Ухвала суду № 35270580, 15.11.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Яковлев Д.О.

Суддя-доповідач - Юрко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2013 року справа №812/6435/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрко І.В., суддів Міронової Г.М., Василенко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року по справі № 812/6435/13-а за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про скасування вимоги від 02.04.2013 року № Ф-41,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач 19.07.2013 року (згідно поштового штампу на конверті) звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про скасування вимоги від 02.04.2013 року № Ф-41. В обґрунтування вимог зазначено, що 09.04.2013 року листом позивачем отримано повідомлення-розрахунок відповідача від 29.03.2013 року № 4234/03-14/1 про несплачений єдиний внесок за 2011 рік та вимогу від 02.04.2013 року № Ф-41 про сплату недоїмки у розмірі 4010,30 грн.. Позивач зазначає, що, не маючи повної інформації про Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області, позивач звернувся до суб'єкта господарської діяльності, юридичної особи приватного права з назвою «Управління ПФУ у м.Сєвєродонецьку» із заявою про апеляційне узгодження вимоги від 02.04.2013 року № Ф-41. Рішенням Управління ПФУ у м.Сєвєродонецьку від 12.04.2013 року № 4855/03-14/1 позивачу було відмовлено в скасуванні зазначеної вимоги. Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся зі скаргою до Головного УПФУ у Луганській області, на що отримав рішення від 13.05.2013 року № 3220/0310, яким скаргу позивача залишено без задоволення, а вимогу від 02.04.2013 року № Ф-41 без змін. Не погодившись із зазначеними рішеннями, позивач оскаржив їх до Пенсійного фонду України. 26 червня 2013 року з рішення Пенсійного фонду України від 19.06.2013 року зрозуміло, що скарга позивача від 29.05.2013 року не розглядалась, як і попередня скарга. Позивач вважає, що вимога від 02.04.2013 року № Ф-41 складена на підставі підроблених документів не утвореною та, у зв'язку з цим, неправоздатною і недієздатною приватною особою суб'єктом господарської діяльності, яка не має жодного відношення до органів державної влади. У зв'язку з чим вимога від 02.04.2013 року № Ф-41 є незаконною і підлягає скасуванню.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, якою просив скасувати судове рішення та закрити справу на підставі п..п.1 ч. 1 ст. 157 КАС України з визначенням її підсудності у порядку ч. 2 ст. 157 КАС України.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, явка сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась.

Згідно апеляційної скарги позивач просив розглянути справу за його відсутності.

Колегія суддів розглядає дану справу відповідно вимогам ст. 197 КАС України у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_2 - є суб'єктом підприємницької діяльності, що вбачається як з тексту адміністративного позову та підтверджується копією патенту серії НОМЕР_1 (а.с. 25).

Відповідач - Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області є органом виконавчої влади, який в даних правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, та проти чого не заперечував позивач, що Управлінням Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області, на підставі ст.25 Закону № 2464-VI позивачу сформована вимога про сплату недоїмки від 02.04.2013 року № Ф-41, щодо сплати суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 4010,30 грн., що виникла за 2011 рік, а також повідомлення-розрахунок несплаченого єдиного внеску. Згідно повідомлення-розрахунку позивачем звіт за 2011 рік до Пенсійного фонду не подавався (а.с.10, 45, 46).

Не погодившись з такою вимогою ОСОБА_2 звернулась до УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області з заявою про узгодження вимоги від 02.04.2013 року № Ф-41 про сплату недоїмки. За результатом розгляду заяви позивача відповідачем було винесено рішення від 12.04.2013 року №4855/03-14/1, згідно якого вказану заяву ОСОБА_2 залишено без задоволення, а вимогу від 02.04.2013 року № Ф-41 залишено без змін (а.с.47).

Не погодившись з вказаним рішенням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області позивач оскаржив вимогу від 02.04.2013 року № Ф-41 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області. За результатами розгляду скарги позивача Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області було винесено рішення від 13.05.2013 року №3220/0310, згідно якого скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, вимогу про сплату боргу від 02.04.2013 року № Ф-41 залишено без змін (а.с.48).

Не погодившись з зазначеними рішеннями позивач оскаржив їх до Пенсійного фонду України (а.с.13-18). За результатами розгляду скарги позивача Пенсійним фондом України винесено рішення від 19.06.2013 року № 15719/09-10, згідно якого скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 12.04.2013 року № 4855/03-14/1 та рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 13.05.2013 року № 3220/0310, винесені в межах узгодження вимоги від 02.04.2013 року № Ф-41 про сплату боргу, залишено без змін (а.с.49-50).

Щодо доводів апелянта стосовно того, що управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області не є органом державної влади та у нього не має повноважень на винесення оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2008 року за № 209/14900 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Відповідно до пунктів 2.2 та 2.3 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2008 року за № 209/14900, управління Пенсійного фонду управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах відповідно до покладених на нього завдань забезпечує додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами актів законодавства про пенсійне забезпечення; контролює надходження страхових внесків та інших платежів до Фонду від підприємств, установ, організацій та громадян, збирає у встановленому порядку відповідну звітність, проводить планові та позапланові перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів та інших документів щодо правильності нарахування та сплати страхових внесків, призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, цільового використання коштів Фонду в організаціях, що здійснюють виплату і доставку пенсій та мають право, серед іншого, застосовувати фінансові санкції, адміністративні стягнення, передбачені законом.

З наведеного випливає, що управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах у прийнятті рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», діють як органи державної влади у здійсненні ними владних управлінських функцій і, відповідно, як суб'єкти владних повноважень.

З 01.01.2011 року набрав чинності Закон України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту - Закон № 2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону № 2464 застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є:

- фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 2464 облік осіб, зазначених у частині першій статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом другим розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, з дня набрання чинності цим Законом суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», нараховують, обчислюють та сплачують єдиний внесок відповідно до цього Закону.

Взяття на облік осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється Пенсійним фондом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Згідно ч.2 Прикінцевих та перехідних Положень Закону України № 2464 з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється (пункт третій розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464.

Пенсійний фонд спільно з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та Державною податковою адміністрацією України проводить звірення платників страхових внесків у порядку, встановленому Пенсійним фондом спільно з Державною податковою адміністрацією України за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На підставі наведених норм суд вважає доведеним, що позивач має обов'язок щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у встановлений законом строк.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно абзацу 4 п. 5 ст. 8 Закону № 2464 для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) ч.1 ст.4 цього Закону, встановлюється єдиний внесок у розмірі 34,7 відсотка винагороди за цивільно-правовими договорами.

Згідно з положеннями ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому п. 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - календарний рік.

Частиною 11 ст. 9 Закону № 2464 у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).

Відповідно до п.7 ч.1 ст.13 Закону № 2464 Пенсійний фонд та його територіальні органи мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Частиною 4 ст.25 Закону № 2464 передбачено, що територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

У разі якщо згоди з органом Пенсійного фонду не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти робочих днів з дня надходження рішення відповідного органу Пенсійного фонду або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи в судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

У випадках, зазначених в абзаці шостому цієї частини, територіальний орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки.

З матеріалів справи вбачається, що звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2011 рік ОСОБА_2 станом на 20.01.2013 року наданий не був.

Відповідно до пункту 4 частини 11 статті 25 Закону № 2464 Територіальний орган Пенсійного фонду застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, територіальним органом Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, в судовому засіданні не встановлено порушень вимог діючого законодавства України з боку відповідача при формуванні ним оскаржуваної вимоги від 02.04.2013 року № Ф-41 про сплату недоїмки у розмірі 4010,30 грн., оскільки на момент прийняття вказаної вимоги позивач перебував на обліку у відповідача в якості платника єдиного внеску та не виконав покладеного нього Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обов'язку сплачувати єдиний внесок у встановлені строки.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Управлінням Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області по даній справі доведено правомірність прийняття вимоги від 02.04.2013 року № Ф-41 про сплату недоїмки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року по справі № 812/6435/13-а залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року по справі № 812/6435/13-а залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції, постановлена у порядку письмового провадження, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя І.В. Юрко

Судді Г.М. Міронова

Л.А.Василенко