Постанова № 35285581, 11.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2013 р. Справа№ 910/17397/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Сітайло Л.Г.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Красновид Н.Л., довіреність № 13/1-1-931 від 03.07.2013;

Лабутін О.А., довіреність № 13/1-1-929 від 03.07.2013;

відповідача:не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти""

на рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2013

у справі № 910/17397/13 (суддя: Трофименко Т.Ю. )

за позовом Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Київській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти""

про стягнення 142 560,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Київській області звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти"" про стягнення 142 560,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.09.2013 у справі № 910/17397/13 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" на користь Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Київській області 95040 грн. 00 коп. основного боргу, 47520 грн. 00 коп. штраф, 2851 грн. 20 коп. судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти"" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2013 у справі № 910/17397/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального права.

Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2013 № 910/17397/13 у справі № 910/17397/13 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Сітайло Л.Г., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2013 прийнято до розгляду апеляційну скаргу у справі № 910/17397/13. Розгляд апеляційної скарги призначений на 11.11.2013 об 11:30.

07.11.2013 представником скаржника через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з зайнятістю представника в розгляді іншої справи.

Розглянувши подане 07.10.2012 клопотання представника скаржника про відкладення розгляду справи суд відзначає, що неможливість представника бути присутнім у судовому засіданні не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, у даному випадку, скаржник має можливість скористатись правилами ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України.

11.11.2013 представники позивача в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги і просили суд рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2013 у справі № 910/17397/13 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, колегія суддів встановила наступне.

04.04.2013 між Управлінням Державної служби охорони при ГУМВС України в Київській області (охорона) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти" (замовник) було укладено Договір №634/13 на охорону об'єкта постами фізичної охорони Державної служби охорони при МВС України (надалі - договір).

В п. 1.1 договору сторони погодили, що замовник передає належне йому майно, яке зберігається у відокремлених приміщеннях (будівлях), що перераховані в дислокації (додаток №1 до договору) об'єкта, що охороняється під охорону постів фізичної охорони, а охорона зобов'язується здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення схоронності та цілісності майна відповідача на об'єкті з метою відвернення безпосередніх посягань на нього, припинення несанкціонованого замовником доступу сторонніх осіб до майна на об'єкті, збереження його фізичного стану і забезпечення здійснення замовником всіх належних йому повноважень щодо майна.

За своєю правовою природою договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що ціна послуг за цим договором є договірною і зазначається сторонами у Розрахунку та Протоколу узгодження договірної ціни (додаток № 2,3 до договору).

Згідно із п. 3.2. вартість охоронних послуг по договору на кожний окремий місяць, розраховується сторонами на підставі Дислокації та Розрахунку (додаток № 1,2 до договору), відповідно до кількості годин надання послуг в кожному окремому місяці та їх вартості.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов п. 3.1. договору між сторонами був підписаний Протокол узгодження договірної ціни (а.с. 17) в якому погодили, що ціна за здійснення охоронних заходів за цим договором становить 30,00грн. за годину охорони одним працівником цивільної охорони.

Також, між сторонами були підписані Дислокації - розрахунки (а.с. 18-21).

Строк дії договору 1 рік (п. 10.1. договору).

Суд зазнає, що договір, Протокол узгодження договірної ціни, Дислокації - розрахунки підписані в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін без будь яких зауважень і застережень та скріплені їх печатками.

До того ж, договір не визнаний в судовому порядку недійсним, а тому є підставою існування договірних зобов'язань які породжують для сторін права та обов'язки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надавались, а відповідачем приймались послуги з охорони об'єктів відповідача.

Однак, 03.07.2013 відповідач звернувся до позивача з листом в якому просив тимчасово припинити дію договору з 04.07.2013, в зв'язку зі складним фінансовим становищем.

04.07.2013 між сторонами був підписаний акт зняття поста на об'єктах відповідача.

15.07.2013 позивач звернувся до відповідача з претензією в якій просив погасити заборгованість за надані послуг у розмірі 89280,00 грн.

18.07.2013 відповідач повідомив позивача, що 09.04.2013 на АЗС в смт. Рокитне, вул. Білоцерківська, 2, Київської області з дозволу працівників позивача, невстановленими особами з резервуарів було відкачено бензин та дизельне паливо на загальну суму 302273,97 грн., що спричинило йому збитки. Але після вирішення питання щодо відшкодування відповідачу збитків в розмірі 302273,97 грн. заподіяних працівниками позивача, відповідач готовий сплатити заборгованість в розмірі 89280,00 грн.

26.07.2013 позивачем на адресу відповідача був направлений лист з додатками (Акт виконаних робіт за червень 2013 № УПР-000342, за липень 2013 № УПР-000416, Рахунок-фактура № УПР-00444 від 01.06.2013, № УПР-00631 від 04.07.2013) в якому просив підписати акти виконаних робіт та сплатити вартість отриманих послуг.

Однак, відповідач не сплатив вартість отриманих послуг за червень та липень 2013 року, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Заперечуючи проти позовних вимог скаржник стверджує, що він визнає лише наявність у нього боргу в розмірі лише 86400,00 грн., в той час як позивачем не надано належних та допустимих доказів обґрунтування суми боргу в розмірі 95400,00 грн.

До того ж, скаржник стверджує, що працівниками позивача йому було нанесено збитки в розмірі 302273,97 грн. про, що зазначено в листі від 18.07.2013, в зв'язку з чим сплата визнаної заборгованість буде сплачена після відшкодування позивачем завданих відповідачу збитків.

Крім того, скаржник стверджує про відсутність у нього заборгованості за липень 2013 року так-як, між сторонами не підписаний акт прийому-передачі виконаних робіт за липень 2013 і 04.07.2013 між сторонами був підписаний акт зняття поста на об'єктах відповідача.

Проте, твердження скаржника є необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Відповідно до п. 3.7. договору замовник своєчасно надсилає до охорони свого уповноваженого представника для отримання рахунків на оплату, актів виконаних робіт та інших необхідних йому фінансових документів. Будь-яке недотримання замовником своїх зобов'язань за цим договором щодо передачі об'єктів під охорону, не є підставою для зміни ним розміру та строків оплати за цим договором.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Оплата послуг охорони здійснюється замовником на умовах попередньої оплати шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача у розмірі, визначеному згідно пункту 3.2. договору. Перший платіж по договору у сумі вартості послуг охорони за перший місяць здійснюється замовником впродовж 2-х банківських днів після підписання договору. Усі наступні платежі по договору здійснюються замовником не пізніше 05 числа кожного місяця за цей місяць.

З аналізу викладених норм вбачається, що договір про надання послуг є оплатним, і обов'язок виконавця надати послугу відповідає обов'язку замовника цю послугу прийняти та оплатити.

Згідно з ч.1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Оскільки договір про надання послуг є оплатним, то обов'язок відповідача за договором оплатити отримані послуги виникає згідно з положеннями Закону та п. 3.7. договору і не ставиться в залежність від підписання сторонами акту виконаних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, строк оплати послуг на підставі договору за червень 2013 наступив і відповідач не заперечує у нього наявність боргу за даний місяць. Але не визнає заборгованість за липень 2013 року.

Отже, факт наявності заборгованості в розмірі 86400,00 грн. у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем визнаний, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості, визнаються судом обґрунтованими та такими, що правомірно були задоволені судом першої інстанції.

Щодо заборгованості відповідача перед позивачем за липень 2013 року, то суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем нараховано 8640,00 грн. відповідачу заборгованості за надані послуги по договору в період з 01.07.2013-03.07.2013 і 1080,00 грн. заборгованості за надані послуги по договору за 9 годин 04.07.2013.

Як зазначалось раніше, 04.07.2013 на об'єкті відповідача, на його прохання, був знятий пост охорони.

Отже, позивачем в період з 01.07.2013-04.07.2013 було надано відповідачу послуги з охорони на підставі договору.

Проаналізувавши нарахований позивачем розмір заборгованості за період з 01.07.2013-04.07.2013, колегія суддів вважає його обґрунтованим та таким, що був здійснений на підставі п. 3.1. договору та Дислокації - розрахунку.

Отже, факт наявності заборгованості в розмірі 9720,00 грн. у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості, визнаються судом обґрунтованими та такими, що правомірно були задоволені судом першої інстанції.

Стосовно тверджень скаржника щодо наявності у нього збитків в розмірі 302273,97 грн. про, що зазначено в листі від 18.07.2013, суд відзначає наступне.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення, а також, відомостей про звернення до правоохоронних органів із заявами про зазначені вище факти та не надано суду жодних належних доказів, що невстановленими особами з резервуарів було відкачено бензин та дизельне паливо на загальну суму 302273,97 грн., що спричинило йому збитки, письмово про це не зазначено, результатів розгляду таких заяв до суду також не надано.

Враховуючи зазначене, суд не приймає до уваги твердження скаржника щодо наявності у нього збитків в розмірі 302273,97 грн. завданих неправомірними діями працівниками позивача.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

В п. 8.2. договору сторони передбачили штраф в розмірі 50% від суми невиконаного вчасно зобов'язання, якщо порушення терміну оплати будуть систематичні (два і більше рази).

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу є обґрунтованою.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову повністю.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2013 у справі № 910/17397/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Білоруські нафтопродукти"" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2013 у справі № 910/17397/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/17397/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Л.Г. Сітайло

Е.О. Шевченко