Рішення № 35232537, 07.11.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2013 р. Справа № 910/17135/13

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сокіл»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрпідводтрубопровідбуд»про стягнення 11 018,22 грн.

за участю представників сторін:

від позивача:Грищенко О.В. (довіреність №63 від 03.06.2013 року);від відповідача:не з'явились. секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

05.09.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сокіл» (далі - позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою б/н від 26.08.2013 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпідводтрубопровідбуд» (далі - відповідач) про стягнення 11 018,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором підряду № 2/07-2011 від 27.07.2011 року, зокрема, щодо своєчасного здійснення платежів за виконані роботи, в результаті чого просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпідводтрубопровідбуд» 2 399,26 грн. 3% річних та 8 816,96 грн. пені, а всього 11 216,22 грн. При цьому, позивачем помилково зазначено ціну позову 11 018,22 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.09.2013 року справу №910/17135/13 направлено за підсудністю до Господарського суду Київської області.

Згідно автоматизованої системи розподілу справ між суддями справу №910/17135/13 передано до розгляду судді Антоновій В.М.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.09.2013 року порушено провадження у справі №910/17135/13, розгляд справи призначено на 24.10.2013 року.

В судове засідання 24.10.2013 року представники сторін по справі з'явились.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.10.2013 року, у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 07.11.2013 року.

06.11.2013 року через канцелярію господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання №1/1511 від 06.11.2013 року (вх. №23155) про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю представника з'явитись у судове засідання.

07.11.2013 року до початку судового засідання через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання №143 від 06.11.2013 року (вх. №23174) про приєднання документів до матеріалів справи, зокрема, на вимогу суду було подано обґрунтований розрахунок пені.

З вказаного розрахунку вбачається, що позивачем здійснено перерахунок пені з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України, що за його розрахунком склала 4 328,41 грн. При цьому, господарський суд зазначає, що позивачем заяв про зменшення позовних вимог не було подано, а тому суд виходить з позовних вимог, заявлених у позовній заяві.

В судовому засіданні 07.11.2013 року представник позивача підтримав позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

У судове засідання 07.11.2013 року представник відповідача, який у відповідності до ч. 1 ст. 64 ГПК України належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, вимоги ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позовну заяву не надав.

Розглянувши подане відповідачем клопотання №1/1511 від 06.11.2013 року (вх. №23155) про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відрядженням представника відповідача, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, виходячи з наступного.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Як роз'яснено в п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

У зв'язку з тим, що відповідачем до клопотання про відкладення розгляду справи не додано жодних доказів, як на підтвердження перебування свого представника у відрядженні , так і доказів, що підтверджували б неможливість забезпечити участь у судовому засіданні 07.11.2013 року іншого представника, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, належно повідомленого про дату, час та місце судового засідання.

Крім того, у зв'язку з неподанням відповідачем повторно на вимогу суду відзиву на позов, суд на підставі ст.75 ГПК України вважає за можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Господарським судом у судовому засіданні 07.11.2013 року на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

27 липня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпідводтрубопровідбуд» (Замовник за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сокіл» (Підрядник за договором, позивач у справі) було укладено договір підряду № 2/07-2011 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати комплекс робіт по будівельному водозниженню при перекладці каналізації O500мм по вул. Димитрова в м. Києві.

Згідно п. 1.2 договору склад та обсяги робіт, що доручаються підряднику визначені проектною документацією і можуть бути переглянуті в процесі виконання, в разі внесення змін до проектної документації.

Вартість робіт визначається відповідно до договірної ціни, яка розраховується згідно норм ДБН Д. 1.1.1-2000 та регіональними цінами на матеріали, машини і трудові ресурси, на основі затвердженої проектно-кошторисної документації (Протокол договірної ціни - Додаток №1) (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору розрахунки за виконані роботи здійснюються в безготівковій формі на розрахунковий рахунок підрядника в національній валюті.

Замовник, згідно п. 3.3 договору, здійснює щомісячно проміжні платежі на р/р підрядника, за виконані роботи на підставі Довідки про вартість виконаних робіт ф. № КБ-3 не пізніше 15 числа, наступного за звітним, місяця.

Кінцевий розрахунок за Договором провадиться замовником не пізніше 15 днів після повного завершення робіт підрядником (п. 3.4 договору).

Договір, згідно п. 10.5., вступає в силу після підписання його обома сторонами.

Господарським судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем були виконані, а відповідачем були прийняті підрядні роботи:

- на суму 111 020,05 грн., що підтверджується актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року;

- на суму 311 054,21 грн., що підтверджується актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року,

Вищевказані документи підписані в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін без будь яких застережень і зауважень та скріплені печатками позивача та відповідача, завірені копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору підряду.

Згідно ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Умовами договору, зокрема п. 3.3. передбачено, що замовник здійснює щомісячно проміжні платежі на р/р підрядника, за виконані роботи на підставі Довідки про вартість виконаних робіт ф. № КБ-3 не пізніше 15 числа, наступного за звітним, місяця

Як встановлено господарським судом, відповідач у визначений договором строк, а саме до 15.09.2011 року (за Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року) року включно та до 15.01.2012 року (за Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року) не здійснив оплату за виконані позивачем роботи у повному обсязі.

У зв'язку з існуванням заборгованості у відповідача з оплати виконаних робіт, позивач звертався до нього з листами вих. №28 від 31.05.2012 року, вих. №58 від 01.10.2012 року щодо необхідності здійснення розрахунків та погашення заборгованості, а також позивачем надіслано відповідачу претензією вих. №7 від 14.02.2013 року з вимогою терміново сплатити загальний борг у сумі 44 025,80 грн., що включає інфляційні втрати, 3% річних та пеню (копії листів, претензії, докази їх отримання відповідачем наявні в матеріалах справи).

Проте, відповідач вимогу вказану в претензії не задовольнив, відповіді на претензію не надав.

З матеріалів справи вбачається, що станом на час розгляду справи в суді відповідач розрахувався з позивачем за виконані підрядні роботи за договором підряду №2/07-2011 від 27.07.2011 року в повному обсязі. що підтверджується банківськими виписками за період з 29.07.2011 року по 06.08.2013 року.

Однак, оскільки відповідач порушив умови договору щодо здійснення своєчасної оплати за виконанні позивачем підрядні роботи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сокіл» звернулося до господарського суду з вимогами стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпідводтрубопровідбуд» 2 399,26 грн. 3% річних та 8 816,96 грн. пені, що нараховані за період з 16.01.2012 року по 16.08.2013 року.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконав взятого на себе за договором зобов'язання в повному обсязі у встановлений строк. Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості виконаних позивачем підрядних робіт доведено позивачем належними і допустимими доказами, та не спростовано відповідачем.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як встановлено п. 5.4 договору, в разі невиконання замовником зобов'язань згідно п.3.3 дійсного договору, останній сплачує пеню, розмір якої обчислюється від суми простроченого платежу з урахуванням офіційного рівня інфляції, з розрахунку облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, збільшеної в 1,5 рази за кожен день прострочки платежу.

Таким чином, нарахування позивачем пені з розрахунку облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, збільшеної в 1,5 рази за кожен день прострочки платежу, не суперечить законодавству та відповідає умовам договору.

Однак, при поданні позовної заяви позивачем не враховано положення п. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з умов договору, сторонами при його укладенні не погоджено, що при нарахуванні штрафних санкцій не застосовується вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

З огляду на вищевказане, належна до стягнення пеня повинна бути нарахована виходячи із облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,5 рази, та за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з розрахунку позивача, ним невірно було нараховано пеню за період, який становить більше шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а саме за Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року за період з 16.01.2012 року (початок періоду прострочки) по 16.08.2013 року.

Здійснивши власний розрахунок пені за період з 16.01.2013 року по 16.07.2012 року (183 дні), з урахуванням часткових оплат відповідачем виконаних підрядних робіт, а також виходячи з того, що у період з 16.01.2012 року по 22.03.2013 року облікова ставка НБУ становила 7,75%, а з 23.03.2013 року по 16.07.2013 року - 7,5%, господарський суд встановив, що розмір пені складає 4 870,64 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 4 870,64 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 3 946,32 грн. пені (8 816,96 грн. - 4 870,64 грн.) суд відмовляє.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на суму боргу, є правомірною.

З огляду на викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних, господарський суд дійшов висновку, що він відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, але є арифметично невірним і складає 2 452,94 грн..

Проте, виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення 2 399,26 грн. 3% річних, заяв про збільшення вказаної позовної вимоги позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог (п.2 ст. 83 ГПК України та п.14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»), позовні вимоги підлягають задоволенню саме у заявленій до стягнення сумі - 2 399,26 грн.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на те, що відповідач не подав докази, що підтверджують своєчасне виконання ним своїх зобов'язань, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є правомірними, документально підтвердженими, відповідачем не спростованими, однак, у зв'язку з допущеними позивачем помилками при здійсненні розрахунку пені, позов підлягає задоволенню частково, а саме у сумі 7 269,90 грн., з яких 4 870,64 грн. пені та 2 399,26 грн. 3% річних. В іншій частині позову, а саме в стягненні 3 946,32 грн. пені, суд відмовляє.

Судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, господарський суд звертає увагу, що правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпідводтрубопровідбуд» (08000, Київська область, Макарівський р-н, смт. Макарів, вул. Фрунзе, 20 Б, код ЄДРПОУ 33272196) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокіл» (01034, м. Київ, вул. Прорізна, 8, код ЄДРПОУ 22867573) 4 870 (чотири тисячі вісімсот сімдесят) грн. 64 коп. пені, 2 399 (дві тисячі триста дев'яносто дев'ять) грн. 26 коп. 3% річних та 1 115 (одну тисячу сто п'ятнадцять) грн. 16 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 14.11.2013 року