщення № З (призначення - кабінет), корисною площею 10,5 кв.м.; нежитлове приміщення № 4 (призначення - кабінет), корисною площею 10,7 кв.м.; нежитлове приміщення № 5 (призначення - кабінет), корисною площею 13,4 кв.м.; нежитлове приміщення № 8 (призначення - кабінет), корисною площею 10,1 кв.м.; нежитлове приміщення № 9 (призначення - кабінет), корисною площею 13,9 кв.м.; нежитлове приміщення № 10 (призначення - кабінет), корисною площею 10,7 кв.м. - загальною площею 114,8 кв.м., що розташовані на 1-му поверху будинку за адресою: м. Карлівка, вул. Леніна, 54-А.

В обґрунтування свого клопотання позивач посилався на пов'язаність зазначених справ та оскарження в касаційному порядку постанови Харківського апеляційного господарського суду до ВГСУ, на підтвердження чого надав суду копію скарги та докази її направлення ВГСУ.

Представник відповідача проти задоволення клопотання заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом. Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи. Така інформація повинна підтверджуватись судовими документами, зокрема, ухвалами. Позивачем не подано суду доказів прийняття його касаційної скарги Вищим господарським судом України. Саме направлення касаційної скарги не є підставою для зупинення.

В даному випадку, враховуючи набрання рішенням у справі № 917/1286/13 законної сили, тривале зупинення приведе до порушення розумних строків розгляду справи, а тому суд відмовляє у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Також представником позивача в засіданні 12.11.2013 року було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи до отримання з Вищого господарського суду України ухвали про прийняття касаційної скарги до розгляду.

Представник відповідача проти задоволення даного клопотання заперечував.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є:

1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу;

11) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи.

2) неподання витребуваних доказів;

3) необхідність витребування нових доказів;

4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача;

5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 -69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

В даному випадку суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки судом не встановлено обставин, що перешкоджають вирішенню справи по суті в даному судовому засіданню.

Відповідач відзив на позов не надав, його представники в судових засіданнях проти задоволення позовних вимог усно заперечували.

Від відповідача надходили наступні клопотання:

- 12.04.2013 року про здійснення технічної фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу ( задоволено судом);

- про зупинення провадження у справі ( ухвалою від 25.07.2013 року задоволено).

До початку слухання справи по суті 24.05.2013 року від відповідача до суду по даній справі надійшла зустрічна позовна заява, яка ухвалою від 27.05.2013 року була повернута судом на підставі п. п.3,6 статті 63 ГПК України.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що:

- відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія С АС № 051217, виданого 15.09.2008 року виконавчим комітетом Карлівської міської ради та технічного паспорта на нежитлові будівлі, виготовлений станом на 08.01.2008 року КП Полтавським бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», реєстровий № 2-147, нежитлова будівля за адресою: м. Карлівка, вул. Леніна, 54-А, загальною площею 778 кв.м. знаходиться у спільній власності територіальних громад Карлівського району в особі Карлівської районної ради;

- земельна ділянка за адресою: м. Карлівка, вул. Леніна, 54-А, загальною площею 0,1254 га, під зазначеним вище нежитловим приміщенням, належить на праві постійного користування відділу управління комунальним майном, що належить до спільної власності територіальних громад Карлівського району (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 229249 від 11.07.2012 року);

- Районною радою неодноразово пропонувалося невідокремленому підрозділу ВАТ HACK «Оранта», Карлівському районному відділенню Полтавської обласної дирекції HACK «Оранта» узаконити своє перебування в даному приміщенні, зокрема укласти договір оренди нежитлового приміщення (вих. № 02-02/06/22 від 10 січня 2011 року, вих. № 02-02/48 від 24 січня 2012 року). До цього часу договір оренди нежитлового приміщення залишається не укладений, оскільки відповідач мотивує своє перебування рішенням виконавчого комітету Карлівської районної ради народних депутатів від 17 липня 1979 року № 157, в якому йдеться мова про надання дозволу інспекції Держстраху прийняти дольову участь в будівництві учбового корпусу управління сільського господарства, але документи підтверджуючі про прийняття дольової участі інспекції Держстраху (Карлівського районного відділення HACK «Оранта») у будівництві даного приміщення або внесення певної частки в грошовому еквіваленті, відсутні.

Також позивач зазначає, що відсутність підтверджуючих документів про дольову участь відповідача у будівництві приміщення, а також відмова відповідача від укладення з Карлівською районною радою договору оренди комунального майна (що призводить до ненадходження коштів до районного бюджету, не сплачується відшкодування за земельний податок), звернення до суду є єдиною можливістю відновити порушені права та законні інтереси територіальних громад Карлівського району, які представляє Карлівська районна рада в особі відділу управління комунальним майном, що належить до спільної власності територіальних громад Карлівського району.

Таким чином, позивач просить суд виселити відповідача із нежитлового приміщення №2 (призначення - кабінет), корисною площею 23,0 кв.м., нежитлового приміщення №3 (призначення -кабінет), корисною площею 10,5 кв.м., та нежитлового приміщення №4 (призначення -кабінет), корисною площею 10,7 кв.м., що розташовані на 1-му поверсі в приміщенні адміністративного будинку за адресою: м. Карлівка, вул. Леніна,54-А, яке належить територіальній громаді міста, сіл Карлівського району.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

З матеріалів справи вбачається, що Карлівське районне відділення HACK «Оранта» на даний час розташоване в нежитловому приміщенні № 2 (призначення - кабінет), корисною площею 23,0 кв.м.; нежитловому приміщенні № 3 (призначення - кабінет), корисною площею 10,5 кв.м.; нежитловому приміщенні № 4 (призначення - кабінет), корисною площею 10,7 кв.м - загальною площею 44,2 кв.м. в будинку, що знаходиться за адресою: м. Карлівка, вул. Леніна, 54-А.

Рішенням виконавчого комітету Карлівської районної ради народних депутатів від 17.07.1979 року № 157 ( арк. справи 32) було надано дозвіл Інспекції Держстраху прийняти участь у будівництві учбового корпусу управління сільського господарства та вирішено по закінченню будівництва виділити інспекції Держстраху приміщення загальною площею 116 м2 .

Як встановлено судом та не заперечується сторонами між ними відсутні договірні відносини щодо оренди спірного приміщення, а фактично існує спір щодо права власності на спірне майно.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Вважаючи свої права порушеними, позивач зобов'язаний обрати спосіб захисту порушеного права, що відповідає вказаним нормам. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин (позивача) та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню ( ч.2 ст. 386 ЦК).

Згідно положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Позивачем такі вимоги не висувались, а ставиться позовна вимога саме про виселення відповідача.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом ( ч.2 ст. 328 ЦК України).

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Полтавської області від 11.07.2013 року у справі № 917/1286/13 задоволено позовні вимоги та визнано право власності відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" (вул. Здолбунівська,7Д, м. Київ, 01032, код 00034186) на: нежитлове приміщення № 1 (призначення - кабінет), корисною площею 22,5 кв.м.; нежитлове приміщення № 2 (призначення - кабінет), корисною площею 23,0 кв.м.; нежитлове приміщення № З (призначення - кабінет), корисною площею 10,5 кв.м.; нежитлове приміщення № 4 (призначення - кабінет), корисною площею 10,7 кв.м.; нежитлове приміщення № 5 (призначення - кабінет), корисною площею 13,4 кв.м.; нежитлове приміщення № 8 (призначення - кабінет), корисною площею 10,1 кв.м.; нежитлове приміщення № 9 (призначення - кабінет), корисною площею 13,9 кв.м.; нежитлове приміщення № 10 (призначення - кабінет), корисною площею 10,7 кв.м. - загальною площею 114,8 кв.м., що розташовані на 1-му поверху будинку за адресою: м. Карлівка, вул. Леніна, 54-А. ( арк. справи 102-104).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2013 року зазначене рішення суду залишено без змін (арк. справи 150-151).

За приписами ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

При цьому у рішенні суду від 11.07.2013 року встановлено факт прийняття відкритим акціонерним товариством Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" дольової участі в будівництві учбового корпусу управління сільського господарства та сплату 45000 крб., а тому він став добросовісним набувачем, законним власником майна, внаслідок чого позовні вимоги були задоволені судом у справі № 917/1286/13.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, суд вважає безсумнівними встановлені рішенням господарського суду у справі № 917/1286/13 факти, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які не потребують додаткового доведення зазначених обставин та фактів.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Таким чином, за наявності судового рішення про визнання відповідача власником приміщення, з якого позивач просить суд виселити останнього, позовні вимоги задоволені бути не можуть.

Згідно приписів ст. 49 ГПК України сплата судового збору покладається на позивача.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 33,43,49,82-85 ГПК України, суд -

Вирішив:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Повне рішення складено 15.11.2013 року.

Суддя Тимощенко О.М.

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією