Рішення № 35270008, 04.11.2013, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

Справа №:103/2577/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Атаманюк Г.С.№ провадження:22-ц/190/6411/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Синельщікова О. В. ___________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Синельщікової О.В. суддів:Курської А.Г., Чистякової Т.І. при секретарі:Щегловій Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Шуліка Аліни Володимирівни на рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 04 вересня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

Оскаржуваним заочним рішенням Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 04 вересня 2013 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник позивача Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Шуліка А.В. ставить питання про скасування рішення суду і просить ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що судом помилково застосовано позовну давність до правовідносин, що склалися між сторонами. Посилається на те, що поза увагою суду залишився факт переривання перебігу позовної давності, оскільки 02 листопада 2010 року боржником була погашена заборгованість по тілу кредиту в сумі 500 грн. Отже, вважає, що судом при розгляді справи порушено вимоги статті 264 Цивільного кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності, про застосування наслідків якого заявив відповідач, і зазначена обставина є самостійною підставою для відмови у позові згідно вимог статті 267 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким вирішенням спору, вважає, що суд першої інстанції неповно і неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, припустився порушень норм матеріального права, що тягне за собою скасування судового рішення за вимог пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 18 січня 2006 року ЗАТ КБ «Приватбанк» і відповідачем ОСОБА_7 укладений договір № sicwSE00000338, за умовами якого останній отримав строковий кредит на строк до 16 січня 2009 року в розмірі 5.000 грн. на розвиток зі сплатою за його користування процентів в розмірі 2% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту (24% річних) та сплатою комісії щомісяця.

Для погашення заборгованості за цим договором, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотками, комісією за користування кредитом, позичальник повинен щомісяця у період сплати, за який приймається період з «18» по «23», надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі згідно графіку рівними платежами по 272,04 грн. протягом 36 місяців.

При апеляційному перегляді справи також встановлено, що строк дії договору сплинув 16 січня 2009 року, боржник свого обов'язку з повернення суми кредиту, сплати відсотків та комісії не виконав і станом на 19 січня 2009 року мав прострочену заборгованість (згідно розрахунку позивача (а.с.5-6) за кредитом - 3.718,86 грн., процентам - 4.242,25 грн., пені - 2.658,11 грн. (а.с.6 зворот).

Звернувшись з позовом до суду, ПАТ КБ «Приватбанк» просив стягнути з відповідача заборгованість станом на 29 квітня 2013 року в розмірі 55.534,25 грн., яка складається з заборгованості за кредитом - 3.218,86 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом - 19.039,74 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 31.550,64 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що після закінчення строку дії договору, а саме 02 листопада 2010 року відповідачем ОСОБА_7 зроблений платіж у розмірі 500 грн., який зарахований у погашення суми кредиту і вона зменшилася з 3.718,86 грн. до 3.218,86 грн. (а.с.6 зворот, а.с.41).

Відповідно до частин 1, 3 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що погашенням частково заборгованості у листопаді 2010 року відповідачем перерваний перебіг строку позовної давності, який після цього розпочався заново і при пред'явленні позову до суду 21 травня 2013 року не є пропущеним.

Заперечення представника відповідача, що зазначені дії виконані не ОСОБА_7, а іншою особою, а тому не є доказом визнання ним свого боргу і перериванням строку позовної давності, колегія суддів не приймає до уваги, тому що платіж проведено через термінал банку на транзитний рахунок НОМЕР_2, на який боржник сплачував борг за кредитом, і відомий йому і банку (а.с.7 зворот, а.с.26-41).

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

За частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Колегія суддів вважає, що стягненню з відповідача на користь банку підлягає заборгованість по кредиту 3.218,86 грн., з комісії - 1.725,01 грн., з процентів - 6.128,98 грн.

Сума процентів, заявлена позивачем до стягнення, зазначена у 19.039,74 грн. Колегія суддів з таким розміром не погоджується і вважає, що застосування підвищеної процентної ставки після закінчення строку договору у розмірі 9,20% в місяць (110,4% річних) від суми залишку непогашеного кредиту, згідно пункту 3.2. договору, порушує права боржника, тому що умова договору про збільшення банком в односторонньому порядку фіксованої процентної ставки, застосування якої передбачено у разі порушення позичальником строку повернення кредиту, є нікчемною умовою договору кредиту в силу частини 3 статті 1056-1 ЦК України в редакції, що діє на час вирішення спору в суді і, починаючи з 10 січня 2009 року - набрання чинності Законом України, яким Цивільний кодекс України доповнений статтею 1056-1 у попередній редакції.

Стягненню підлягає 4.242,25 грн. сума процентів, нарахована на 19 січня 2009 року, з 20 січня 2009 року по 02 листопада 2010 року 24% річних з суми заборгованості 3.718,86 грн. за 643 дні - 1.572,31 грн., з 03 листопада 2010 року по 29 квітня 2013 року (день пред'явлення позову) 24% річних з суми заборгованості 3.218,86 грн. за 897 днів - 1.898,51 грн., а всього 6.128,93 грн. (4.242,25 грн. + 1.572,31 грн. + 1.898,51 грн. = 6.128,93 грн.).

Що стосується позовних вимог про стягнення пені, то колегія суддів виходить з того, що відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 2, 3 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 за конституційним звернення громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» зазначено, що Конституційний Суд України виходить з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема частини третьої статті 551 Кодексу, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами (справа №1-12/2013).

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що третина кредитних коштів божником сплачена, з решти суми з нього стягуються проценти за весь час користування ними, неустойка у 31.550,64 грн. є явно завищеною і перевищує розмір основної заборгованості перед банком, тому за підстав статті 551 Цивільного кодексу України вважає за можливе зменшити розмір неустойки з 31.550,64 грн. до 11.072, 80 грн., тому разом сума, що підлягає стягненню становитиме 22.145,60 грн.

У зв'язку зі скасуванням судового рішення та ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову слід змінити розподіл судових витрат.

Відповідно до частин 1, 5 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За задоволення позову частково у сумі 22.145,60 грн. відповідач повинен відшкодувати позивачу мінімальний розмір судового збору, встановлений підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», а саме 229,40 грн. за розгляд справи у суді першої інстанції, та з урахуванням положень підпункту 8 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» - 114,70 грн. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, а всього з відповідача на користь позивача підлягає стягненню у відшкодування судового збору 344,10 грн.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Шуліка Аліни Володимирівни задовольнити частково.

Рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 04 вересня 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ № 14360570) заборгованість за кредитом 3.218,86 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 6.128,93 грн., заборгованість по комісії 1.725,01 грн., пеню 11.072,80 грн., а всього 22.145,60 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ № 14360570) у відшкодування судового збору 344,10 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді

Синельщікова О.В. Курська А.Г. Чистякова Т.І.