Постанова № 35257548, 11.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2013 року Справа № 5011-16/8365-2012

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіПрокопанич Г.К.,суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 р. (головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді: Дідиченко М.А., Руденко М.А.)на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 р. (суддя Любченко М.О.)за заявоюВідділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в місті Києві пропро зміну способу виконання рішення судуу справі№ 5011-16/8365-2012 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Галіція"доПублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"пророзірвання договору та повернення майна,за участю представниківпозивачаТунік А.В.,відповідачаМельничук І.В.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2012 р. у справі

№ 5011-16/8365-2012 позов задоволено: розірвано договір №п1 від 21.01.2011 р. на переробку зерна, укладений між ТОВ "Галіція" та ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (правонаступником якого є ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України"), зобов'язано ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" повернути ТОВ "Галіція" 1.072.133 тон зерна пшениці, 93.584 тон борошна другого ґатунку, 271.906 тон висівок, 110.066 тон відходів.

На виконання зазначеного рішення місцевим судом видано накази від 16.11.2012р. про зобов'язання відповідача вчинити дії та стягнення судового збору відповідно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2013 р. рішення суду від 08.10.2012 р. роз'яснено наступним чином: відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2012 р. у справі №5011-16/8365-2012 поверненню Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" Товариству з обмеженою відповідальністю "Галіція" підлягає 1.072.133 тон зерна м'якої пшениці 3-го класу групи А з показниками якості згідно з ДСТУ 3768:2010 "Пшениця. Технічні умови"; 204.643 тон борошна пшеничного вищого ґатунку; 205.203 тон борошна пшеничного першого ґатунку; 93.584 тон борошна пшеничного другого ґатунку з показниками якості згідно з ДСТУ 46.004-99 "Борошно пшеничне. Технічні умови"; 271.906 тон висівок пшеничних з показниками якості згідно з ДСТУ 3016-95 "Висівки кормові пшеничні і житні. Технічні умови"; 110.066 тон відходів від помелу зерна пшениці.".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 р. у справі

№ 5011-16/8365-2012, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 р., задоволено заяву Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві про зміну способу виконання рішення: змінено спосіб виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2012 р. у справі № 5011-16/8365-2012 шляхом звернення стягнення на грошові кошти Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в сумі 4.335.537, 80 грн.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказані ухвалу місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про зміну способу виконання судового рішення відмовити.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 11, 20, 36 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 121 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди, задовольняючи заяву виконавчої служби, повинні були виходити з вартості майна, визначеної у рішенні від 08.10.2012 р. у даній справі, проте вартість майна була визначена на підставі довідки Львівської торгово-промислової палати від 15.07.2013 р. № 19-09/946. Крім цього скаржник зазначає про те, що судами не було враховано вимог Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", оскільки на майно боржника поширюється дія мораторію.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві від 30.01.2013 р. відкрито виконавче провадження № 36213091 з примусового виконання наказу у справі

№ 5011-16/8365-2012 від 16.11.2012 р. та встановлено для боржника семиденний строк з дати її винесення для добровільного виконання рішення.

Державним виконавцем 30.01.2013 р. направлено на адресу ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" вимогу про повернення продукції ТОВ "Галіція", присудженої за рішенням суду, та надано боржнику строк добровільного виконання рішення до семи днів з моменту отримання вимоги.

Відповідач листом № 2-1-10/117 від 04.03.2013 р. повідомив орган ДВС про те, що виконати рішення неможливо у зв'язку з відсутністю в наказі суду конкретизації майна, яке Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" повинно повернути за рішенням від 08.10.2012 р.

У цьому зв'язку Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві звернувся до суду з заявою про роз'яснення рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2013 р. рішення суду від 08.10.2012 р. було роз'яснено.

Державний виконавець з урахуванням ухвали про роз'яснення рішення суду повторно надіслав відповідачу вимогу № 595/10 від 21.05.2013 р., якою зобов'язав боржника виконати рішення суду та письмово повідомити про виконання Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві в строк до 7 днів з моменту отримання вимоги.

У відповідь на зазначену вимогу відповідач листом №2-1-10/248 від 10.06.2013 р. повідомив виконавчу службу про те, що дії з повернення зерна можуть бути вчинені виключно за місцем знаходження зернових складів, зокрема, у місті Львові, оскільки зернові склади відповідача у місті Києві відсутні.

Враховуючи те, що боржником не було добровільно виконано рішення суду, а також вимоги державного виконавця, постановою від 12.06.2013 р. на Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було накладено штраф у розмірі 1020 грн.

Крім цього державним виконавцем 17.06.2013 р. здійснено вихід за адресою місцезнаходження боржника, про що складено акт від 17.06.2013 р., відповідно до якого вимога державного виконавця про зобов'язання повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Галіція" майно не виконана.

В результаті виявлення невиконання рішення суду державним виконавцем було направлено на адресу відповідача повторну вимогу № 595/10 від 17.06.2013 р., якою боржника в черговий раз було зобов'язано виконати рішення суду та у триденний строк письмово повідомити про це виконавчу службу.

Листом №2-1-10/265 від 19.06.2013 р. відповідач знову повідомив орган виконання судових рішень про неможливість виконання рішення суду у зв'язку з тим, що зернові склади відповідача у місті Києві відсутні.

Постановою державного виконавця від 20.06.2013 р. на боржника за повторне невиконання рішення суду було накладено штраф у розмірі 1020 грн.

Крім цього державним виконавцем 21.06.2013 р. здійснено вихід за адресою місцезнаходження боржника, про що складено акт від 21.06.2013 р., яким встановлено, що рішення суду про повернення майна боржником не виконано, а майно, що підлягає поверненню, відсутнє.

Враховуючи, невиконання відповідачем рішення суду та вимог державного виконавця, а також встановлення виконавчою службою відсутності майна у боржника, що підлягає поверненню за рішенням суду, Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві звернувся до суду із заявою про зміну способу виконання рішення шляхом звернення стягнення на грошові кошти публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті (п. 7.1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

Пунктом 7.2 вищенаведеної постанови передбачено, зокрема, що підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Так, внаслідок здійснення Відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві виконавчих дій було встановлено відсутність майна у відповідача, що підлягає поверненню за рішенням суду.

Актами державної виконавчої служби від 17.06.2013 р. та від 21.06.2013 р. було встановлено, що рішення суду про повернення майна боржником не виконано, а майно, що підлягає поверненню, відсутнє.

За відсутності у відповідача присудженого позивачеві майна в натурі, засвідченої державним виконавцем (наприклад, його постановою про повернення виконавчого документа з підстави відсутності майна), господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про стягнення вартості цього майна. При цьому господарський суд повинен виходити з вартості майна, визначеної ним у рішенні про його передачу (повернення) (п. 7.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

Отже, враховуючи відсутність у відповідача присудженого позивачу майна, що підтверджується Актами державної виконавчої служби від 17.06.2013 р. та від 21.06.2013р., місцевим господарським судом правомірно змінено спосіб виконання рішення шляхом звернення стягнення на грошові кошти відповідача.

При цьому, враховуючи незазначення у рішенні суду вартості майна, присудженого позивачу, місцевим господарським судом вірно визначено таку вартість на підставі довідки Львівської торгово-промислової палати від 15.07.2013 р. №19-09/946.

Колегія суддів також відзначає, що згідно зі статтею 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.

Відповідно до частини першої статті 2 зазначеного Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою.

Згідно з п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.05.2006 р. № 01-8/1114 "Про Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" до інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, слід відносити лише ті майнові активи, які обліковуються як необоротні згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. N 87 (з подальшими змінами і доповненнями).

Далі в зазначеному листі вказано, що дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи, а саме: грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати складання балансу.

Отже, оборотні активи підприємств може бути примусово реалізовано для задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, дія мораторію на грошові кошти відповідача не розповсюджується, а тому за рахунок даних коштів можуть бути задоволені вимоги позивача.

За наведених обставин суди дійшли вірного висновку про зміну способу виконання рішення шляхом звернення стягнення на грошові кошти відповідача.

Судами також встановлено, що відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців місцезнаходженням юридичної особи - публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" є місто Київ, вул. Саксаганського, б.1.

Виходячи з положень Закону України "Про виконавче провадження" питання стосовно місця проведення виконавчих дій вирішується державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження.

Зокрема, ч. 1 ст. 25 вказаного Закону встановлює, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

За приписами п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", вважаючи, що виконавчий документ пред'явлено до органу державної виконавчої служби не за місцем виконання рішення, могло оскаржити в установленому законом порядку постанову про відкриття виконавчого провадження.

Проте відповідачем наведених дій вчинено не було.

Крім цього, відповідач не звертався до суду з вимогами про спонукання відділу державної виконавчої служби Печерського управління юстиції у місті Києві передати виконавче провадження до іншого органу примусового виконання рішень за місцезнаходженням майна боржника.

Також відповідачем не доведено, що ним вчинялись будь-які дії, спрямовані на виконання рішення суду, у тому числі через власну філію "Львівський комбінат хлібопродуктів".

Відповідачем не наведено жодних доводів стосовно неможливості вчинення дій щодо повернення продукції, яка знаходиться на зернових складах у місті Львові, та не надано доказів наявності майна, яке підлягало передачі позивачу за рішенням суду у даній справі.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок судів щодо наявності правових підстав для задоволення заяви про зміну способу виконання судового рішення є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі ухвали місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 р. у справі № 5011-16/8365-2012 - без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич суддіІ.В. Алєєва О.О. Євсіков