Рішення № 35269048, 12.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15721/13 12.11.13

За позовом Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України

до Державного науково-виробничого підприємства «Алкон-Твердосплав» Науково-технологічного алмазного концерну «Алкон» Національної академії наук України

про стягнення 47 470, 53 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Балабанова О.В. за довіреністю № 18/01 від 20.09.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Інститут надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного науково-виробничого підприємства «Алкон-Твердосплав» Науково-технологічного алмазного концерну «Алкон» Національної академії наук України (далі - відповідач) про стягнення 49 974, 12 грн., в тому числі 49 403, 17 грн. боргу по сплаті земельного податку та 570, 95 грн. пені. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 1 720, 50 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору відповідач взяв на себе зобов'язання відшкодовувати витрати позивача по сплаті земельного податку пропорційно площі земельної ділянки, що перебуває у користуванні відповідача. Оскільки відповідач порушив вказані зобов'язання, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.08.2013 р. було порушено провадження у справі № 910/15721/13 та призначено її до розгляду на 11.09.2013 р. При цьому, зобов'язано позивача, зокрема, надати суду копію Державного акту на право постійного користування землею, загальною площею 151 298 кв.м., серія І-КВ № 003954.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 11.09.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, з метою дотримання процесуальних строків справу № 910/15721/13 передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.09.2013 р. суддею Любченко М.О. прийнято справу № 910/15721/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 29.10.2013 р.

12.09.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що його представник перебуває у відрядженні.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 17.09.2013 р. справу № 910/15721/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.09.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/15721/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 29.10.2013 р.

29.10.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.10.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 12.11.2013 р.

11.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 46 899, 58 грн. основного боргу, 570, 95 грн. пені та 1 720, 50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Заява мотивована тим, що 28.10.2013 р. відповідач частково погасив борг на суму 3 074, 54 грн.

Представник відповідача в судове засідання 12.11.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 12.11.2013 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про зменшення позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції.

Так, судом враховано, що відповідно до п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

У судовому засіданні 12.11.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2011 р. між позивачем (Інститут) та відповідачем (Платник) було укладено Договір на відшкодування витрат по сплаті податку за землю № 158 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Інститут як постійний користувач земельної ділянки згідно з Державним актом на право постійного користування землею І-КВ № 0033954 площею 151 298 кв.м. прийняв на себе зобов'язання на підставі Закону України «Про плату за землю» здійснювати сплату земельного податку відповідно до використовуваної виробничої площі, що перебуває у користуванні Платника, а платник у відповідності до п. 1.2. Договору прийняв на себе зобов'язання відшкодувати Інституту в повному обсязі витрати по сплаті податку на землю в сумі тридцять тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять грн. 11 коп. + 20 % ПДВ розрахованого за формою Головної податкової інспекції відповідно до виробничих площ 2523,10 кв.м. (в корпусах № 2, 3, 7, 26), що перебувають у користуванні Платника.

Так, за змістом п. 2.1. Договору сторони домовились, що Інститут обчислює суму земельного податку Платника в порядку, визначеному Законом України «Про плату за землю», подає дані до податкової інспекції і сплачує земельний податок рівними частинами щомісячно.

При цьому, відповідно до п. 2.2. Договору Платник зобов'язався відшкодувати до 15 числа наступного місяця Інституту у повному обсязі суму податку за землю, обчислену пропорційно тій частині площі, що знаходиться фактично у користуванні Платника.

Відповідно до п. 3.1. Договору він набуває чинності з моменту надання площі у користування і діє до 31.12.2012 р.

Згідно з п. 3.2. Договору він вважається продовженим на черговий і наступні календарні роки без оформлення додаткових документів, якщо сторони не вжили дій до його розірвання або повідомлення про мотивований строк закінчення договору згідно п. 3.1.

Відповідно до п. 4.2. Договору у разі зміни кількості площ, які займає Платник в будівлях, розміщених на земельній ділянці Інституту, розрахунки плати податку за землю відповідно змінюються; Платник зобов'язаний письмово повідомити Інституту своє бажання про таку зміну не менш ніж за 30 днів до дати зміни.

В Додатку № 1 до Договору сторони виклали Розрахунок суми земельного податку, яку відшкодовує Платник Інституту (за календарний рік рівними долями щомісячно), згідно з яким сума до сплати за рік визначена в розмірі 30 759, 11 грн.

Позивач виставив відповідачу за період з лютого 2012 року по червень 2013 року рахунки на загальну суму 52 519, 90 грн., а саме: № 312 від 27.02.2012 р. на суму 3 074, 54 грн., № 470 від 21.03.2012 р. на суму 3 074, 54 грн., № 703 від 26.04.2012 р. на суму 3 074, 54 грн., № 893 від 30.05.2012 р. на суму 3 074, 54 грн., № 1045 від 25.06.2012 р. на суму 3 074, 54 грн., № 1283 від 26.07.2012 р. на суму 3 074, 54 грн., № 1496 від 31.08.2012 р. на суму 3 074, 54 грн., № 1581 від 24.09.2012 р. на суму 3 074, 54 грн., № 1815 від 29.10.2012 р. на суму 3 074, 54 грн., № 2012 від 28.11.2012 р. на суму 3 074, 54 грн., № 2168 від 24.12.2012 р. на суму 3 074, 54 грн., № 123 від 31.01.2013 р. на суму 3 116, 66 грн., № 276 від 26.02.2013 р. на суму 3 116, 66 грн., № 547 від 29.03.2012 р. на суму 3 116, 66 грн., № 664 від 24.04.2013 р. на суму 3 116, 66 грн., № 909 від 27.05.2013 р. на суму 3 116, 66 грн., № 1107 від 26.06.2013 р. на суму 3 116, 66 грн.

Відповідачем було оплачено рахунок № 123 від 31.01.2013 р. на суму 3 116, 66 грн. - 29.03.2013 р., що підтверджується випискою банку по поточному рахунку позивача, а також вже після порушення провадження у даній справі 28.10.2013 р. перераховано позивачу 3 074, 54 грн. в оплату рахунку № 312 від 27.02.2012 р.

Враховуючи зазначене, у відповідача утворилась перед позивачем заборгованість в сумі 46 328, 70 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, але з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

На підставі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині основного боргу підлягають задоволенню в сумі існуючого на момент розгляду справи розміру заборгованості в сумі 46 328, 70 грн.

При цьому, суд звертає увагу на те, що як вбачається з матеріалів справи, позивач, як під час підготовки позову, так і під час уточнення позовних вимог, допустився арифметичних помилок, оскільки з урахуванням наведених у позовній заяві обставин станом на момент порушення провадження у справі борг відповідача складав 49 403, 24 грн., а не 49 403, 17 грн., як зазначав позивач, та після часткової сплати 28.10.2013 р. 3 074, 54 грн. він почав становити 46 328, 70 грн., а не 46 899, 58 грн., як зазначено в заяві про уточнення позовних вимог.

Враховуючи зазначене, суд в частині вимог про стягнення основного боргу приймає рішення про їх часткове задоволення.

Що стосується позовних вимог про стягнення 570, 95 грн. пені, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як наголосив на тому Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 5.2. Договору сторони встановили, що за несвоєчасний розрахунок по платежам, передбаченим цим договором, платник виплачує Інституту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочених платежів за кожен день прострочки.

Позивач нарахував відповідачу 570, 95 грн. пені, розрахунок якої є вірним.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо відшкодування сплаченого позивачем земельного податку на умовах, визначених укладеним між сторонами Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного вище.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, в частині вимог, які були зменшені позивачем, судом враховано, що відповідно до п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК України може бути покладений на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного науково-виробничого підприємства «Алкон-Твердосплав» Науково-технологічного алмазного концерну «Алкон» Національної академії наук України (04074, місто Київ, Оболонський район, вулиця Автозаводська, будинок 2; код ЄДРПОУ 30153645) на користь Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України (04074, місто Київ, Оболонський район, вулиця Автозаводська, будинок 2; код ЄДРПОУ 05417377) 46 328 (сорок шість тисяч триста двадцять вісім) грн. 70 коп. основного боргу, 570 (п'ятсот сімдесят) грн. 95 коп. пені та 1 699 (одну тисячу шістсот дев'яносто дев'ять) грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.11.2013 р.

Суддя В.С. Ломака