Рішення № 35285488, 12.11.2013, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2013 року Справа № 925/1535/13

Господарський суд Черкаської області в особі судді Шумка В.В., при секретарі судового засідання Бульбі Н.О., за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Котьола О.В. - за довіреністю,

Грищенюка Д.І. - за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця Дяка Олександра Івановича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перше Травня Комбікормовий Завод" про стягнення 133 160,66 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Подано позов про стягнення з відповідача на користь позивача 133160,66 грн. штрафу за неналежне виконанням відповідачем умов договору поставки від 05 травня 2009 року за №05/05/09-01, укладеного між приватним підприємством "Астарта М" та товариством з обмеженою відповідальністю "Перше Травня Комбікормовий завод" та на підставі договору про відступлення права вимоги від 12 березня 2012 року за №8, укладеного приватним підприємством "Астарта М" та фізичною особою - підприємцем Дяком Олександром Івановичем.

Розгляд справи судом призначено на 08.10.2013 р., відкладено на 12.11.2013 р.

Сторони належно повідомлені судом про час і місце розгляду справи.

У засідання суду викликалися представники сторін.

Представники позивача на виклик у засідання суду 12.11.2013 не з'явились, поважних причин цього суду не повідомили.

Відповідач проти позову заперечив, подав суду клопотання про застосування судом строку позовної давності щодо вимог позивача та про витребування оригіналів документів, а саме - договору поставки №05/05/09-01 від 05.05.2009 р. для огляду в судовому засіданні.

Представники відповідача у засіданні суду вказані клопотання підтримали.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників відповідача суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав та мотивів.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини. на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з позовною заявою та поданими до неї матеріалами господарський суд Черкаської області розглядав спір між цими ж сторонами, який виник з неналежного виконання відповідачем умов того ж договору (справа №18/5026/1676/2012).

Так, 08.11.2012 позивач - фізична особа-підприємець Дяк Олександр Іванович подав позов до господарського суду Черкаської області про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Перше Травня Комбікормовий Завод" 304454,87 грн., 07.12.2012, за наслідками розгляду вказаної заяви, суд вирішив:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Перше Травня Комбікормовий завод", вул. Центральна, 2, с. Хутори, Черкаського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 36330229 на користь фізичної особи - підприємця Дяка Олександра Івановича, вул. Пушкіна, 67, м. Черкаси, ідентифікаційний номер 2718200133 - 146 330 грн. 40 коп. основного боргу, 4 389 грн. 91 коп. 3% річних, 20 573 грн. 90 коп. інфляційних втрат та 3 425 грн. 73 коп. витрат на сплату судового збору.

В решті вимог - в позові відмовити.".

Таким чином, суд відмовив позивачеві у стягненні 133 160,66 грн.

Приймаючи це рішення суд досліджував доводи та заперечення відповідача щодо укладення сторонами договору поставки №05/05/09-01 від 05.05.2009 р. та подані відповідачем докази.

Доводи відповідача щодо недійсності чи нікчемності вказаного договору суд при розгляді справи №18/5026/1676/2012 спростував і встановив, що заявлений позивачем до стягнення борг виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов саме цього договору.

Рішення місцевого господарського суду від 07.12.2012 р. по вказаній справі набрало законної сили.

Відповідність цього рішення чинному законодавству підтверджена постановами Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2013 р., Вищого господарського суду України від 25.04.2013 р. по вказаній справі.

Тому суд вважає, що підстави для задоволення клопотання відповідача про витребування судом з метою огляду в судовому засіданні договору поставки №05/05/91-01 від 05.05.2009 р. відсутні.

Всі факти, встановлені судом при прийнятті вказаного рішення, згідно з частиною другою ст. 35 ГПК України не мають доводитися знову при вирішенні спору, що розглядається.

Вирішуючи спір між сторонами по справі № 18/5026/1676/2012 місцевий господарський суд також встановив, що штраф визначений пунктом 8.1. договору поставки, за своєю правовою природою є пенею, оскільки згідно статті 549 ЦК України саме пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас, строки нарахування штрафних санкцій встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пункт 8.1 договору не змінює загальні правила початку нарахування штрафних санкцій, передбачені ст.232 ГК України та ст.253 ЦК України, а лише встановлює за яких умов дані штрафні санкції взагалі можуть бути застосовані стороною.

Початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання є день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Суд також дійшов висновку, що нарахування пені здійснено позивачем поза межами встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України строку, тому вимога позивача щодо стягнення з відповідача 133160,66 грн. неустойки не підлягає задоволенню.

З цієї підстави суд відмовив позивачеві в позові в цій частині (рішення господарського суду від 07.12.2012 р. по справі № 18/5026/1676/2012).

На підставі того ж договору поставки №05/05/09-01 від 05.05.2009 р. та договору про відступлення права вимоги від 12.03.2012 р. позивач у позовній заяві, що розглядається судом, знову заявив вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 133 160, 66 грн.

Нарахування штрафу з розрахунку 0,5 % здійснено за період з 07.12.2009 р. по 12.10.2010 р. по періодах та сумах:

- відповідно до видаткової накладної РН - 0000015 від 06 травня 2009 року на суму 20007,20 грн. нарахування за період з 07 грудня 2009 року по 06 червня 2010 року - 182 дні.

20007,20 х 0,5% х 182 = 18206,55 грн.

- відповідно до видаткової накладної РН - 0000017 від 18 травня 2009 року на суму 22249,00 грн. нарахування за період з 19 грудня 2009 року по 18 червня 2010 року - 182 дні.

22249,00 х 0,5% х 182 = 20246,59 грн.

- відповідно до видаткової накладної РН - 0000018 від 22 травня 2009 року на суму 95635,20 грн. нарахування за період з 23 грудня 2009 року по 22 червня 2010 року - 182 дні.

95635,20 х 0,5 % х 182 = 87028,03 грн.

- відповідно до видаткової накладної РН - 00030/1 від 13 вересня 2009 року на суму 8439,00 грн. нарахування за період з 14 квітня 2010 року по 12 жовтня 2010 року - 182 дні.

8439,00 х 0,5% х 182 = 7679,49 грн.

Розглянувши підстави цієї грошової вимоги позивача та її нарахування суд зазначає, що п. 8.1 договору поставки, на який посилається позивач встановлено, що в разі прострочення виконання зобов'язання, щодо оплати поставленого товару по даному договору більше двох років покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 0,5% від суми поставленого, але неоплаченого товару, за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому слід зазначити, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, тобто відповідні фінансові санкції, що стягуються за порушення валютного, податкового, антимонопольного та інших публічних галузей законодавства тощо. Також, господарським кодексом не визначається, що слід розуміти під кожним із видів господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня) і чим вони відрізняються одна від одної, а тому у даному випадку слід застосовувати правила, встановлені Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Тобто, штраф і пеня є різновидами неустойки, чітке визначення яких надане у частинах 2 та 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Кваліфікуючими ознаками штрафу є:

- можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо).

- обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня характеризується такими ознаками:

- застосування виключно у грошових зобов'язаннях;

- можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);

- обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;

- триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, такі господарські санкції як штраф та пеня не є тотожними, а навпаки, хоча і є різновидами неустойки, є різними правовими категоріями. Штраф застосовується одноразово у випадку прострочення боржником виконання зобов'язання понад встановлений сторонами зобов'язання термін та може встановлюватися за будь-яке порушення, тоді як пеня має триваючий характер, тобто нараховується за певний проміжок часу, є видом відповідальності за невиконання, за загальним правилом, виключно грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена і в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №07.04.2008 року №01-8/211, в п. 48 якого зазначається таке. Штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Враховуючи вказані норми чинного законодавства України суд вважає, що встановлена п. 8.1 договору поставки штрафна санкція є пенею.

Такий висновок щодо цієї штрафної санкції міститься також в рішенні господарського суду Черкаської області від 07.12.2012, на яке посилається позивач, та у постанові Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2013 по судовій справі №18/5026/1676/2012.

Зміна позивачем строку нарахування штрафу не змінює вказаного висновку суду.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 вказаного Кодексу щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена спеціальна позовна давність в один рік.

Згідно з ст. 253 перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Пунктом 7 договору поставки, з якого виник цей спір встановлено, що оплата за даним договором здійснюється шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця грошових коштів, що становлять 100 % від вартості поставленого товару, протягом 7 (семи) місяців з дати поставки.

Згідно з поданими позивачем матеріалами остання поставка товару за договором №05/05/09-01 здійснена відповідачеві 13.09.2009 р.

Підпунктом 8.1 п. 8 цього договору встановлено, що штрафні санкції застосовуються до покупця (відповідача за позовом) в разі прострочення ним виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару по даному договору більше двох років.

Таким чином, за вказаними умовами договору, згідно з положеннями ст. ст. 253, 254, 258 ЦК України позовна давність щодо звернення до суду з вимогою про стягнення позивачем з відповідача штрафних санкцій сплинула 13.04.2012 р. (остання поставка позивачем товару 13.09.2009 р. + 7 місяців згідно з п. 7 договору + 2 роки згідно з п.п.1 п. 8 договору поставки).

Згідно з ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Тому укладання позивачем 12.03.2013 р. договору №8 про відступлення права вимоги не впливає на визначення позовної давності.

При зверненні позивача до господарського суду з позовом 08.11.2012 р. (справа №18/5026/1676/2012) позивач не заявляв вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій за період прострочення виконання зобов'язання з 07.12.2009 р. по 12.10.2010 р. Тому підстави для переривання перебігу позовної давності у зв'язку з пред'явленням позивачем вказаного позову до відповідача не відбулося (ст. 264 ЦК України).

Підстави для зупинення перебігу позовної давності за цим позовом також відсутні.

Пунктом 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач подав суду заяву про застосування позовної давності до вирішення спору судом.

Згідно з п. 4 вказаної статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин та з вказаних підстав позов задоволенню не підлягає у зв'язку зі спливом позовної давності звернення до суду з зазначеною у позовній заяві вимогою.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 82, 84, 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 15.11.2013 р.

Суддя В.В. Шумко