Рішення № 35252068, 22.08.2013, Апеляційний суд міста Севастополя

22.08.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-797/1900/13р. Головуючий у першій

інстанції Шкірай М.І.

Категорія 27 Доповідач у апеляційній

інстанції Лівінський С.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Лівінського С.В.,

суддів - Алєєєвої Н.Г., Козуб О.В.,

при секретарі - Івченку М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя від 12 лютого 2013 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства(далі ПАТ) «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2012 року позивач звернувся до суду із позовом та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 171350 грн. 83 коп. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вимоги позову мотивовані тим, що між ПАТ «Укрсоцбанк» та відповідачем був укладений кредитний договір № 945/344, відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти у розмірі 18249 доларів США зі сплатою 12 % річних з кінцевим терміном погашення заборгованості до 10 квітня 2016 року на умовах, визначених договором. Однак, через невиконання відповідачем ОСОБА_3 своїх зобов'язань, станом на 09 квітня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 171350 грн. 83 коп., що еквівалентно за курсом НБУ 21452,37 доларів США.

Зобов'язання за даним договором забезпечено договором іпотеки, укладеним між банком та ОСОБА_3, відповідно до якого відповідач передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, у зв'язку з чим, позивач просив стягнути вищезазначену суму заборгованості шляхом звернення стягнення на спірне майно.

Рішенням Балаклавського районного суду м. Севастополя від 12 лютого 2013 року позов задоволено повністю.

У апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування ухваленого по справі рішення, у зв'язку із тим, що воно винесено з порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду, якими обґрунтовується рішення, не відповідають фактичним обставинам справи. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь головуючого, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається і боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Згідно з ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 612 Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно вимог ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Частиною 1 статті 590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотеко державець має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частина 3 ст. 33 цього ж Закону передбачає, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19 квітня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та відповідачем було укладено договір кредиту № 945/344, відповідно до умов якого позивачем було надано ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 18249 доларів США, за сплатою 12 % річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості до 10 квітня 2016 року на умовах визначених договором ( а. с. 9 - 12 ).

У забезпечення виконання зобов'язань, в той же день між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, предметом якого була однокімнатна квартира загальною площею 29,80 кв. м, житловою площею 13,10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 на праві приватної власності. Вартість предмету застави за згодою сторін становить 115200, 00 грн. ( а. с. 13).

Згідно вказаного кредитного договору відповідач була зобов'язана щомісячно погашати кредит та відсотки за користування кредитом шляхом сплати ануїтентних платежів у розмірі 152 доларів США ( п. 1.1 кредитного договору ) ( а. с. 9)

Вищевказаним пунктом кредитного договору був також передбачений обов'язок відповідача повернути кредитні кошти у повному обсязі у строк до 10 квітня 2016 року.

Позивач свої зобов'язання виконав повністю, надавши кредит.

Проте, відповідач, належним чином зобов'язання не виконує, чим порушує умови договору. В зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 21452,37 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 171350,83 грн, у тому числі поточної заборгованості в сумі 7547, 00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 60281,66 грн., заборгованості за простроченим кредитом у розмірі 6039, 38 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 48239, 55 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 168, 70 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 1347,49 грн., заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 5100,61 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 40741,12 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту та відсоткам у розмірі 1501,74 доларів США, що еквівалентно 11995,17 грн. та штрафу в розмірі 1094,94 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 8745,83 грн(а.с. 7).

24 лютого 2012 року відповідач отримала від позивача письмову вимогу про сплату простроченої заборгованості перед банком та нарахованої пені у 30-денний строк з моменту отримання вимоги та попередження про наміри банку примусового стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки(а.с.а.с. 18-19 )

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки відповідач не виконує зобов'язання за кредитним договором, то це є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ґрунтується на нормах чинного законодавства України та відповідає фактичним обставинам справи також і основний висновок суду першої інстанції, що унаслідок неналежного виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за умовами укладених між нею та Банком договору, утворилась заборгованість у наведеному вище розмірі, оскільки факт утворення заборгованості за кредитним договором підтверджується розрахунком заборгованості. Тому доводи апелянта про належне виконання нею умов кредитного договору являється необґрунтованим.

Твердження апеляційної скарги, що договори кредиту та іпотеки є неукладеними та не чинними, колегія суддів вважає не обґрунтованими та такими, що були зроблені апелянтом через помилкове тлумачення норм права.

З огляду на викладені вище норми Цивільного кодексу України, помилковим являється також і тлумачення апелянтом глави 19 цього Закону щодо стоків позовної давності.

Інші доводи апелянта висновків районного суду теж не спростовують і не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Разом з тим, пунктом 42 постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» визначено, що суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого суду підлягає зміні, а другий абзац його резолютивної частини має бути викладений у наступній редакції.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором між сторонами №945/344 від 19 квітня 2006 року у розмірі 21452,37 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 171350,83 грн, підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру загальною площею 29,80 кв. м, житловою площею 13,10 кв. м, АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3, шляхом проведення публічних торгів. Початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Керуючись ст. ст. 303-304, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313-314, 316-317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя ,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя від 12 лютого 2013 року змінити.

Другий абзац резолютивної частини рішення суду викласти в наступній редакції: У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» і ОСОБА_3 №945/344 від 19 квітня 2006 року у розмірі 21452,37 доларів США, що за офіційним курсом НБУ складає 171350,83 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру загальною площею 29,80 кв. м, житловою площею 13,10 кв. м, АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3, шляхом проведення публічних торгів. Початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: С.В. Лівінський

Судді: Н.Г. Алєєва

О.В. Козуб