Рішення № 35232529, 11.11.2013, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2013 року

справа № 919/1069/13

Господарський суду міста Севастополя у складі судді Лотової Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі господарську справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “МЦ Баухемі”

(07541, м. Березань, вул. Маяковського,38)

(79015, м. Львів, вул. Героїв УПА,72, корп.41)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮМСБ”,

(99001, м. Севастополь, пл. Ластова,3)

про"> стягнення 33 847,28 грн,

за участю представників сторін:

від позивача – не з’явився;

від відповідача – не з’явився.

Товариство з обмеженою відповідальністю “МЦ Баухемі” звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “ЮМСБ” про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 33 847,28 грн, у тому числі 31 580,00 грн основного боргу та 2 267,28 грн – 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем зобов’язань щодо оплати товару, поставленого йому позивачем.

Ухвалою суду від 11.10.2013 року справу № 919/1069/13 прийнято до провадження суддею Лотовою Ю.В. та призначено до розгляду у судовому засіданні на 23.10.2013.

У зв’язку з неявкою у судове засідання 23.10.2013 представника відповідача, невиконанням представниками сторін вимог ухвали суду від 11.10.2013, суд ухвалив розгляд справи відкласти на 11.11.2013.

Позивач та відповідач явку своїх представників у судове засідання 11.11.2013 не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до частини 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд дійшов висновку, що матеріали справи у достатній мipi характеризують правовідносини сторін у справі, у зв'язку з чим вважає можливим розглянути за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, суд

В С Т А Н О В И В:

Товариством з обмеженою відповідальністю “МЦ Баухемі” (далі – позивач, продавець) було передано товариству з обмеженою відповідальністю «ЮМСБ» (далі – відповідач, покупець) домішка до бетону Centrament №3 у кількості 5 000,00 кг (далі - товар), згідно з видатковою накладною від 18.04.2011 №1-00000341 на суму 39 480,00 грн (а.с. 10).

Оплата за отриманий товар відповідачем була здійснена 10.05.2011 частково на суму 7 900,00 грн.

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість в сумі 31 580,00 грн, що i стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

Bceбiчно i повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання відповідачем зобов'язання з оплати за одержаний ним товар за видатковою накладною від 18.04.2011 №1-00000341 на суму 39 480,00 грн.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться у статі 526 Цивільного кодексу України./P>

Статтею 208 Цивільного кодексу України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Відповідно до частини 1 статі 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з частиною 7 статі 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статі 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі статею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності з частиною 1 статі 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 Цивільного Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статі 691 Цивільного кодексу України).

Системний аналіз правовідносин сторін дозволяє зробити висновок, що між сторонами укладений договір поставки, на який розповсюджується вищевказані норми законодавства.

Положеннями статі 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статі 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Вказана норма закону презюмує необхідність сплати покупцем вартості одержаного товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, тобто визначає можливість визначення сторонами іншого строку у договорі.

Як установлено судом, строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, не встановлювався, тому відповідач був зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Одержання товару 18.04.2011 за видатковою накладною від 18.04.2011 №1-00000341 відповідачем не заперечувалось, накладна підписані обома сторонами без заперечень, у зв’язку з чим зобов’язання відповідача здійснити повну оплату вартості товару є таким, що настало з моменту прийняття товару, як це встановлено статтею 692 Цивільного кодексу України.

За змістом статі 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання і неналежне виконання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статі 612 Цивільного кодексу України).

Оплата за отриманий товар відповідачем була здійснена 10.05.2011 частково на суму 7 900,00 грн., відповідно до реєстру кредитових платежів від 10.05.2011 (а.с.11).

Згідно до статі 6 Господарського процесуального кодексу України, підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією, в якій зазначають обставини, на підставі яких пред'явлено претензію, докази, що підтверджують ці обставини, вимоги заявника, суму претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці та інше.

Позивачем була направлена претензія № У666Р від 01.11.2012 відповідачу, в якій позивач просив відповідача погасити в 7-ми (семи) денний строк заборгованість у розмірі 31 580 грн, надав йому інформацію про платіжні реквізити позивача та докази, що підтверджують його вимоги (а.с. 13-14). Суду позивачем наданий доказ направлення претензії відповідачу, але відповіді на претензію відповідач не надав, також ним не була погашена заборгованість в сумі 31 580,00 грн.

Таким чином, відповідач не виконав свої зобов’язання щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 31 580,00 грн, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу: Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки, в порушення наведених приписів, доказів погашення заборгованості з оплати отриманого товару відповідачем не надано, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 31 580,00 грн обґрунтованими, та такими що підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних за період з 19.04.2011 по 03.09.2013, що складає 2 267,28 грн.

Суд вважає дану вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинна виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший poзмір процентів не встановлений договором або законом.

В позовній заяві позивач надав суду розрахунок 3% річних від простроченої суми в розмірі 2 267,28 грн. (а.с.15), який містив помилки через неурахування позивачем кількості днів у високосному 2012 році. Ухвалою від 11.10.2013 суд зобов’язав позивача привести розрахунок 3% річних у відповідність з вимогами чинного законодавства.

На виконання ухвали суду від 11.10.2013, позивачем через канцелярію суду був наданий перерахований розрахунок 3% річних від простроченої суми в розмірі 2 264,68 грн (вх. №12845/13 від 05.11.2013) (а.с. 61, 64).

Перевіривши наданий позивачем перерахований розрахунок 3% річних від простроченої суми в розмірі 2 264,68 грн, суд визнав його вірним.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних від простроченої суми у розмірі 2 267,28 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми у розмірі 2 264,68 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 34, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “ЮМСБ”, (99001, м. Севастополь, пл. Ластова, буд. 3, ідентифікаційний код 33093872, відомості про банківські реквізити у матеріалах справи відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “МЦ Баухемі” (07541, м. Березань, вул. Маяковського, 38, ідентифікаційний код 33482370, р/р 26004001305791 АТ «ОТП Банк», МФО 300528, ІПН 334823710288, або на інші рахунки) 33 844,68 грн (тридцять три тисячі вісімсот сорок чотири грн. 68 коп.) у тому числі 31 580,00 грн основного боргу та 2 264,68 грн – 3% річних, а також 1 720,38 грн. (одна тисяча сімсот двадцять грн 38 коп.) судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складене 15.11.2013.

Суддя Ю.В.Лотова