Рішення № 35252384, 26.09.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.09.2013 Справа № 905/5899/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Гриник М.М.

При секретарі судового засідання Поповій С.В.

за позовом публічного акціонерного товариства "Укрхіменерго", м. Сєвєродонецьк

до відповідача ОСОБА_1, м.Донецьк

про визначення частки нерухомого майна, виділення частки з нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно.

Представники сторін:

від позивача: Ямов А.В., за довір.

від відповідача: не з'явився

Публічне акціонерне товариство "Укрхіменерго", м. Сєвєродонецьк звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1, м.Донецьк про визначення частки нерухомого майна, виділення частки з нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він має бажання виділити свою частку в натурі, на письмові звернення щодо надання згоди про укладення договору про поділ нерухомого майна, яке знаходиться в спільній частковій власності відповідач відповіді не надав, що обумовило звернення до суду.

Ухвалою від 19.08.2013р. позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №905/5899/13, сторони зобов'язані надати документи та виконати певні дії.

Від позивача надійшло клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи. Клопотання судом розглянуто та відхилено у зв'язку з недоцільністю.

В порушення вимог ухвал суду відповідач в судові засідання не з'явився без повідомлення про причину неявки, витребувані документи та відзив на позовну заяву до суду не надіслав.

Судом вжито усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи те, що набуте ОСОБА_1 відповідно до матеріалів справи майно віднесено до об`єктів для здійснення підприємницької діяльності і долучена до справи копія ухвали Апеляційного суду Донецької області від 20.11.2008р. по справі №22-6305-2008, якою скасовано рішення Куйбишевського районного суду м.Донецька від 16.07.2008р. у справі № 2-1522, якою встановлено, що належне ОСОБА_1 майно використовується ним з метою здійснення підприємницької діяльності, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи в господарському суді.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні, яке відбулось 26.09.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи. Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Укрхіменерго» (далі - ВАТ«Укрхіменерго», позивач ) створено на підставі рішення Міністерства промисловості України №16 від 28 січня 1994р. шляхом перетворення Державного виробничого об'єднання «Укрхіменерго» згідно з Указом Президента України «Про корпоратизацію державних підприємств» від 15 червня 1993року.

Відповідно до п.1.1. Статуту публічне акціонерне товариство «Укрхіменерго» є правонаступником всіх прав та зобов'язань відкритого акціонерного товариства «Укрхіменерго».

Звертаючись до суду з позовом за судовим захистом, позивач стверджує, що він є суб'єктом права спільної власності та просить визначити йому частку у нерухомому майні, що є у спільній частковій власності, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1; виділити Публічному акціонерному товариству «Укрхіменерго» в натурі частку з нерухомого майна, що належить Публічному акціонерному товариству «Укрхіменерго» на праві спільної часткової власності, та складається з приміщень, загальною площею 832,2 кв.м., розташованих у АДРЕСА_1, а саме: адміністративно-побутову споруду під номером 1 площею 302,9 кв.м, гараж - під номером 2 площею 97,7 кв.м, склад матеріалів - під номером 4 площею 387,8 кв.м, гараж під номером 5 площею 43,9 кв.м; припинити право спільної часткової власності на нерухоме майно, а саме: адміністративно-побутову споруду під номером 1 площею 302,9 кв.м , гараж площею під номером 2 площею 97,7 кв.м , склад матеріалів - під номером 4 -площею 387,8 кв.м, гараж під номером 5 площею 43,9 кв.м , загальною площею 832,2 кв.м, розташованих у АДРЕСА_1

Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що всупереч положенням ст. 364 Цивільного кодексу України, відповідно до якої співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, зазначене товариство не може реалізувати це право у визначений чинним законодавством спосіб, зокрема, шляхом укладення договору про виділ в натурі його частки з нерухомого спільного майна, в зв'язку з відмовою в його укладенні іншого співвласника - ОСОБА_1, м.Донецьк, що перешкоджає позивачу на свій розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, оскільки правомочності володіння, користування і розпорядження даним майном вони здійснюють сумісно.

На підтверджєння порушеного права позивачем в якості доказів надано листи №006-366 від 04.04.2013р. та №003-456 від 22.05.2013р., з яких вбачається, що позивач надсилав на адресу відповідача пропозицію укласти договір про виділ в натурі частки зі спільного нерухомого майна, які останнім, за твердженням позивача, залишено без відповіді.

За вказаних обставин, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

За змістом ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом положень вказаних норм правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Право на захист прав та охоронюваних законом інтересів кореспондується з повноваженнями суду, які передбачені, зокрема, Законом України "Про судоустрій України", щодо їх захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.

Підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

А відтак, особа, звертаючись до суду, повинна довести наявність суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто довести, що особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі є належним позивачем. Лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утримуватись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного заява або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до статті 321 цього ж кодексу, право власності є непорушним. Тобто, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 317 Цивільного кодексу України встановлює, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження майном.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону.

Статтею 355 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ст. 358 Цивільного кодексу України опосередковуються права співвласників за взаємною згодою визначити порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, регламентується ст. 364 ЦК України, якою встановлено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Тобто, чинним законодавством передбачена можливість визначення та виділу частки у нерухомому майні, що є у спільній частковій власності, однак необхідною умовою для проведення вищезазначеної дії є наявність права власності на майно, зареєстрованого у відповідності до вимог чинного законодавства.

Частиною 1 ст. 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст. 182 ЦК України).

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулює Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 року N 1952-IV, за змістом ст.2 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

В якості доказів на підтвердження наявності права власності на спільне майно у відповідача, позивачем надано суду належним чином завірену копію свідоцтва про власність № 2864 від 27.04.2005р, виданого ОСОБА_1 та підписаного начальником Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Донецькій області. За змістом даного документу відповідачем по справі на підставі договору купівлі-продажу № 4415 від 12.01.2005р., посвідченого нотаріусом 05.03.2005р. придбано цілісний майновий комплекс державного підприємства "Алмаз", розташований за адресою: АДРЕСА_1 Згідно долученого до справи акту приймання передачі від 05.03.2005р., підписаного ОСОБА_1 та начальником Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Донецькій області до складу придбаного відповідачем цілісного майнового комплексу державного підприємства "Алмаз" входять: виробнича будівля (літ.А-1) площею 448,2 кв.м, гараж (літ.В-1) площею 34,9 кв.м, убиральня (літ. Б), сарай (літ.Г), сарай (літ. Д), сарай (літ.Е), замощення (літ.І), розташований за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці 0,2425 га.

Нерухоме майно відповідача, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано в установленому законом порядку, про що свідчить копія витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 17412831 від 18.01.2008р.

На підтвердження права власності на нерухоме майно у позивача, на яке у останнього з відповідачем виникли відносини спільної власності, останнім до матеріалів справи долучено Рішення господарського суду Луганської області №14/541пн від 05.12.2005р. Вказаним судовим актом за позивачем, зокрема, визнано право власності на адміністративно побутовий корпус, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, інвентарний номер 015592, до якого входить входять адміністративно-побутова споруда під номером 1, гараж - під номером 2, майданчик виготовлення металоконструкцій - під номером 3, склад матеріалів - під номером 4, гараж - під номером 5.

Публічним акціонерним товариством «Укрхіменерго» в позові ставиться питання про виділення в натурі частки з нерухомого майна, що належить позивачу на праві спільної часткової власності, та складається з приміщень, загальною площею 832,2 кв.м., розташованих у АДРЕСА_1, а саме: адміністративно-побутова споруда під номером 1 площею 302,9 кв.м., гараж під номером 2 площею 97,7 кв.м, склад матеріалів - під номером 4 площею 387,8 кв.м, гараж під номером 5 площею 43,9 кв.м; припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно, а саме: адміністративно-побутова споруда під номером 1 площею 302,9 кв.м., гараж - під номером 2 площею 97,7 кв.м , склад матеріалів - під номером 4 площею 387,8 кв.м., гараж під номером 5 площею 43,9 кв.м., загальною площею 832,2 кв.м, розташованих у АДРЕСА_1

За результатами розгляду матеріалів справи суд дійшов наступних висновків.

Згідно рішення господарського суду Луганської області в межах справи за № 14/541пн від 05.12.2005р. за позивачем визнано право власності на адміністративно-побутову споруду під номером 1, гараж - під номером 2, майданчик виготовлення металоконструкцій - під номером 3, склад матеріалів - під номером 4, гараж - під номером 5.

Спільна власність може бути двох видів: з визначенням часток учасників, тобто спільна часткова та без визначення таких часток, - спільна сумісна. Відносини спільної сумісної власності можуть мати місце тільки у випадках, передбачених законом.

Натомість, по-перше, частки учасників спільної сумісної власності у спільному майні рішенням суду не визначено арифметично у вигляду дробів чи у відсотковому виразі, по - друге, - рішення суду про визнання права власності стосується тільки однієї особи - позивача. Площі об'єктів нерухомості, на які за позивачем визнано право власності, рішення суду не містить.

Майно, право власності на яке визнано за рішенням суду, позивачем відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 року N 1952-IV не зареєстровано.

За змістом рішення суду позивач набув право власності на спірне майно як правонаступник шляхом перетворення Державного виробничого об'єднання «Укрхіменерго» згідно з Указом Президента України «Про корпоратизацію державних підприємств» від 15 червня 1993р., в той час, як право власності у відповідача виникло на підставі договору купівлі-продажу на майно, яке належало державному підприємству «Алмаз».

Вказані юридичні факти свідчать про різні підстави виникнення права власності у сторін по даній справі.

В позові зазначено (дослівно): «Позивачу на праві приватної власності належить частина об'єкту нерухомості, а саме приміщення: адміністративно-побутова споруда під номером 1, гараж - під номером 2, майданчик виготовлення металоконструкцій - під номером 3, склад матеріалів - під номером 4, гараж під номером 5, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1»

Між тим, представник позивача в ході розгляду справи спростував даний факт та зазначив, що всі вище перелічені будівлі та споруди є окремими індивідуально визначеними об'єктами нерухомості. В якості доказів до матеріалів справи долучено копії технічних паспортів на окремі об'єкти.

Підтвердженням того, що нерухоме майно, а саме: будівля складу матеріалів літ. Ж-1, площею 387,8 кв. м, будівля гаражу, літ. З-1 площею 43,9 кв. м., будівля гаражу И-2, площею 97,7кв.м не зареєстровано в установленому законом порядку, належить тільки позивачу, та відповідно, стосовно цього майна у сторін по справі не виникли відносини спільної власності, свідчить долучена позивачем до справи копія витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 17412831 від 18.01.2008р.

Отже, вказані об'єкти: будівля складу матеріалів літ. Ж-1, площею 387,8 кв. м, будівля гаражу, літ. З-1 площею 43,9 кв. м., будівля гаражу И-2, площею 97,7кв.м. є окремими об'єктами нерухомості з окремими технічними паспортами та щодо цих об'єктів позивач, як власник майна за рішенням суду може самостійно здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження.

Спірним залишається нерухоме майно, яке за твердженням позивача є сумісною власністю, - адміністративно-побутова споруда під номером 1площею 302,9 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_1.

Позивач вважає, що стосовно вказаного об'єкту з відповідачем виникли відносини спільної власності та в прохальній частині позову просить визначити йому частку у спільній частковій власності та виділити в натурі.

За матеріалами справи відповідачу на підставі договору купівлі-продажу на праві власності належить цілісний майновий комплекс державного підприємства "Алмаз", до якого входить в тому числі виробнича будівля (літ.А-1) площею 448,2 кв.м.

У витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 17412831 від 18.01.2008р. значиться саме виробнича будівля А-1 площею 859,3 кв.м.

Позивачем до справи долучено технічний паспорт, виготовлений КП БТІ м. Донецька 30.02.2012р., в якому зазначено, що власником будівлі виробничої адміністративно-побутової літ-А-1 площею 859,2 кв.м. є ВАТ «Укрхіменерго» на підставі рішення господарського суду Луганської області від 05.12.2012р. по справі за № 14/541пн.

Вказаний документ не може бути переконливим доказом на підтвердження позиції позивача, оскільки:

по -перше, технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності;

по-друге, Рішенням господарського суду Луганської області №14/541пн від 05.12.2005р. за позивачем, визнано право власності в тому числі і на адміністративно побутовий корпус, до складу якого входить адміністративно-побутова споруда під номером, в той час як в технічному паспорті зазначено виробнича адміністративно-побутова споруда площею 859,3 кв.м. із зазначенням в якості власника тільки позивача, що виключає наявність сумісної власності з відповідачем.

Між тим, фактично позивачем в позові ставиться питання про виділення в натурі адміністративно-побутової споруди під номером 1 площею 302,9 кв.м.

В порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 року N 1952-IV позивачем не здійснено державну реєстрацію нерухомого майна.

Оскільки, в рішенні суду взагалі не зазначено частку у вигляді площі споруди від загальної частки або в арифметичному чи відсотковому вигляді, суд дійшов висновку про те, що судом по справі №14/541пн від 05.12.2005р. визнано право власності на всю споруду.

Доказів того, що виробнича будівля літ. А-1 відповідача та адміністративно-побутова споруда 1, право власності на яку визнано за позивачем за рішенням суду є одним і тим же об'єктом матеріали справи не містять.

Більш того, як вбачається з рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обмежень, (а.с. 54) право власності на виробничу будівлю А-1 зареєстровано у встановленому законом порядку за відповідачем по справі.

Вказані обставини спростовують твердження позивача щодо наявності у сторін по справі права спільної власності на вказаний об'єкт.

Враховуючи те, що:

- у сторін різні підстави набуття права власності на вище означений об'єкт нерухомості;

- рішення суду, яким визнано право власності на адміністративно-побутову споруду 1 не містить зазначень ані площі, ані визначення частки в арифметичному чи відсотковому виразі, чи будь-якої іншої чисельної пропорції, яка б виражала право кожного співвласника,

суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено ані факт виникнення спільної сумісної власності ані факт спільної часткової власності, як і не доведено порушення його прав з боку відповідача як власника на свій розсуд самостійно розпоряджатися належним йому майном.

Зважаючи на долучені до матеріалів справи документи у їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та переконливих доказів на підтвердження порушення його прав як власника майна, як наслідок, відсутність підстав для задоволення позову.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 22, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства "Укрхіменерго", м. Сєвєродонецьк до ОСОБА_1, м.Донецьк про визначення частки нерухомого майна, виділення частки з нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно - відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Гриник

Повний текст рішення складено та підписано 01.10.2013р.