Ухвала суду № 35284484, 14.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2013 р.Справа № 815/2824/13-а

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Глуханчук О. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів -Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

за участю сторін:

позивач - ОСОБА_1;

представники відповідачів - Єфремченкова О.А., Шевченко Д.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної виконавчої служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної державної адміністрації, Державної виконавчої служби України про визнання бездіяльності протиправною та про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2013 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила визнати бездіяльність Одеської обласної державної адміністрації (надалі - ООДА) та Державної виконавчої служби України (надалі - ДВС України) щодо невиконання рішень національного та Європейського судів протиправною та зобов'язати останніх вчинити відповідні дії, шляхом прийняття розпоряджень, наказів, внесення записів до трудової книжці щодо поновлення її на роботі.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2006 року були задоволені її вимоги щодо поновлення на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації Управління освіти та науки Одеської обласної державної адміністрації та про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 19 409, 95 грн.

Дане рішення, яке підлягало негайному виконанню, дотепер не виконано у частині поновлення на роботі.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 26 липня 2012 року у справі «Харук та інші проти України», державу Україна зобов'язано виконати рішення національного суду України, яке винесено на її користь і сплатити сатисфакцію.

Також позивачем зазначено, що державою Україна зазначене рішення виконано лише в матеріальній частині, але в частині зобов'язальних вимог (поновлення на роботі) рішення Європейського суду з прав людини та національного суду не виконані.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року адміністративний позов - задоволено частково.

Суд визнав бездіяльність ДВС України щодо примусового виконання судових рішень у встановлений законом строк - протиправною.

Зобов'язав ДВС України вжити всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів по виконанню судових рішень.

У задоволенні решти позовних вимог, судом відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ДВС України не надала доказів про вжиття всіх передбачених законом дій щодо виконання рішень національного та Європейського судів та доказів про неможливість примусового виконання цих рішень, шляхом застосування ст.ст. 11, 32, 76 Закону України «Про виконавче провадження».

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що постанова суду першої інстанції ухвалена без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апелянт вказує, що Одеським окружним адміністративним судом їй необґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог до відповідача в особі ООДА, який створює перешкоди у виконанні судових рішень.

ОСОБА_1 просить скасувати прийняте рішення та ухвалите нове про задоволення її позову.

ДВС України, посилаючись в апеляційній скарзі на неповне з'ясування Одеським окружним адміністративним судом обставин, що мають значення для справи, а, також, на порушення судовим органом норм матеріального права просить скасувати прийняте ним рішення та ухвалити нове про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

У суді апеляційної інстанції апелянти підтримали доводи апеляційних скарг та просили їх задовольнити.

Представник ООДА просила в задоволенні апеляцій відмовити, рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що у задоволенні апеляційних скарг необхідно відмовити з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що розпорядженням ООДА №299/А-2005 від 21 червня 2005 року прийнято рішення про ліквідацію Управління освіти та науки облдержадміністрації (а.с. 82-89).

07 червня 2004 року ОСОБА_1 була звільнена з посади завідуючого Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації Управління освіти та науки ООДА на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією установи.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2006 року у справі №2-332/06, яке підлягало негайному виконанню, задоволено позов ОСОБА_1 до Управління освіти та науки ООДА про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 19 409,95 грн. (т.1 а.с. 120-122).

Виконавчі листи Приморського районного суду м. Одеси від 28 березня 2006 року №2-332/06 про стягнення з Управління освіти та науки ООДА на користь ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу середнього заробітку в сумі 19 409, 95 грн. та про поновлення позивача на роботі перебували на виконання у підрозділі відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Одеської області з 14 квітня 2006 року.

Відповідно до постанови головного державного виконавця Савенко Л.І. відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Одеської області від 28 квітня 2006 року, виконавче провадження №108 з примусового виконання виконавчого листа №2-332/06, виданого 28 березня 2006 року Приморським районним судом м. Одеса про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації Управління освіти та науки ООДА - закінчено.

Відповідно до п.7 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (якій діяв на момент спірних правовідносин) виконавче провадження підлягало закінченню у випадку передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичній особі або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом.

На підставі даної норми Закону, посадова особа державної виконавчої служби направила виконавчий документ до ліквідаційної комісії Управління освіти та науки ООДА для подальшого виконання (а.с. 51), що підтверджується наявним у матеріалах справи реєстром відправлених листів на замовлення №34 відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Одеської області від 04 травня 2006 року.

Згідно повідомлення державного реєстратора відділу державних реєстраторів Виконавчого комітету Одеської міської ради «Про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису щодо рішення засновників про припинення юридичної особи в результаті ліквідації», 10 травня 2006 року до Єдиного державного реєстру внесений запис щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації: управління освіти та науки Одеської обласної державної адміністрації код 02145062 м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83 (а.с. 52).

26 липня 2012 року Європейський суд з прав людини ухвалив остаточне рішення у справі «Харук та інші проти України» (заява №32562/07 від 16 липня 2007 року, заявник - ОСОБА_1), відповідно до якого держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, та сплатити протягом трьох місяців 3000 (три тисячі) євро кожному заявнику або його спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 1 що є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави - відповідача за курсом на день здійснення платежу.

ДВС України, виконуючи рішення Європейського суду з прав людини у справі «Харук та інші проти України» стягнуло та перерахувало на користь ОСОБА_1 з Держави України 30 942, 50 грн. (еквівалент 3000 євро), та за рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 21 лютого 2006 року у справі №2-332/06 Державою погашено заборгованість у розмірі 19 409, 95 грн. (а.с. 135, 140).

Разом з тим, як встановив суд першої інстанції, рішення національного суду в частині - поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації Управління освіти та науки ООДА - не виконано.

Згідно з вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що фактичні обставини справи, та норми законодавства, які регулюють виконання судових рішень, свідчать про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо обов'язку ДВС України виконати рішення Європейського суду з прав людини.

Зазначена позиція апеляційного суду обґрунтовується наступним.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативного-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Приписи статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» закріплюють зобов'язання державного виконавця здійснювати заходи, які необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення суду, зазначеного в документі на примусове виконання, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження».

Статтями 8, 9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на державну виконавчу службу покладено виплата стягувачу відшкодування, яка має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в особі ДВС України, виконав покладені на нього обов'язки щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Харук та інші проти України», відшкодувавши стягувачу за рахунок держави матеріальну, моральну шкоду, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 19 409,95 грн.

Відповідно до статей 7, 8, 9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» саме на Державну виконавчу службу України покладено виконання рішень Європейського суду з прав людини.

Частина 5, 6 статті 8 вищевказаного Закону зазначає, що підтвердження списання відшкодування, отримане від Державного казначейства України, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для Державної виконавчої служби України підставою для закінчення виконавчого провадження.

У судовому засіданні у суді апеляційної інстанції встановлено, що вимоги, які зазначені у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти «Харук та інші проти України» ДВС України не виконані, у зв'язку з чим, виконавче провадження, де стягувачем виступає ОСОБА_1 не закрито.

З метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, ст. 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлює крім виплати відшкодування, також вживання додаткових заходів індивідуального характеру.

Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у Рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

На відміну від відшкодування моральної та матеріальної шкоди Європейській суд з прав людини не вказує Державі, які саме заходи необхідно вжити щодо відновлення порушених прав заявника.

Виконання принципу restitutio in integrum можливо здійснити шляхом відновлення провадження у справі у формі перегляду за нововиявленими обставинами.

Також, суд апеляційної інстанції бажає зазначити, що незважаючи на те, що виконавчий лист у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти і науки ООДА був виданий на підставі рішення, яке було прийняте в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції правомірно розглянув даний спір у порядку адміністративного судочинства, так як відповідачем у справ були зазначені державні органи виконавчої влади, а виконавчим документом - виступало рішення Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини п'ятої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження», справи з приводу оскарження виконання цих рішень належать до справ адміністративної юрисдикції (Довідка ВАСУ від 05 квітня 2012 року Про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами справ з приводу оскарження рішень. дій або бездіяльності державної виконавчої служби).

Доводи апелянта ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив її вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності ООДА щодо виконання рішення судів про її поновлення на роботі, колегією суддів до уваги не приймаються, так як вони суперечать ст.96 ЦК України, яка встановлює, що засновник юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, яка самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Доводи апелянта в особі ДВС України, що на них покладений обов'язок виконання рішення Європейського суду з прав людини лише в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спростовується вимогами Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», які надають право державному виконавцю закінчити виконавче провадження лише у випадку виконання резолютивної частини рішення Європейського суду з прав людини.

Таким чином, оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судом першої інстанції на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 195 - 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, п.1 ч.1 ст.205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної виконавчої служби України - залишити без задоволення

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної державної адміністрації, Державної виконавчої служби України про визнання бездіяльності протиправною та про зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів із дня складання її в повному обсязі.

Повний текст ухвали виготовлений 18.11.2013 року.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова