Постанова № 35270403, 11.11.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2013 р. Справа № 5023/5522/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Івакіна В.О.

при секретарі Титові А.О.

за участю представників сторін:

прокурор - Здор Т.О.,

першого позивача - Тризна Є.В.,

другого позивача - Танчак Н.В.,

відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду:

апеляційну скаргу другого позивача (вх. №3166 Х/1-7) на окрему ухвалу господарського суду Харківської області від 01.10.13 року,

апеляційну скаргу другого позивача (вх. №3188 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області 30.09.2013 року,

та апеляційну скаргу прокурора (вх. № 3217 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області 30.09.2013 року у справі

за позовом Прокурора Фрунзенського району м. Харкова в інтересах держави в особі:

1) Харківської міської ради, м. Харків,

2) КП "Харківські теплові мережі", м. Харків,

до ФОП ОСОБА_4,

про стягнення коштів у розмірі 90 231,65 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор Фрунзенського району міста Харкова в інтересах держави, в особі Харківської міської ради та Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відповідно до приписів статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України 90231,65 грн. вартості теплової енергії, одержаної за період з грудня 2002 року по квітень 2012 року для опалення нежитлових приміщень без встановлених законом підстав, за відсутності договору на поставку теплової енергії.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.09.2013 року (суддя Френдій Н.А.) у позові відмовлено.

Другий позивач не погодився з вищенаведеним рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

З вищенаведеним рішенням місцевого господарського суду також не погодився і прокурор, який звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні другий позивач та прокурор свої апеляційні скарги підтримали, просили їх задовольнити.

Представник першого позивача у відзиві та в судовому засіданні підтримав апеляційні скарги прокурора та другого позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційний скарг другого позивача та прокурора заперечував, просив залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора і представників сторін, та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

На підставі договору купівлі-продажу від 10.07.1998р., договору купівлі продажу від 18.12.1998р., договору купівлі-продажу від 15.09.1998р., договору купівлі-продажу від 20.07.1999р. ОСОБА_4 придбав квартири № НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3,НОМЕР_4 у будинку АДРЕСА_1.

Рішенням VIII сесії XXIV скликання Харківської міської ради від 27.11.2002 р. "Про переведення квартир, розташованих в жилих будинках, в нежилі приміщення та надання дозволів на проектування та реконструкцію" приватному підприємцю ОСОБА_4 квартир № НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 під магазин продовольчих товарів з влаштуванням окремого входу (т. 1 а.с. 41-42).

В Рішенні Харківської міської ради 5 сесії 5 скликання від 27.09.2006 р. № 119/06 "Про переведення квартир, розташованих в жилих будинках, в нежилі приміщення та надання згоди на розроблення проектів відведення земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації" зазначено суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_4 перевести квартиру № НОМЕР_4, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, в нежиле приміщення з приєднанням до нежитлових приміщень (колишні квартири № НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3) під магазин продовольчих товарів для будівництва двох прибудов для розміщення торгівельного залу, підсобних приміщень та влаштування окремих входів (т.1 а.с. 43).

Відтак, після прийняття Харківською міською радою зазначених вище рішень, належні відповідачу приміщення набули статусу нежитлових, а технічні характеристики належних відповідачу приміщень, за даними основних показників за кресленнями опалення, погодженими з КП "Харківські теплові мережі" 28.04.2011р. (т.1, а.с. 57), складають загальну площу 319,72 кв.м., опалювальну площу 200,14 кв.м.

Прокурор в позовній заяві вказує на те, що договір на теплопостачання відповідачем з позивачем не укладався, проте актами включення та відключення опалення, актами обстеження системи теплоспоживання за № ОНОТ/1996 від 28.03.2008 року, № ОНОТ/1997 від 28.03.2008 року, підтверджується споживання відповідачем теплової енергії з грудня 2002 року по квітень 2012 року (т.1, а.с. 8-23).

Згідно з розрахунками Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", відповідач за період з грудня 2002 року по квітень 2012 року має заборгованість з оплати безпідставно спожитої теплової енергії в сумі 90231,65 грн.

Натомість відповідач, заперечуючи проти позову, вказує на те, що позивачем нарахування за надану теплову енергію здійснювалося на підставі договору на постачання теплової енергії №10057 від 01.01.2013р., укладеного позивачем 2 та відповідачем. Відповідачем надані послуги своєчасно оплачувалися за відкритими особовими рахунками НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7 та НОМЕР_8 і жодних претензій від позивача 2 у період з 2002р. по 2012 р. відповідачу не надходило; за весь період договірних відносин відповідачем за рахунками позивача 2 сплачено грошові кошти в сумі 49886,34грн. : по квартирі НОМЕР_1 - 13851,00грн.; по квартирі НОМЕР_2 - 7866,59грн.; по квартирі НОМЕР_3 - 15637,89грн. та по квартирі НОМЕР_4 - 12530,86грн.; при цьому загальна площа (в т.ч. опалювальна) вказаних квартир, за твердженням відповідача, становить 198,0м.кв. і будівельні роботи щодо реконструкції приміщень вказаних квартир та прибудови підсобного приміщення здійснювалося з листопада 2011 року по травень 2012 року, і після завершення цих робіт відповідачем отримано технічний паспорт від 31.05.2012р., отже саме з цього моменту відповідача слід вважати власником торгового залу як єдиного об'єкту, що на думку відповідача підтверджує безпідставність перерахунку, здійсненого позивачем 2.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позову, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; суб'єктами відносин у сфері теплопостачання є фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання", статті 275 Господарського кодексу України, споживач теплової енергії використовує теплову енергію на підставі договору. Статтями 19, 20 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватись суб'єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. За частиною 2 пункту 20 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198, у разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання у розрахунковому періоді. Також умови проведення розрахунків, визначені пунктом 23 наведених Правил, передбачають здійснення у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, розрахунку обсягу фактично спожитої теплової енергії відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури повітря та кількості годин (діб) роем теплової енергії з грудня 2002 року по квітень 2012 року (т.1, а.с. 8-23).

Також за приписами Постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 року № 1545-12, до врегулювання відповідних питань законодавством України на території України діяли Правила користування електричною та тепловою енергією, затверджені наказом від 06.12.1981 року, за пунктом 1.2 яких користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору між енергопостачальною організацією та споживачем та розділом 9 яких унормовано розрахунки за користування тепловою енергією у відповідний період.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з розрахунками Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", відповідач за період з грудня 2002 року по квітень 2012 року має заборгованість з оплати безпідставно спожитої теплової енергії в сумі 90231,65грн.

Здійснюючи розрахунок вартості безпідставно спожитої відповідачем теплової енергії за період з жовтня 2006 року (т.1, а.с.28), позивач виходив з розрахункових величин кількості одержаної теплової енергії (даних про теплове навантаження, ознак опалювального об'єкта, опалювальної площі), визначених додатками від 01.06.2012 року до договору № 10057 від 01.01.2003 року (т.2, а.с.75-76), декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ХК14312101975 від 20.06.2012 року та нормативних документів щодо порядку визначення кількості теплової енергії, чинних на час здійснення розрахунку.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість ані прокурором ані позивачами, в порушення приписів ст. 33 ГПК України, не надано доказів на підтвердження підстав обґрунтованості застосування позивачем зазначених вихідних розрахункових даних (а, відтак, розрахунку кількості теплової енергії) за спірний попередній період нарахувань, до укладення договору, зокрема, підстав та моменту визначення належності відповідачу на праві власності торговельного залу як єдиного об'єкта (замість сукупності квартир), його опалювальної площі, як і обґрунтованість визначення теплового навантаження та розрахунку за період до жовтня 2006 року.

Прокурором та позивачами не доведено належними та допустимими доказами обставин, на які вказується в позовній заяві, як на підстави даного позову, - до суду не надано доказів того коли саме був відкритий особовий рахунок НОМЕР_9 для квартир, що належать позивачу, як для єдиного об"єкту. Враховуючи те, що в рішенні Харківської міської ради 5 сесії 5 скликання від 27.09.2006 р. № 119/06 "Про переведення квартир, розташованих в жилих будинках, в нежилі приміщення та надання згоди на розроблення проектів відведення земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації" зазначено суб"єкту підприємницької діяльності ОСОБА_4 перевести квартиру № НОМЕР_4, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, в нежиле приміщення з приєднанням до нежитлових приміщень (колишні квартири № НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3) під магазин продовольчих товарів для будівництва двох прибудов для розміщення торгівельного залу, підсобних приміщень та влаштування окремих входів - саме з цього моменту відповідача слід вважати власником торгового залу як єдиного об"єкту, а не з 31.05.2012р., як вказує відповідач, посилаючись на те, що будівельні роботи щодо реконструкції приміщень вказаних квартир та прибудови підсобного приміщення здійснювалися з листопада 2011 року по травень 2012 року, визначаючи цей момент отриманням технічного паспорту від 31.05.2012р.

Твердження прокурора і позивача 2 про те, що відповідач є відповідальним за те, що грошові кошти за отриману теплову енергію перераховувалися не на рахунок НОМЕР_9, а на інші рахунки: НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7 та НОМЕР_8, в зв"язку з чим кошти в сумі 49886,34грн. не зараховані позивачем 1, не приймаються судом, як такі оскільки спростовуються фактичними обставинами справи - сплата грошових коштів за отриману теплову енергію здійснювалася відповідачем на вказані рахунки саме на підставі рахунків, що виставлялися йому КП "Харківські теплові мережі", підписані ним та скріплені його печатками (т.2., а.с. 20-69), та убачаються не справедливими. Оплата рахунків, підписаних виставлених позивачем 2, здійснювалася відповідачем своєчасно та в повному обсязі, самим позивачем 2, разом з додатковими поясненнями до заперечень на апеляційну скаргу СПДФО ОСОБА_4 по справі №5023/5522/12 №284юр від 20.03.2013р. надані відомості нарахувань та оплат за комунальні послуги по рахункам НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7 та НОМЕР_8 за станом на 19.03.2013р. (т.2, а.с. 91-94) і з 2002 року (початок періоду за який прокурор просить суд стягнути грошові кошти з відповідача) до 2012 року не було вжито жодних заходів із з"ясування обставин по рахункам, на які мають сплачуватися відповідні кошти, не встановлено призначення спірних приміщень та часу, у який вони переведені у нежитлові, не вжито відповідних заходів для застосування інших тарифів.

Разом з цим, в процесі розгляду даної справи судом встановлено, що згідно акту звірки між КП "Харківські теплові мережі" та ФОП ОСОБА_4 (рахунок НОМЕР_9), підписаного сторонами та скріпленого печатками, за станом на 08.10.2012р. нульове сальдо, тобто заборгованості відповідача перед позивачем 2 не обліковується (т.3, а.с. 79).

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позову про стягнення 49886,34грн. як у необгрунтованому та заявленому безпідставно, оскільки вказані кошти сплачені позивачу 2 за теплову енергію, що отримував відповідач.

В решті позову суд також відмовляє, враховуючи наступне.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов"язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов"язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред"явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Так, згідно зі статтею 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення статті застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначена стаття визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави. Норми цієї статті застосовуються судом до вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану, оскільки зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК).

Матеріалами справи спростовуються твердження прокурора про безпідставне споживання відповідачем теплової енергії - всупереч посилань прокурора у позовній заяві на те, що договір на теплопостачання відповідачем з позивачем не укладався, в матеріалах справи міститься додаток №1 від 01.06.2012р. до договору №10057 від 01.01.2003р. про постачання теплової енергії (т.2, а.с. 75), де споживач - СПДФО ОСОБА_4, об"єкт - офіс та магазин продовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1, кв. НОМЕР_1 НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4. Сторонами - КП "ХТМ" та СПДФО ОСОБА_4, в цьому додатку погоджені обсяги постачання теплової енергії споживачу та вартість теплової енергії, що постачається споживачу за поточний рік, яка відповідно до тарифів, діючих на момент укладання цього додатку до договору, становить 22715,44грн., ПДВ 4543,09грн., усього 27258,53грн.

В контексті наведеного вбачається, що між позивачем 2 та відповідачем існують договірні відносини з приводу постачання теплової енергії до спірних приміщень з 2003 року.

Враховуючи вищевикладене, підстави для стягнення з відповідача решти суми заявленої прокурором до стягнення - 40345,31грн., в розумінні ст. 1212 ЦК України, відсутні, що має наслідком відмову в позові в цій частині.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційний скарг прокурора та другого позивача.

Розглянувши апеляційну скаргу другого позивача на окрему ухвалу господарського суду Харківської області від 01.10.13 року, колегія суддів зазначає наступне.

Так, оскаржувана окрема ухвала мотитована тим, що в процесі розгляду справи місцевим господарським судом виявлені недоліки в діялності КП "Харківські теплові мережі".

Так, згідно згідно акту звірки між КП "Харківські теплові мережі" та ФОП ОСОБА_4 (рахунок НОМЕР_9), підписаного сторонами та скріпленого печатками, за станом на 08.10.2012р. нульове сальдо, тобто заборгованості відповідача перед позивачем 2 не обліковується (т.3, а.с. 79). Водночас з матеріалів справи вбачається, що КП "Харківські теплові мережі" в своїй діяльності допускає певні недоліки - до суду надані два акти звірки за договором №10057 від 01.01.2003р.: т.4, а.с. 11 - нульове сальдо станом на 31.08.2013р., т.3, а.с. 91 - заборгованість у розмірі 90231,65грн. станом на 22.08.2013р., при цьому обидва акти зі сторони КП "Харківські теплові мережі" підписані та скріплені печаткою, що свідчить або про невідповідальне відношення до своїх обов"язків осіб, що підписували вказані акти.

Колегія суддів зазначає, що з вказаних актів не вбачається про існування сумнівної заборгованості, а також того, що один із них складений за прохання відповідача - тобто не вбачається тих обставин, на які посилається другий позивач в своїй апеляційній скарзі. Враховуючи те, що без листа відповідача та додаткових пояснень неможливо встановити причини розбіжності двой вищезазначених акків, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що під час їх складення були допущені недоліки в робові другого відповідача.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 90 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу. Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірі, передбачених частиною першою статті 119 цього Кодексу.

Враховуючи викладене - підстав для скасування оскаржуваної окремої ухвали місцевого господарського суду не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора на рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2013 року залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу другого позивача на рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2013 року залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу другого позивача на окрему ухвалу господарського суду Харківської області від 01.10.2013 року залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2013 року залишити без змін.

Окрему ухвалу господарського суду Харківської області від 01.10.2013 року залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 11.11.2013 року

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Івакіна В.О.