Ухвала суду № 35261120, 21.10.2013, Апеляційний суд міста Севастополя

21.10.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-797/2327/13р. Головуючий у першій інстанції Завгородня Л.М.

Категорія 27 Доповідач у апеляційній інстанції Лівінський С.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Лівінського С.В.,

суддів - Зотова В.С., Козуб О.В.,

при секретарі - Мазнєві Ю.М.

за участю - представника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та представника відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» Лозицької І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 24 липня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округа ОСОБА_9, служба у справах дітей Гагарінської райдержадміністрації про визнання іпотечних договорів недійсними , -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до відповідачів та просила суд визнати іпотечні договори недійсними.

Вимоги позову мотивовані тим, що 08 вересня 2006 року між ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ПАТ «Укрсоцбанк» були укладені два кредитних договори. Цього ж дня в забезпечення вказаних договорів між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 були укладені іпотечні договори, відповідно до яких остання ОСОБА_4 передала в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку. На час укладання іпотечних договір позивач ОСОБА_6 була зареєстрована у вищезазначеному будинку, однак, була неповнолітньою та не могла захищати свої інтереси. З огляду на викладене, позивач вважає, що укладені іпотечні договори порушують її права та інтереси, а тому їх слід визнати недійсними.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 24 липня 2013 року в задоволені позову ОСОБА_6 відмовлено. У апеляційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування ухваленого по справі рішення через порушення судом норм матеріального та процесуального права і не відповідність висновків суду, якими обґрунтовується рішення, фактичним обставинам справи та просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов повністю.

Іншими особами рішення суду в апеляційному порядку не оскаржено.

Треті особи в судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що вона підлягає відхиленню.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів у підтвердження своїх позовних вимог.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів за такого.

Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

За ч. ч. 1 і 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно положень ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин(см. Лігу), батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, обов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Частинами 3 і 4 статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено(см. Лігу), що органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. ст. 57, 212 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

8 вересня 2006 року між ОСОБА_8, ОСОБА_7 та Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк» були укладені два договори кредиту за № 945/630 та № 945/631. Відповідно до умов вказаних договорів ОСОБА_8 та ОСОБА_7 отримали кредити у розмірі по 150000 доларів США на споживчі цілі, кожний.

На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_8 по кредитному договору № 945/630 та ОСОБА_7 по кредитному договору № 945/631, між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4, яка є бабою позивача, у той же день були укладені іпотечні договори, посвідчені приватним нотаріусом Севастопольського нотаріального округу ОСОБА_9

За умовами вказаних іпотечних договорів ОСОБА_4 був переданий в іпотеку банку належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами, площею 132, 50 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0861 га, розташована за тією ж адресою ( а. с. а. с. 7 - 8, 9 - 10 ).

При посвідчені спірних іпотечних договорів нотаріусу була надана довідка № 589 від 30 серпня 2006 року Гагарінської районної державної адміністрації, згідно якої по спірному будинку були зареєстровані сама ОСОБА_4 та мати позивача ОСОБА_10

Остання обставина підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 ОСОБА_10, відповідно до записів у якому, зареєстрована вона була по спірному будинку з 19 червня 1998 року( а. с. 21 - 22 ).

Крім того, при оформленні спірних договорів, нотаріально була посвідчена заява ОСОБА_6, за якою, вона знала про укладання іпотечних договорів, їх умови та дала свою згоду на припинення права користування спірним житловим будинком у випадку не виконання умов вказаних кредитних договорів ОСОБА_8 та ОСОБА_7( а. с. 38).

Оскільки власник спірного житлового будинку ОСОБА_4, яка укладала іпотечний договір, не є матір'ю неповнолітньої на той час ОСОБА_6, або особою яка її замінює, а є її бабою, доводи позивача у апеляційній скарзі, що спірним іпотечним договором було порушено її майнові права являються необґрунтованими.

Суд першої інстанції, всупереч твердженням апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку усім доказам, які надали сторони, в тому числі й тим, на які посилається апелянт, та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Не зважаючи на твердження апелянта, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, нею суду не надано.

Інші доводи апелянта являються наслідком помилкового тлумачення норм права і теж не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду.

Тому, керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. ст. 313-314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Севастополя, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 24 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: /підпис/ С.В. Лівінський

Судді: /підпис/ В.С. Зотов

/підпис/ О.В. Козуб

Згідно оригіналу:

Суддя Апеляційного суду

м. Севастополя С.В. Лівінський