Ухвала суду № 35259437, 06.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" листопада 2013 р. м. Київ К/800/36502/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого -судді Кобилянського М.Г.,

суддів: Амєліна С.Є., Юрченка В.В.,

секретар судового засідання: Пилипчук Л.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, територіального управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України, апеляційного суду Хмельницької області про стягнення заборгованості по заробітній платі та довічному грошовому утриманню

за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2008 року ОСОБА_1 звернулася в суд із вказаним позовом. Зазначала, що частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України» від 30 червня 2005 року №514 зазначеним особам підвищено посадові оклади з 1 червня 2005 року. Лише 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про оплату праці суддів» № 865, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя. Ця постанова набрала чинності з 1 січня 2006 року. Внаслідок цього з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів». Під час розгляду справи позивач вимоги уточнила і просила стягнути з Державної судової адміністрації України 67052,61 грн. заборгованості по заробітній платі, 77683,80 грн. заборгованості по довічному грошовому утриманню, а також 97636,72 грн. компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації України і зобов'язано Державну казначейську службу України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації, на користь ОСОБА_1 67052,61 грн. заборгованості по заробітній платі. У задоволенні решти позову відмовлено.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості по довічному грошовому утриманню та компенсації. Позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, територіального управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України, апеляційного суду Хмельницької області в частині стягнення заборгованості по довічному грошовому утриманню та компенсації за період з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року залишено без розгляду.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року залишено без змін.

Державна судова адміністрація України, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року і постановити нове рішення - про відмову в позові.

Перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч. 2 ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 18 листопада 1998 року працює суддею апеляційного суду Хмельницької області і протягом червня-грудня 2005 року отримувала заробітну плату, розмір якої було визначено без урахування положень чинного на той час законодавства про оплату праці суддів.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Визначальним актом, який регулював питання оплати праці суддів на момент виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про статус суддів», який встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці. Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» передбачалося, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Тобто, згідно з цією нормою гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України», якими підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів». Лише 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Однак Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 1 червня 2005 року, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 чинності з 1 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).

Внаслідок цього з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року у справі за позовом Особи до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 визнано незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865. Визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 і № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 1 червня 2005 року.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що право позивача на отримання заборгованості по заробітній платі підлягає поновленню.

Однак задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, суди не перевірили надані експертом розрахунки та правильність застосування під час проведення експертизи нормативно-правових актів, які регулюють питання оплати праці суддів.

При новому розгляді справи судам слід врахувати й те, що застосуванню підлягають не лише положення постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року №865 в частині приведення посадового окладу позивача з 1 червня 2005 року у відповідність з положеннями постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» від 30 червня 2005 року №513 у частині розміру посадового окладу позивача, а й інші положення цих постанов щодо інших складових заробітної плати суддів необхідних для визначення розміру заробітку позивача.

Крім того, судам слід з'ясувати чи є Державна судова адміністрація України належним відповідачем при задоволенні вимоги про стягнення недоотриманої заробітної плати.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Оскільки судами допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України це є підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 227 230 КАС України, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

ГОЛОВУЮЧИЙ : Кобилянський М.Г.

СУДДІ : Амєлін С.Є

Юрченко В.В.