Рішення № 35241252, 12.11.2013, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/7021/13-ц

Провадження № 2/645/2089/13

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 листопада 2013 р. м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Федорової О.В.,

при секретарі судового засідання Ляховій І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом:

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

ОСОБА_3

про визнання права власності на 1/3 частину квартири, поновлення порушеного права та вселення, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з позовною заявою, в якій просить суд:

- визнати за позивачем право власності на 1/3 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати за відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3 право власності на житло по 1/3 частині кожному;

- поновити порушене право власності (користування) та вселити ОСОБА_1 в АДРЕСА_2.

Позивач та його представник ОСОБА_4, який діє на підставі договору про надання правової допомоги, як у позовній заяві так і в судовому засіданні свої вимоги обґрунтовували тим, що позивач ОСОБА_1 є співвласником приватизованої квартири АДРЕСА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 28 січня 2000 року реєстраційний № 8-00-199052, виданого в Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради. Також співвласниками квартири є його колишня дружина ОСОБА_2 та їхній син ОСОБА_3. У звязку з тим, що між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 склалися неприязні стосунки, позивач був змушений тимчасово виїхати з квартири та проживати у квартирі, де мешкає його мати, яка, між тим, їй не належить.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, пояснив, що відповідачка чинить йому перешкоди у користуванні житлом, яке належить йому на праві сумісної власності, відповідачка поставила додатковий замок на вхідні двері та не дає йому можливості потрапити до квартири.

Після роз'яснення судом положень статей 10, 31 ЦПК України, позивачем не були змінені (уточнені) позовні вимоги, позивач та його представник наполягали на задоволенні позовних вимог, викладених в редакції, зазначеній в позовній заяві.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечували, та пояснили суду, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28.01.2000 року позивачу та відповідачам на праві сумісної власності належить квартира АДРЕСА_3, тобто кожен з них є власником по 1/3 частини квартири. Крім того, відповідачка ОСОБА_2 заперечувала посилання позивача у позовній заяві, що вона чинила перешкоди у його проживанні в спірній квартирі, проте наголосила, що не бажає проживати з позивачем в одній квартирі, посилаючись на те, що квартира є двокімнатною та складається з прохідних кімнат, та сумісне проживання позивача та відповідачів неможливе.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення сторін у справі та представника позивача, допитавши свідків, суд встановив наступне.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 28 січня 2000 року за реєстраційним номером 8-00-199052 квартира АДРЕСА_4 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Згідно з довідкою № 696 від 05.03.2013 року, виданої дільницею № 54 КП «Жилкомсервіс» у квартирі АДРЕСА_5 зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2, та ОСОБА_3.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 28 січня 2000 року реєстраційний № 8-00-199052, виданого в Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками квартири АДРЕСА_6.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд, вважає, що вищевказаним правовстановлюючим документом підтверджено право власності позивача як співвласника квартири АДРЕСА_6, і підстав повторно визнавати за ним право власності, суд не вбачає.

Приписами ч. 1 ст. 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, суд з'ясував обставини справи та перевірив їх доказами лише в межах заявлених позивачем вимог.

Приймаючи до уваги, що відповідачами визнається право позивача, як одного із співвласників на спірну квартиру, крім того, позивачем не заявлено суду вимог щодо захисту свого права власності в інший можливий спосіб, передбачений ст. 16 ЦК України, - підстав для задоволення позову в частині визнання за позивачем права власності на 1/3 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а також про визнання за відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3 права власності на житло по 1/3 частині кожному суд не встановив.

Стосовно позовної вимоги про поновлення порушеного права власності (користування) та вселення ОСОБА_1 в АДРЕСА_2, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами - співвласниками спірної квартири існують неприязні стосунки з приводу володіння власністю.

Ці обставини, зокрема, підтверджуються поясненнями допитаної в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5, яка пояснила суду, що позивач не проживає у спірній квартирі з 2002 року через те, що відповідач ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у проживанні, змінила замок та не дає позивачеві ключ від квартири.

Крім того, допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 пояснила суду, що позивач ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі, проте причини, через які останній там не проживає, свідкові не відомі.

Відповідач ОСОБА_2 зазначила, що ніколи не перешкоджала проживанню позивача у квартирі № 6 в буд. 3/1по вул. Межлаука у м. Харкові, проте наголосила, що заперечує проти проживання з позивачем в одній квартирі. Таким чином, суд вважає, що відповідач обмежує позивача ОСОБА_1 у здійсненні права користування вказаним житлом. Таким чином вимога позивача про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом вселення позивача в спірне приміщення суд вважає законними, обґрунтованими та підлягаючими задоволенню

Відповідно до ч. 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів судовий збір в сумі 57,35 грн. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 57, 60, 61, 79, 88, 169, 197, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_7.

Відмовити у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_7.

Відмовити у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_7, ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_7 по 1/3 частині кожному.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 57,35 грн. судового збору з кожного.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через Фрунзенський районний суд м. Харкова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Федорова О.В.