Постанова № 35275372, 11.11.2013, Житомирський окружний адміністративний суд

.gif" height=48 width=36>P>

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 806/6675/13-a

категорія 8.2

11 листопада 2013 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Липи В.А.,

при секретарі - Костарчуку О.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська промислова компанія "Крок" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Житомирській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.06.2013 року № 000009222 та № 000008222,-

встановив:

У вересні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська промислова компанія "Крок" звернулося до адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Житомирській області від 21 червня 2013 року № 000008222, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 3 866, 00 грн. (за основним платежем - 2 577, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 289, 00 грн.) та № 000009222, яким товариству зменшено залишок від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 2 454, 00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та письмових доказів долучених до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення, посилаючись на які, просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи зі змісту п.1.1. ст. 1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 року врегульовано Положеннями Податкового кодексу України.

Згідно із ст. 61 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової службу - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України).

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначенні статтею 79 ПК України.

Так, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

У відповідності до п. 81.3 ст. 81 Податкового кодексу України, під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська промислова компанія "Крок" як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа зареєстроване виконавчим комітетом Житомирської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та як платник податків перебуває на податковому обліку в Житомирській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 09653041 серії НБ № 285316 від 30.12.2004 року являється платником податку на додану вартість.

У період з 24.05.2013 року по 31.05.2013 року на підставі наказу начальника ДПІ у м. Житомирі від 23.05.2013 року № 1251 та відповідно до ст. ст. 20, 75, 78, 79, 82 Податкового кодексу України податковими інспекторами ДПІ у м. Житомирі проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська промислова компанія "Крок" з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ ТК "Євростиль" за період з 01.03.2012 року по 30.04.2012 року.

Про проведення перевірки ТОВ "Українська промислова компанія "Крок" повідомлено згідно повідомлення № 603 від 23.05.2013 року.

Під час проведення перевірки було встановлено порушення товариством вимог п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 2 577, 00 грн. та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 2 454, 00 грн.

За результатами проведеної перевірки ДПІ у м. Житомирі було складено Акт від 05.06.2013 року за № 2830/22-2/33309435/0100.

На підставі вказаного Акту перевірки Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного Управління Міндоходів у Житомирській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 21 червня 2013 року № 000008222, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 3 866, 00 грн. (за основним платежем - 2 577, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 289, 00 грн.) та № 000009222, яким товариству зменшено залишок від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 2 454, 00 грн.

Перевіряючи зазначені рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд вважає їх такими, що не узгоджуються з правовими положеннями законів України з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 даного Закону визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

P >Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності із п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами ст. 198 Податкового кодексу України, яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно із п. 201.1 ст. 201 Податкового кодекс України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У відповідності із п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Згідно із п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, виникають на підставі господарських договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Згідно ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч. 1 ст. 262 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Момент виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст. 664 Цивільного кодексу України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 21 січня 2011 року між ТОВ ТК "Євростиль" (яке виступає як Продавець) та ТОВ "Українська промислова компанія "Крок" (яке виступає як Покупець) укладено Договір № 57, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити продукцію в асортименті згідно заявки Покупця.

На виконання умов Договору ТОВ "ТК "Євростиль" було поставлено ТОВ "Українська промислова компанія "Крок" товар (продукцію) та виписано податкові накладні від 20.04.2012 року № 19 на загальну суму з ПДВ 4 819, 50 грн., від 13.04.2012 року № 16 на загальну суму з ПДВ 1 482, 00 грн., від 09.04.2012 року № 9 на загальну суму з ПДВ 6 424, 00 грн., від 30.03.2012 року № 32 на загальну суму з ПДВ 2 000, 00 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

Факт поставки товару (продукції) також підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № РН-0000113 від 20.04.20212 року на загальну суму з ПДВ 4 819, 50 грн., № РН-0000110 від 13.04.2012 року на загальну суму з ПДВ 1 482, 00 грн., № РН-0000103 від 09.04.2012 року на загальну суму з ПДВ 8 424, 00 грн., товарно-транспортними накладними від 09.04.2012 року, 15.04.2012 року, від 20.04.2012 року, випискою із банку.

Таким чином судом встановлено, що позивачем було виконано всі зобов'язання, які покладено Цивільним кодексом України за договором надання послуг, а саме: прийнято товар (продукцію) та сплачено продавцю грошові кошти за отриманий товар (продукцію), про що свідчать вищезазначені первинні документи. Даний факт не зміг спростувати представник податкового органу в судовому засіданні.

При цьому, як вбачається зі змісту Акту перевірки від 05.06.2013 року № 2830/22-2/33309435/0100 та пояснень наданих представником відповідача в судовому засіданні, податковий орган обґрунтовує свої висновки відносно порушень з боку позивача податкового законодавства матеріалами перевірки контрагента ТОВ ТК "Євростиль", проведеної ДПІ у Деснянському районі м. Києва, результати якої оформлені Актом від 25.02.2013 року № 334/22-40/33883612.

У даному Акті зазначено, що фінансово - господарська діяльність ТОВ ТК "Євростиль" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної дієздатності останнього, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ ТК "Євростиль" та його контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються правочинами; за результатами проведених заходів не встановлено реальність здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ ТК "Євростиль" з своїми контрагентами.

Суд не погоджується з твердженнями відповідача та оцінює їх критично, оскільки будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагента позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Проте, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагенти не виконали своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням податкового органу, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачеві сум податку на прибуток, податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Крім того слід зазначити, що на час здійснення господарських операцій контрагент позивача – ТОВ ТК "Євростиль" був зареєстрований як платник податку на додану вартість та перебував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, що також підтверджується матеріалами.

Суд зазначає, що зміст спірного договору не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору. Вказаних доказів у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надано на вимогу суду і відповідачем.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог ТОВ "Українська промислова компанія "Крок" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Житомирській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 червня 2013 року № 000008222, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 3 866, 00 грн. (за основним платежем - 2 577, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 289, 00 грн.) та № 000009222, яким товариству зменшено залишок від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 2 454, 00 грн.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені доказами наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 69-70, 86, 94, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд,

постановив:

Позовні вимоги задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Житомирській області від 21.06.2013 року № 000009222 та № 000008222.

Відшкодувати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська промислова компанія "Крок" з державного бюджету понесені судові витрати у сумі 229 гривень 42 копійки.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя В.А. Липа

Повний текст постанови виготовлено: 18 листопада 2013 р.