Ухвала суду № 35234535, 12.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2013 р.Справа № 815/5235/13-а

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Шляхтицького О.І.

- Милосердного М.М.

при секретарі - Посторонка І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Агрофірма «Простір» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Агрофірма «Простір» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.07.2013 року №№ 0002112202, 0002122202.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року адміністративний позов Приватного підприємства «Агрофірма «Простір» задоволений. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 10.07.2013 року №№ 0002112202, 0002122202.

В апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Агрофірма «Простір» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012р., за результатами якої складено Акт від 02.07.2013р. № 1260/22- 02/30439537.

На підставі вказаного вище Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.07.2012р. №0002112202, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 201674 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 50419 грн. та №0002122202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 82811 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 20703 грн..

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зазначив, що договори укладені між позивачем та його контрагентами мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товари (роботи, послуги) були передані, оплата проведена, договори виконані сторонами в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28.05.2012р. між ПП «Агрофірма Простір» (Замовник) та ТОВ «СВН Антарекс» (Підрядник) було укладено договір субпідряду №11, відповідно до якого Підрядник за кошти Замовника зобов'язаний виконати роботи по алмазному свердленню та різки ж/б перекриття і діафрагм на об'єктах Замовника (п.1.1. договору).

02.03.2012р. між ПП «Агрофірма Простір» (Замовник) та ТОВ «EHTXІЛЛ» (Підрядник), укладено договір субпідряду від №6, відповідно до якого Підрядник за кошти Замовника зобов'язаний виконати роботи по алмазному свердленню та різки ж/б перекриття і діафрагм на об'єктах Замовника (п. 1.1. договору).

27.06.2012р. та 01.10.2012р. між ПП «Агрофірма Простір» (Замовник) та ПП «Унісон Дизайн» (Підрядник), укладено договори №12 та №14 відповідно, за якими Підрядник за кошти Замовника зобов'язаний виконати роботу по алмазному свердленню та різки ж/б перекриття і діафрагм на об'єктах Замовника (п. 1.1. договорів).

На підтвердження виконання робіт за вище вказаними договорами субпідряду сторонами складено акти виконаних робіт, виписані платіжні доручення та податкові накладні.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання позивачем у постачальників послуг (робіт) за договорами субпідряду, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В підтвердження отримання робіт за договорами від ТОВ «СВН Антарекс», ТОВ «EHTXІЛЛ», ПП «Унісон Дизайн», позивачем надано до матеріалів справи податкові накладні, акти виконаних робіт, договори, платіжні доручення, які в повній мірі були досліджені судом першої інстанції та спростовують висновок апелянта про встановлений перевіркою факт відсутності господарських операцій між ПП «Агрофірма Простір» та вказаними контрагентами.

Таким чином, отримані ПП «Агрофірма Простір» документи (податкові накладні, договори, акти виконаних робіт, платіжні доручення), дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання послуг своїм безпосереднім постачальникам, які видали йому податкові накладні, маючи статус платників податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість та оподаткування прибутку підприємств.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності формування позивачем у спірний період податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість, згідно податкових накладних, виписаних ТОВ «СВН Антарекс», ТОВ «EHTXІЛЛ», ПП «Унісон Дизайн» через неможливість проведення зустрічної звірки суб'єктів господарювання з питання повноти декларування податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту з ПДВ, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як правильно зазначено судом першої інстанції, податковий орган невірно ставить правомірність та реальність господарських правовідносин позивача в залежність від результатів фінансово-господарської діяльності його контрагентів та висновків щодо неможливості перевірки таких контрагентів, з огляду на індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України.

Крім того, як вбачається з апеляційної скарги та акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з контрагентами в порушення ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та контрагентами, в тому числі з посиланням на неможливість проведення зустрічної перевірки, оскільки позиція ДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Крім того, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) в акті перевірки із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності), без відповідного рішення суду про визнання таких правочинів недійсними.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем до перевірки кошторису, що є невід'ємною частиною договорів та актів форми КБ - 2, оскільки як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні з посиланням в тому числі на лист Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 09.03.2010р. №12/19-2-9-21-2368, типові форми (КБ-2 та КБ-3) підлягають обов'язковому застосуванню при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної власності, а по об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, застосування таких форм обумовлюється договором підряду.

Доводи апеляційної скарги про відсутність в договорах субпідряду умов щодо транспортних витрат, витрат на доставку обладнання та матеріалів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як перевірено та правильно встановлено судом першої інстанції, вказані вище договори укладені з дотриманням істотних умов, а саме предмету, ціни та строку дії договору, що відповідає вимогам частин 2 та 3 статті 180 ГК України.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідачем не надано до матеріалів справи будь - яких належних доказів застосування до контрагентів позивача фінансових санкцій, наявності вироків судів та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності (нереальності) господарських операцій або порушення публічного порядку з боку позивача або його контрагентів при їх укладенні та виконанні.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлено 12 листопада 2013 року.

Головуючий:

Судді: