Постанова № 35285574, 13.11.2013, Сніжнянський міський суд Донецької області

Справа № 244/4988/13-а

Провадження № 2-а/244/144/2013

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2013 р.

Сніжнянський міський суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Кучми В.В.,

при секретарі - Гайтеровій Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сніжне справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення м.Сніжного Донецької області про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з справжнім позовом до Управління праці та соціального захисту населення м.Сніжного Донецької області про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за період 2009-2013р.р. та зобов'язання вчинити певні дії. Свої позовні вимоги мотивує наступним. Він є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії та перебуває на обліку в Управління праці та соціального захисту населення м.Сніжне Донецької області. Відповідно ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право на отримання компенсаційних виплат на оздоровлення щорічно у розмірі пяти встановлених мінімальних заробітних плат, діючих на момент виплати. Але за вказані періоди йому фактично були здійснені компенсаційні виплати у меншому розмірі, 100 грн. у 2009р., 90 грн. у 2010р. та 2011р., 120 грн. у 2012р. та 120 грн. у 2013р. У зв'язку з цим різниця між фактично виплаченими сумами і тими, що підлягають до виплати за вказані періоди склала 22755 грн, яку і просить стягнути з відповідача. Крім того, просить зобовязати відповідача щорічно сплачувати компенсацію на оздоровлення у відповідності з вимогами ст.48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

До початку судового засідання від позивача надійшла заява, за якою заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі, справу просить розглянути без його участі, на позовних вимогах наполягає.

Відповідачем за підписом керівника надані письмові заперечення, за якими позовні вимоги УПСЗН не визнає. Від представника надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Вивчивши письмові пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і надані сторонами докази на обґрунтування і спростування заявлених позовних вимог, суд вважає позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

У судовому засіданні фактично встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії та інвалідом другої групи, інвалідність повязана з наслідками на ЧАЕС. Вказані обставини підтверджуються посвідченням за №144428 від 26.08.09 р та вкладкою до нього, а також посвідченням, виданим Пенсійним фондом України від 10.12.2012 р. про встановлення йому другої групи інвалідності. Також, довідкою МСЕК про встановлення другої групи інвалідності безстроково.

Як такий що належить до кола осіб - постраждалих Чорнобильській АЕС першої категорії і має другу групу інвалідності відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний

захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи має право на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі пяти мінімальних заробітних плат. Але, як витікає з письмових заперечень відповідача від 13.11.13 р №01-4196 відповідачем відповідно до постанови КМ України №562 від 12.07.05 р „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та Закону України «Про державний бюджет України за 2013 рік», виплачені компенсаційні виплати на оздоровлення у період 2009-2013 роки щорічно у кожному році. Відповідач вважає, що виплати були здійснені правомірно.

Втім, відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод. Право на щорічну допомогу (соціальну виплату), а також її розмір встановлено ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Встановлений законом розмір допомоги (п'ять мінімальних заробітних плат для інвалідів ІІ групи не повинен зменшуватись ніякими іншими нормативно-правовими актами (ні законами, ні підзаконними актами Кабінету Міністрів України та інших органів влади), оскільки ст. 22 Конституції України прямо це забороняє.

Відповідач, керуючись постановами Кабінету Міністрів України, які фактично зменшили розмір допомоги, порушив ст. 113 ч. 3 Конституції України. Таким чином, відбулося значне звуження обсягу прав, які існували на той час щодо відповідної категорії громадян, а саме звуження обсягу права позивача на спірну допомогу.

У відповідності із ст. 9 КАСУ в разі невідповідності будь-якого нормативно-правового акту Конституції або закону України, суд повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, право позивача на спірну виплату прямо встановлено Конституцією України та Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім того, вказане право гарантовано ст. 17 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», а також гарантований і розмір спірної соціальної допомоги. До цього ж, в ч.1 ст. 17 закону зазначено, що соціальні гарантії встановлюються тільки законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Тобто, при виплаті спірної допомоги Управління праці та соціального захисту м.Сніжного Донецької області повинно було керуватися ст. 48 спеціального закону, а саме Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Суд відхиляє заперечення відповідача з приводу того, що позивачем пропущено строк для звернення до суду, оскільки відповідно до ст.ст. 13, 48 Закону №796-XII оспорювані суми є компенсацією за шкоду, заподіяну здоровю, а згідно ст. 268 ч. 1 п. 3 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоровя.

Отже, відповідно до положень абзацу 4 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХII від 8.02.1991 року щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС інвалідам 2 групи виплачується - у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. При цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати інвалідам.

Законодавством України на час проведення виплат щорічної допомоги на оздоровлення позивачу були встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати:

2009 р., 2010, 2011р., 2012р. (виплачено відповідно 100 грн., 90грн. та 90 грн. у січні 2012р., 120 грн. у травні 2012р.) - розмір мінімальної заробітної плати в період з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р. згідно зі ст. 13 Закону України «Про державний бюджет на 2012 рік" складав 1073 грн., у період з 01.04.2012р. по 30.06.2012р. - 1094грн.

2013р. (виплачено 120 грн. у липні та серпня 2013р.) розмір мінімальної заробітної плати в період з 01.01.2013 р. по 30.11.2013 р. згідно зі ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» склав 1147 грн.

Таким чином, за 2009-2011 роки позивачу повинна бути нарахована компенсація на оздоровлення в таких розмірах:

2009 р. - 5365 грн. (1073 грн. х 5 = 5365 грн.),

2010 р. - 5365 грн. (1073 грн. х 5 = 5365 грн.),

2011р. - 5365 грн. (1073 грн. х 5 = 5365 грн.),

а всього 16 095 грн.

Фактично за 2009- 2011 роки позивачу було виплачено відповідачем 280 грн.

Всього позивачеві підлягають стягненню з відповідача недоотримані суми щорічної компенсації на оздоровлення за 2009- 2011 роки в розмірі 15 815грн. (16 095 грн. - 280 грн. = 15 815 грн.).

Що стосується позовних вимог за 2012-2013р.р., то вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ст. 48 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" І категорії передбачено право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Законом передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, а фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Міністерство праці і соціальної політики України, як головний розпорядник коштів, забезпечує через місцеві органи праці та соціального захисту населення виплату допомоги на оздоровлення громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах, на які затверджені кошториси і які розраховані згідно постанов Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня - управління праці та соціального захисту населення, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, як це передбачено ст.51 Бюджетного кодексу України.

Розміри щорічної допомоги на оздоровлення відповідної категорії громадян, на яких розповсюджується дія Закону України «Про статус ї соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлюється цим законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 закріплено, що в одних законах безпосередньо встановлено розміри соціальних виплат, а в інших їх визначення віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України. Відповідно до положень законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначення порядку та розмірів соціальних виплат віднесено до відання Кабінету Міністрів України.

Згідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлений розмір допомоги на оздоровлення, а саме - 120,00 гривень для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії інвалідам 2 групи.

Відповідно до п.3 прикінцевих положень ЗУ «Про державний бюджет на 2012 рік» у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

На дійсний час вищезазначені положення та постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не визнано неконституційними.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 № 4 «Про судову практику вирішення адміністративними судами спорів, що виникають

у зв'язку із застосуванням статей 39, 48, 50, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист

громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» судам необхідно звертати увагу на те, що у разі наявності колізій між нормами законів, що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той із них, який прийнято пізніше.

ОСОБА_2 України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» № 4282-VІ прийнято пізніше за ОСОБА_2 № 796-ХІІ, суд вважає, що саме положення Закону № 4282-VІ підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відтак, протиправність в діях відповідача при виплаті позивачу спірної компенсації не доведена.

Крім того, статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, в редакції станом на 01.01.2013р., передбачено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.4 прикінцевих положень ЗУ «Про Державний бюджет на 2013 рік» у 2013 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

Таким чином, позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, яка виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в розмірі, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562.

У зв'язку з зазначеним, суд вважає, що відповідачем правомірно здійснено виплату допомоги на оздоровлення за 2012р.,2013р. ОСОБА_1 як постраждалому внаслідок аварії на ЧАЕС І категорії, інваліду 2 групи, відповідно до п.3 прикінцевих положень ЗУ «Про державний бюджет на 2012 рік», пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року.

Стосовно вимог позивача в частині зобов'язання відповідача в подальшому сплачувати компенсацію на оздоровлення у відповідності зі ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд вважає, що ці вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки встановлюють обов'язки на майбутнє без врахування змін чинного законодавства, які можуть мати місце та без наявності спірних правовідносин, Кодексом адмінінстративного судочинства України передбачено відновлення лише порушених прав громадян, а не тих, які можуть бути порушені в майбутньому.

На підставі зазначеного та керуючись ст. 2,9-10,17,69-71,117-118,158-163 КАС України, ст.ст.19,46,95 Конституції України, ст.ст. 48,62 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян ,які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Рішенням Конституції суду України від 25.01.2012 року №3-рп/2012, Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року №4 «Про судову практику вирішення адміністративними судами спорів, що виникають у зв'язку із застосуванням статей 39, 48, 50, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», -

П О С Т А Н О В И В :

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення м.Сніжного Донецької області про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення м.Сніжного Донецької області за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1

недоплату по щорічній допомозі на оздоровлення за період 2009-2011 років у загальній сумі 15 815 (пятнадцять тисяч вісімсот пятнадцять) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя ОСОБА_3