Постанова № 35257571, 13.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 року Справа № 914/986/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П. Гольцової Л.А., Іванової Л.Б. ( доповідач),розглянувши матеріали касаційної скарги Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2013у справі№ 914/986/13-г Господарського суду Львівської областіза позовом Будинкоуправління № 4 квартирно-експлуатаційного відділу міста ЛьвовадоЛьвівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго"провизнання недійсним договоруза участю представники сторін:

позивача: Жогальська І.Ф., дов. від 02.01.2013 №1

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Будинкоуправління № 4 квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" про визнання недійсним договору від 04.01.2011 на технічне обслуговування центральних теплових пунктів по вул. Стрийська, 53, Стрийська, 59, Стрийська, 63, бойлерної по вул. Гашека, 17 і теплових мереж у м. Львові.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.05.2013 у справі № 914/986/13-г (суддя Коссак С.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 у цій справі (колегія суддів у складі: головуючого судді Орищин Г.В., суддів Галушко Н.А., Краєвської М.В.), рішення Господарського суду Львівської області від 27.05.2013 скасовано; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю та визнано недійсним договір від 04.01.2011 на технічне обслуговування центральних теплових пунктів по вул. Стрийська, 53, вул. Стрийська, 59, вул. Стрийська, 63, вул. Гашека, 17 і теплових мереж, підписаний між Будинкоуправлінням №4 квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова та Львівським міським комунальним підприємством "Львівтеплоенерго"; стягнуно з Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" на користь Будинкоуправління №4 квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова 1147,00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 573,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 у цій справі, рішення Господарського суду Львівської області від 27.05.2013 - залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено апеляційним господарським судом та підтверджується наявними матеріалами справи, 04.01.2011 між Будинкоуправлінням № 4 квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова та Львівським міським комунальним підприємством "Львівтеплоенерго" було укладено Договір на технічне обслуговування ЦТП по вул. Стрийська, 53, Стрийська, 59, Стрийська, 63, бойлерної по вул. Гашека, 17 і теплових мереж у м. Львові (далі - договір), відповідно до умов якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання по технічному обслуговуванню обладнання центральних теплових пунктів по вищезазначених адресах, яке включає в себе повний комплекс робіт, регламентованих інструкцією з експлуатації обладнання, правилами технічної експлуатації та правилами техніки безпеки.

Відповідно до п. 1.1. розділу 2 договору вартість технічного обслуговування об'єктів, визначається кошторисами, які є невід'ємною частиною договору, і складає 76816,30 грн. (з ПДВ) за місяць в опалювальний період і 34723,40 грн. (з ПДВ) за місяць в міжопалювальний період.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що роботи по технічному обслуговуванню обладнання об'єктів виконані виконавцем, оформляються актом прийому-здавання виконаних робіт.

Згідно із п. 2.1. договору виконавець зобов'язався прийняти від замовника обладнання об'єктів згідно акту передачі та розпочати роботи по технічному обслуговуванню з моменту передачі обладнання.

Як передбачено пунктами 5.2., 5.3. договору, він вступає в законну силу з моменту його підписання і діє протягом року. Дія даного договору може бути автоматично продовжена на кожний наступник рік, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну його дії від будь-якої із сторін не надійде письмових заяв щодо припинення його дії, або зміни його умов

Обґрунтовуючи підстави недійсності зазначеного договору, позивач посилається на те, що даний договір укладено з порушенням ст.ст. 91, 203 ЦК України і що укладеним договором протиправно покладено на позивача відшкодування витрат ЛМКП "Львівтеплоенерго" на обслуговування і підтримання в робочому стані обладнання центральних теплових пунктів (ЦТП) по вул. Стрийська, 53, 59, 63, бойлерної по вул. Гашека, 17 і теплових мереж, а також зазначає, що витрати по утриманню та обслуговуванню ЦТП, теплових мереж мають відшкодовуватись відповідачу у складі тарифу на послуги з теплопостачання, які оплачуються споживачем цих послуг - населенням, або як різниця у тарифах.

Розглядаючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що від спірний договір від 04.01.2011 року та акт від 21.04.2011 року приймання - передачі житлових будинків, комунальних споруд та інженерних Будинкоуправління №2 КЕВ м. Львова на баланс і обслуговування Будинкоуправління №4 КЕВ м. Львова підписаний начальником Будинкоуправління №4 КЕВ м. Львова В. Гідеєм; зазначене майно перебувало на балансі позивача до 12.09.2011 і за актом приймання - передачі від 12.09.2011 було передано КЕВ м. Львова; Порядком формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води і рішенням виконкому львівської міської ради не встановлено тариф по технічному обслуговуванню обладнання центральних теплових пунктів (ЦТП), що складає предмет спірного договору; згідно із умовами укладеного між сторонами Договору про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.07.2011, надано право теплопостачальній організації пропонувати споживачу послуги, пов'язані з постачанням теплової енергії, обслуговуванням теплового господарства, а на споживача покладений обов'язок обслуговувати своє теплове обладнання підготовленим та атестованим персоналом або спеціалізованими організаціями на підставі погодженого з Теплопостачальною організацією договору.

Враховуючи наведені обставини, місцевий господарський суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи справу у повному обсязі в порядку ст. 101 Господарського кодексу України, не погодився із вказаним висновком суду першої інстанції з тих підстав, що станом на дату підписання спірного договору - 04.01.2011 позивач не мав прав володіння, користування та розпорядження майном, а, отже, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення такого договору. Задовольняючі позовні вимоги, суд апеляційної інстанції також виходив з того, що до об'єктів які передаються на технічне обслуговування, включено ЦТП по вул. Стрийська, 63, який не перебуває у віданні Міністерства оборони України та на балансі підприємств КЕВ м. Львова, та зазначив про наявність укладеного між БУ №2 КЕВ м. Львова та відповідачем договору позички від 30.12.2010, відповідно до якого відповідачеві передані у користування теплоенергетичні об'єкти, обслуговування яких є предметом спірного договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначених цивільним законодавством.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно із ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до п.п. 4.1.-4.2. Положення про будинкоуправління №4 квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, майно позивача становить основні фонди та оборотні кошти, а також матеріальні цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі будинкоуправління. Майно, закріплене за БУ №4 КЕВ м. Львова, перебуває в нього на праві повного господарського відання. Зазначеним майном БУ№4 КЕВ м. Львова користується та розпоряджається на свій розсуд.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що майно, яке є предметом договору від 04.01.2011 (ЦТП по вул. Стрийська, 53, 59, бойлерна по вул. Гашека, 17 і теплові мережі), перейшло до позивача на підставі акту приймання-передачі житлових будинків, комунальних та інженерних споруд БУ №2 КЕВ м. Львова на баланс і обслуговування БУ №4 КЕВ м. Львова, який затверджений начальником західного територіального квартирно-експлуатаційного управління 21.04.2011. ЦТП по вул. Стрийська, 63, який вказаний у спірному договорі серед об'єктів, які передаються на технічне обслуговування відповідача, не перебуває у віданні Міністерства оборони України та на балансі підприємств КЕВ м. Львова.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що станом на дату підписання спірного договору - 04.01.2011 позивач не мав прав володіння, користування та розпорядження майном.

З огляду на викладене, враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства, беручи до уваги встановлені обставини справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок апеляційного господарського суду про те, що позивач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення оспорюваного договору.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційним господарським судом в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Згідно із ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті постанови суду апеляційної інстанцій не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої апеляційного господарського суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 у справі № 914/986/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Л. Гольцова

Л. Іванова