УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2013 р.Справа № 816/4319/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Перцової Т.С.
Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.
за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.,
представників сторін: позивача - Рябкова Р.Л., відповідача - Батюти З.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рти-Полтава" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2013р. по справі № 816/4319/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рти-Полтава"
до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-
ВСТАНОВИЛА:
16 липня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РТИ-Полтава" (далі по тексту - ТОВ «РТИ-Полтава», позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 травня 2013 року №0000022201, від 21 лютого 2013 року №0000142312.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від від 06.08.2013р. по справі №816/4319/13-а у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "РТИ-Полтава" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.
Позивач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції постанову Полтавського окружного адміністративного суду від від 06.08.2013р. по справі №816/4319/13-а скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що договори на поставку продукції промислово-технічного призначення, укладені між позивачем та TOB «Ферріт Д», TOB «Ривс» мали реальний характер та виконані в повному обсязі. Стверджує, що господарські операції з поставки позивачеві товарів вказаними контрагентами повністю підтверджені належним чином оформленими первинними документами (податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями на оплату придбаного товару), а відтак, позивачем правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит за результатами відносин із TOB «Ферріт-Д», TOB «Ривс». Вважає, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, а також рахунків-фактур не є підставою вважати безтоварними господарські операції з поставки позивачеві ТМЦ вищезазначеними контрагентами, оскільки такі поставки здійснювались на умовах СРТ-склад покупця, тобто, доставка товару проводилась постачальниками. Крім того, товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Пояснив, що рахунки-фактури на оплату товару в ході господарських операцій між позивачем та TOB «Ферріт Д», TOB «Ривс» не оформлялись у зв'язку з їх непотрібністю, оскільки в договорах, укладених між Позивачем та Постачальниками визначено строк оплати поставленого товару - 60 календарних днів з моменту поставки. Також, на думку позивача, рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, а носить лише інформаційний характер, як така, що не фіксує будь-якої господарської операції, розпорядження або дозволу на проведення господарської операції, а відтак, її нявність для підтвердження реальності господарської операції не обов'язковою. Вказує, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2013р. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2013р., якими визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська щодо формування в акті про результати документальної позапланової невиїзної перевірки № 7210/224/36441206 від 21.12.2012 р. щодо документального підтвердження господарських відносин TOB "Ферріт-Д" із платниками податків TOB "Будівництво та комплектації" (код ЄДРПОУ 36274510) за листопад 2011 року, TOB "Інфотерм" ( код ЄДРПОУ 31343537) за червень 2011 року, TOB "Олімп" (код ЄДРПОУ 31441243) за вересень 2011 року, TOB "ПАСІФІК" ( код ЄДРПОУ 31684491) за вересень 2011 року, БПП "Сура" ( код ЄДРПОУ 30668399) за вересень 2011 року, TOB "Кафепродакшн" (код ЄДРПОУ 37275541) за січень 2011 року, ПП "СВ "Гермес" (код ЄДРПОУ 36293292) за березень 2011 року, TOB "Хімагросервіс" (код ЄДРПОУ 37237904) за листопад 2011 року, їх реальності та повноти відображення в обліку, висновків про визнання відсутності у TOB "Ферріт-Д" об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам - покупцям у період з грудня 2011 року по жовтень 2012 року. Враховуючи викладене, наполягає на безпідставності висновків акту перевірки ТОВ «РТИ-Полтава» та протиправності прийнятих на їх підставі податкових повідомлень-рішень.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 р. замінено первинного відповідача по справі - Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області, відповідач).
Представник позивача в судовому зсіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги задовольнити, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від від 06.08.2013р. по справі №816/4319/13-а скасувати, прийнявши нову постанову про задоволення позовних вимог.
Представник відповідача в надісланих до суду письмових запереченнях та у судовому засіданні просив суд апеляційної інстанції залишити вимоги апеляційної скарги без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. З посиланням на акти ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська №7211/224/34914473 від 21.12.2012р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «Ривс» (код ЄДРПОУ 34914473, м. Дніпропетровськ) та №7210/224/36441206 від 21.12.2012р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «Ферріт Д» (код ЄДРПОУ 36441206, м. Дніпропетровськ), стверджує про безтоварність операцій по ланцюгу постачання за участю вказаних підприємств, відсутність у останніх адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам. Вказує на ненадання позивачем первинних документів, наявність яких у спірних відносинах є обов'язковою, а саме товарно-транспортних накладних щодо фактичного транспортування придбаного товару та рахунків-фактур, у яких повинні бути зазначені асортимент та кількість товару, що постачається, а також на неналежне оформлення первинних документів, що були надані. Так, у видаткових накладних, виданих TOB «Ферріт-Д» та ТОВ «Ривс», відсутні дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій, а саме: накладні не містять прізвищ посад осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення,а тому відсутня можливість встановлення, хто саме здійснював приймання товару, а також яким чином здійснювалося приймання товару за якістю, кількістю комплектністю. З огляду на викладене, вважає вірним висновок акту перевірки, з яким погодився суд першої інстанції, про безтоварність господарських операцій між ТОВ «РТИ-Полтава» та підприємствами TOB «Ферріт-Д» та ТОВ «Ривс», і не вбачає підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в період з 24 січня 2013 року по 01 лютого 2013 року працівниками ДПІ у м. Полтаві проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ "РТИ-Полтава" з питань взаємовідносин з ТОВ "Ангстрем Континенталь", ТОВ "Феріт Д", ТОВ "Ривс" за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року.
За результатами перевірки складено Акт від 08 лютого 2013 року №594/22.1-1/34412241 /том І, а.с. 23-95/, у якому зафіксовано, крім іншого, порушення вимог:
- пунктів 44.1 статті 44, пунктів 138.2, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, чим занижено податок на прибуток у сумі 176103 грн., у тому числі за IV квартал 2011 року у сумі 74827,00 грн., І квартал 2012 року у сумі 33691,00 грн., ІІ квартал 2012 року у сумі 33691,00 грн., ІІІ квартал 2012 року у сумі 15122,00 грн.;
- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 162541,00 грн., у тому числі за жовтень 2011 року на суму 19621,00 грн., за листопад 2011 року на суму 33291,00 грн., за грудень 2011 року на суму 10432,00 грн., за січень 2012 року у сумі 10972,00 грн., за лютий 2012 року у сумі 7405,00 грн., за березень 2012 року у сумі 16831,00 грн., за квітень 2012 року у сумі 8886,00 грн., за травень 2012 року у сумі 16857,00 грн., за червень 2012 року у сумі 18267,00 грн., за липень 2012 року у сумі 13517,00 грн., за серпень 2012 року у сумі 5439,00 грн., за вересень 2012 року у сумі 1023,00 грн.
На підставі вказаних висновків акту перевірки ДПІ у м. Полтаві винесено податкові повідомлення-рішення від 21 лютого 2013 року №0000152312, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у розмірі 203176,25 грн., у тому числі 162541,00 грн. за основним платежем, 40635,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) /том І, а.с. 9/; та №0000142312, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 201422,00 грн., у тому числі 176103,00 грн. за основним платежем, 25319,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) /том І, а.с. 10/.
За результатами адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень, рішенням Державної податкової служби у Полтавській області від 25 квітня 2013 року №944/20/20.2-07 /том І, а.с. 12-19/, залишеним без змін рішенням Міністерства доходів і зборів України від 27 травня 2013 року №3581/6/99-99-10-01-15 /том І, а.с. 20-23/, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 21 лютого 2013 року №0000152312 в частині нарахованого основного платежу в сумі 2840,00 грн., штрафної санкції в сумі 710,00 грн. В іншій частині податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.
За наслідками адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13 травня 2013 року №0000022201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 199626,25 грн., у тому числі 159701,00 грн. за основним платежем, 39925,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) /том І, а.с. 11/.
Позивач, не погодившись із податковими повідомленнями-рішеннями від 21 лютого 2013 року №0000142312, від 13 травня 2013 року №0000022201, оскаржив їх до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, а також з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень повністю доведено правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову та скасування оскаржуваних рішень відсутні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Матеріалами справи підтверджено, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки акту перевірки позивача про порушення вимог п.44.1 ст.44, п.п.138.2, 138.8 ст.138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 176103 грн., та п.п.198.2, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 162541,00 грн..
У свою чергу, таких висновків відповідач дійшов, виходячи з твердження про безтоварність господарських операцій між ТОВ «РТИ-Полтава» та його контрагентами ТОВ «Ферріт-Д» та ТОВ «Ривс».
Колегія суддів вважає такі висновки відповідача вірними, з огляду на таке.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 138.8 статті 138 зазначеного Кодексу собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Положеннями підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу визначено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Виходячи зі змісту пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).
Із положень частин першої, третьої статті 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складені на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на валові витрати та податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку.
Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями (виконавцями) податкових, видаткових накладних, не є безумовною підставою для нарахування податкового кредиту та валових витрат у випадку нездійснення самої господарської операції.
Такі вимоги відповідають позиції Верховного суду України, викладеній у рішенні від 21.01.2011 року, врахування висновків якого, у відповідності до ст.244-1 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для суду першої та апеляційної інстанцій.
Також, колегія суддів зазначає, що для підтвердження податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції:
- договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції;
- можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо;
- наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді пеляційної інстанції, що 04 грудня 2011 року, 01 листопада 2011 року, 01 грудня 2011 року, 05 січня 2012 року, 01 лютого 2012 року, 01 березня 2012 року, 02 квітня 2012 року, 03 травня 2012 року між позивачем (Покупець) та ТОВ "Ривс" (Постачальник) укладено укладено аналогічні за змістом договори поставки продукції виробничо-технічного призначення /том VІ, а.с. 189-204/, згідно пункту 1.1. умов яких Постачальник зобов'язується протягом строку дії Договору поставити (передати) Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (далі - Товар) в асортименті, кількості та за ціною, передбаченими Договором і невід'ємними додатками до нього, а Покупець зобов'язується приймати Товар і оплачувати його вартість у порядку та у строки, передбачені Договором та невід'ємними частинами до нього.
Пунктом 1.2 умов вищеперелічених Договорів передбачено, що найменування, асортимент, кількість та ціна Товару узгоджуються Сторонами в рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною Договору.
На підтвердження правильності формування валових витрат та податкового кредиту позивачем до суду надано копії: податкових накладних /том VІІ, а.с. 9-62/, видаткових накладних /том VІ, а.с. 205-250; том VІІ, а.с. 1-8/.
Крім того, 01 грудня 2011 року, 28 березня 2012 року, 01 червня 2012 року, 02 липня 2012 року, 01 серпня 2012 року, 03 вересня 2012 року між позивачем (Покупець) та ТОВ "Ферріт-Д" (Постачальник) укладено аналогічні за змістом договори поставки продукції виробничо-технічного призначення /том ІІІ, а.с. 167-178/, згідно пункту 1.1. умов яких Постачальник зобов'язується протягом строку дії Договору поставити (передати) Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (далі - Товар) в асортименті, кількості та за ціною, передбаченими Договором і невід'ємними додатками до нього, а Покупець зобов'язується приймати Товар і оплачувати його вартість у порядку та у строки, передбачені Договором та невід'ємними частинами до нього.
Пунктом 1.2 умов вищеперелічених Договорів передбачено, що найменування, асортимент, кількість та ціна Товару узгоджуються Сторонами в рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною Договору.
На підтвердження правильності формування валових витрат та податкового кредиту позивачем до суду надано копії: податкових накладних /том ІІІ, а.с. 202-226/, видаткових накладних /том ІІ, а.с. 179-201/.
Факт оплати за придбаний товар представниками сторін не заперечується.
Дослідженням у судовому засіданні копій видаткових накладних, виданих ТОВ "Ферріт-Д" /том ІІ, а.с. 179-201/, ТОВ "Ривс" /том VІ, а.с. 205-250; том VІІ, а.с. 1-8/ встановлено, що у зазначених видаткових накладних відсутні дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій, а саме: накладні не містять прізвищ, посад осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.
Також, колегія суддів відмічає, що представником позивача не було надно ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції довіреностей на отримання товарів від ТОВ «Ферріт-Д» та ТОВ «Ривс», витягу з журналу реєстрації довіреностей або інших документів, які б свідчили про фактичне отримання позивачем товару від вказаних контрагентів.
З приводу твердження позивача про те, що придбані ТМЦ від імені ТОВ «РТИ-Полтава» отримувались особисто директором підприємства Маничем В.І., колегія суддів зауважує, що видаткові накладні, копії яких надані позивачем до матеріалів справи, містять різні на вигляд підписи особи, яка отримувала ТМЦ, у зв'язку з чим такі твердження представника позивача оцінюються судом апеляційної інстанції критично.
Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що найменування, асортимент, кількість та ціна поставленого товару повинні були фіксуватись сторонами договорів поставки у рахунках-фактурах, які, у відповідності до умов договорів поставки між ТОВ «РТИ-Полтава», з одного боку, та ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс» - з іншого боку, є невід'ємною частиною Договору.
Між тим, як встановлено судом апеляційної інстанції з пояснень представника позивача, рахунки-фактури в ході спірних господарських операцій не складались, що унеможливлює встановлення факту виконання сторонами своїх зобов'язань за договорами поставки та в сукупності з вищевказаними розбіжностями у заповненні видаткових накладних, відсутністю довіреностей на отримання ТМЦ та транспортних документів ставить під сумнів реальність господарських операцій за договорами позивача з ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс».
Окремо слід відмітити, що згідно з підпунктами 11.1, 11.3-11.9 пункту 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерством транспорту України від 14.10.1997 №363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568, передбачено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.
Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.
Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.
Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів, Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).
Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.
Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.
Перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною (типова форма товарно-транспортної накладної, подорожнього листа вантажного автомобіля затверджена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.1995 р.).
Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної бухгалтерської документації, наявність якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковою.
В ході перевірки встановлена та підтверджена судовим розглядом відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, які б підтверджували реальність транспортування придбаної позивачем у ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс» продукції промислово-технічного призначення.
На вимогу суду апеляційної інстанції позивачем такі докази надані не були.
Колегія суддів, не спростовуючи тієї обставини, що умовами договорів між позивачем та вищевказаними контрагентами передбачено поставку на умовах СРТ-склад покупця, тобто, силами постачальника, та не надаючи товарно-транспортним документам переважної ролі у підтвердженні фактичного здійснення господарських операцій з поставки ТМЦ, зазначає, що відсутність товарно-транспортних накладних у спірних відносинах, з урахуванням відсутності довіреностей на отримання товару, ставить під сумнів факт отримання позивачем продукції, поставка якої є предметом договорів між позивачем та ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс».
Крім того, колегія суддів зазнає, що позивачем не надано до матеріалів справи копій документів, які б підтверджували фактичне оприбуткування товару (доказів руху даних товарів по складу, їх передачі працівникам, доказів списання позивачем вказаних товарів чи доказів наявності залишків даних товарів на складі ТОВ «РТИ-Полтава» тощо).
Слід відмітити, що представником позивача ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надано пояснень, хто саме здійснював приймання товару, а також яким чином здійснювалося приймання товару за якістю, кількістю та комплектністю.
Колегія суддів зауважує, що за змістом пп. 14.1.27 п.14.1 ст.14, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України обов'язковою умовою віднесення вартості товарів бо послуг як до складу валових витрат, так і до складу податкового кредиту є використання остнніх в рамках господарської діяльності платника податків.
Разом з цим, в матерілах справи відсутні та не надані на вимогу ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції докази використання у господарській діяльності товару, поставка якого є предметом договорів між позивачем та ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс».
Так, позивачем не надано пояснень, з якою метою придбавався позивачем товар та яку економічну вигоду ТОВ «РТИ-Полтава» отримало від його придбання.
Надані представником позивача копії податкових та видаткових накладних, в яких позивач по справі виступає продавцем, не можуть вважатися доказом використання в господарській діяльності товарів, поставку яких повинні були здійснювати ТОВ "Ферріт-Д", ТОВ "Ривс", оскільки позивачем не надано документів, за якими б чітко простежувався рух товару по даному ланцюгу постачання.
Відповідно до вимог статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об'єктом оподаткування.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що первинні документи, на які посилається позивач (податкові накладні, видаткові накладні) не є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту, оскільки не фіксують факту рельного здійснення господарських операцій.
Судом враховано принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 КАС України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених у основу ухвалених ним спірних рішень, у позові платника податків може бути відмовлено.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена у податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
Так, постачання товарів завжди супроводжується рядом заходів пов'язаних з перевіркою якості самих товарів, їх транспортуванням, прийомом та обліком.
Оскільки, на вимогу як суду першої, так і суду апеляційної інстанції позивачем не надано належні первинні документи, які б підтверджували фактичне виконання вказаних договорів, у відповідності до їх суті, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача про реальне настння правових наслідків за результатами господарських операційза угодами між ТОВ «РТИ-Полтава» і постачальниками ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс».
Колегія суддів зауважує, що сама собою наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Однак, доказів настання позитивних змін активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з придбанням товарів у вищевказаних контрагентів позивачем не надано.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначє, що укладання договорів із ТОВ «Ферріт-Д», ТОВ «Ривс» та перерахування за ними коштів при одночасній недоведеності фактичної поставки товарів було спрямовано на отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди за даними договорами, а понесені за цими договорами витрати не можуть бути визнані такими, що пов'язані з господарською діяльністю позивача.
Отже, оформлені позивачем та вказаними контрагентами податкові накладні, видаткові накладні не є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.
Колегія суддів вважає посилання позивача на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.02.2013р. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2013р., якими визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська щодо формування в акті про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ферріт-Д» висновків про визнання відсутності у останнього об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам - покупцям у період з грудня 2011 по жовтень 2012 року, такими, що не спростовують висновків ДПІ у м. Полтаві, оскільки в даному випадку підставою для невизнання сформованих за результатами відносин із вказаним контрагентом валових витрат та податкового кредиту є не тільки висновки акту ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська №7210/224/36441206 від 21.12.2012р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «Ферріт Д», а й недоведеність факту реального здійснення спірних господарських операцій.
Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Згідно з пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, то це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.
Пунктом 7 Підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.
У відповідності до частини другої 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, приймаючи податкові повідомлення-рішення від 21.02.2013 р. про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 201422,00 грн., у тому числі 176103,00 грн. за основним платежем, 25319,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та від 13.05.2013 р. №0000022201 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 199626,25 грн., у тому числі 159701,00 грн. за основним платежем, 39925,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з дотриманням вимог ч.3 ст.2 КАС України.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рти-Полтава" залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.08.2013р. по справі № 816/4319/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Перцова Т.С.Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Перцова Т.С.
Повний текст ухвали виготовлений 12.11.2013 р.
Судове рішення № 35267124, Харківський апеляційний адміністративний суд було прийнято 07.11.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 816/4319/13-а. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: