Ухвала суду № 35252092, 19.08.2013, Апеляційний суд міста Севастополя

19.08.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-797/1092/2013р. Головуючий у першій інстанції Гаркуша О.М. Категорія 27 Головуючий в апеляційній інстанції Лівінський С.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого - Лівінського С.В.,

суддів - Алєєвої Н.Г., Козуб О.В.,

при секретарі - Сидорук М.А.,

за участю - представників заявника ОСОБА_3 -

ОСОБА_4, і ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Ленінського районного суду м. Севастополя від 23 листопада 2012 року по цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Ленінського РУЮ м. Севастополя Приходька Д.Ю. - заінтересовані особи: ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», ОСОБА_8 про визнання дій неправомірними, скасування акту опису та спонукання до виконання певних дій,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду із скаргою на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції міста Севастополя Приходька Д.Ю.

Вимоги мотивовані тим, що державним виконавцем Ленінського РУЮ м. Севастополя 28.06.11 року було відкрито виконавче провадження за рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя по цивільній справі за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 400/07 - МК від 23.03.2007 року та 18.02.2012 року складено акт опису й арешту майна, а саме автомобілю, який належить ОСОБА_3 на праві власності. ОСОБА_3 вважає дії державного виконавця не правомірними.

Ухвалою Ленінського районного суду від 23 листопада 2012 року скарга ОСОБА_3 була задоволена частково, визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо неповідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження, проведені виконавчі дії та не вирішення питання про закінчення виконавчого провадження за заявою стягувача, а також на державного виконавця Ленінського РУЮ в м. Севастополі Мітіна Ю.В. покладено обов'язок вирішити питання про можливість закінчення виконавчого провадження у відповідність ст. 49, 50 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 3.7.4 Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02 квітня 2012 року. В іншій частині скаргу залишено без задоволення.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, неповноту дослідження матеріалів справи та необґрунтованість доводів суду, просить скасувати ухвалу суду, ухвалити нову ухвалу по справі, якою задовольнити її скаргу у повному обсязі.

Заслухавши доповідь головуючого, осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає відхиленню за наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», що діяв на час виникнення спірних правовідносин(далі Закону), державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 17 цього Закону.

В силу положень ст. 20 Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Відповідно до ст. 28 Закону виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема, шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Частиною 1 ст. 31 Закону передбачено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

У разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Пунктом 4 ст. 57 Закону врегульовано, що копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам.

Відповідно до ст. 52 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилучені та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів на інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Статтею 59 Закону передбачено, що майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем під розписку в акті опису.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 14 грудня 2010 року позов ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» задоволено повністю та вирішено стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 619609 грн. 08 коп. та судові витрати по справі, а всього стягнути 621429 грн. 08 коп.

Вказане рішення набрало законної сили 25 грудня 2010 року.

15 червня 2011 року на підставі вказаного рішення суду представнику позивача ПАТ «Банк Фінанси та кредит» був виданий виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 суми заборгованості( а. с. 120).

28 червня 2011 року за заявою стягувача за цим виконавчим документом було відкрито виконавче провадження і копія постанови про відкриття виконавчого провадження направлена на адресу ОСОБА_3 із супровідним листом простою кореспонденцією( а. с. 152).

Оскільки відносно ОСОБА_3 було відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення з неї коштів, в подальшому вони були об'єднані у зведене виконавче провадження.

8 листопада 2011 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Ленінського РУЮ в м. Севастополі ОСОБА_10 винесено постанову про арешт належного ОСОБА_3 на праві власності автомобілю HYUNDAI ACCENT 1,5 LS 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_1 майна боржника та оголошення заборони його відчуження.

18 лютого 2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Ленінського РУЮ в м. Севастополі Приходьком Д.Ю. складено акт опису й арешту вказаного автомобілю, за яким цей автомобіль був описаний і арештований та переданий на відповідальне збереження та подальшу реалізацію ОСОБА_8 ( а. с. а. с. 170-171).

29 жовтня 2012 року на адресу виконавчої служби надійшла заява від ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», що містила прохання про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з погашенням ОСОБА_3 заборгованості перед стягувачем по виконавчому листу № 2-1340/2010 від 16 червня 2011 року, виданого Ленінським районним судом м. Севастополя( а. с. 187).

Суд першої інстанції, всупереч твердженням апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку усім доказам, які надали сторони, в тому числі й тим, на які посилається апелянт, та прийшов до вірного висновку про часткове задоволення скарги ОСОБА_3

Приймаючи до уваги, що у виконавчому документі вказана адреса проживання боржника - АДРЕСА_1, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції була надана належна оцінка цьому факту, а тому твердження апелянта про порушення правил територіальної підсудності є необґрунтованими. Доводи апелянта про нездійснення державним виконавцем запису щодо всіх відмінних ознак та властивостей транспортного засобу, а саме: марки, дати випуску, реєстраційного номеру, кольору, показаннь спідометру та переліку предметів, які знаходились в автомашині, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони суперечать наявним в матеріалах справи доказам.

Доводи апелянта стосовно неправомірності дій державного виконавця щодо неповідомлення ОСОБА_13 про час та дату здійснення виконавчих дій по опису й арешту майна боржника, суд першої інстанції вмотивовано визнав їх необґрунтованими. З таким висновком суду погоджується й колегія суддів, оскільки положеннями Закону повідомлення боржника державним виконавцем про час проведення виконавчих дій не передбачено.

Правильним та вмотивованим, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, являється і висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_3 про визнання противоправними дій, пов'язаних з визначенням відповідального зберігача, оскільки повноваження з визначення відповідального зберігача належить саме державному виконавцеві.

Оскільки ОСОБА_3 не було надано суду належних та допустимих доказів у підтвердження факту використання ОСОБА_15 належного їй автомобілю, то такі твердження апелянта колегія суддів вважає необґрунтованими.

Правильним є, на думку колегії суддів, і висновок суду першої інстанції, щодо відмови в зупиненні провадження за виконавчим листом № 2-1340/10 на строк розгляду скарги ОСОБА_3, оскільки в даному випадку такі процесуальні дії не передбачені діючим законодавством

Інші доводи апелянта являються наслідком помилкового тлумачення норм права, а тому теж не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення районного суду.

Тому, керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. ст. 313-314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Севастополя, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Севастополя від 23 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: С.В. Лівінський

Судді: Н.Г. Алєєва

О.В. Козуб