Рішення № 35231348, 06.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 906/452/13 06.11.13

За позовом Житомирського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері

до 1) Житомирської обласної державної адміністрації

2) Приватного підприємства «Іван»

3) Володарсько-Волинської районної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства України в Житомирській області

про визнання протиправним та скасування розпорядження та визнання недійсним договору

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Лядецька Л.В.

від відповідача 1: Романчук О.А.

від відповідача 2: Смєлковський Г.В., Смєлковська Н.В.

від відповідача 3: Альбрехт О.О.

від третьої особи: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Житомирський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Житомирської обласної державної адміністрації, Приватного підприємства «Іван», Володарсько-Волинської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 05.05.2009 р. № 138; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12.10.2010 р. та зобов'язання Приватне підприємство «Іван» повернути земельну ділянку до земель запасу Добринської сільської ради Володарсько-Волинського району Житомирської області шляхом підписання акту прийому - передачі.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 29.03.2013 р. порушено провадження у даній справі, залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державну інспекцію сільського господарства України в Житомирській області, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 15.04.2013 р. за участю прокурора, представників сторін та третьої особи, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У процесі судового провадження прокурор подав клопотання про уточнення позовних вимог з посиланням на положення ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, у якому просить визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 05.05.2009 р. № 138 в частині затвердження Приватному підприємству «Іван» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 5, 0 га (1, 5 га - рілля, 3, 5 га. - пасовища) під розробку кар'єру Юріївського родовища габро, розміщення промислового майданчик та складування відвалів розкривних порід (землі промисловості, транспорту, зв?язку, енергетики, оборони та іншого призначення) із земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі в межах Добринської сільської ради Володарсько-Волинського району Житомирської області.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 07.06.2013 р. у задоволенні позову Житомирського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.08.2013 р. рішення Господарського суду Житомирської області від 07.06.2013 р. у справі № 906/452/13 скасовано, а справу направлено до Господарського суду Житомирської області для вирішення питання про направлення за встановленою підсудністю.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 25.09.2013 р. направлено матеріали справи № 906/452/13 за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

03.10.2013 р. матеріали справи № 906/452/13 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматичного розподілу передані на розгляд судді Пригуновій А.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2013 р. суддею Пригуновою А.Б. справу № 906/452/13 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні за участю прокурора, відповідачів та третьої особи.

Житомирська обласна державна адміністрація подала відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечила мотивуючи свої заперечення тим, що спірна земельна ділянка на момент прийняття оспорюваного рішення перебувала у землях запасу в межах Добринської сільської ради Володарсько-Волинського району, що нормами чинного законодавства України віднесено до повноважень обласної державної адміністрації.

Представники Приватного підприємства «Іван» та Володарсько-Волинської районної державної адміністрації в усному порядку проти позову заперечили.

Представник третьої особи на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками судового процесу, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 06.11.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації № 138 від 05.05.2009 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та умови їх вилучення і надання, вилучено і надано в оренду Приватному підприємству "Іван" земельну ділянку загальною площею 5, 0 га (1, 5 га - рілля, 3, 5 га. - пасовища) під розробку кар'єру Юріївського родовища габро, розміщення промислового майданчик та складування відвалів розкривних порід (землі промисловості, транспорту, зв?язку, енергетики, оборони та іншого призначення) із земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі в межах Добринської сільської ради Володарсько-Волинського району строком до 22.03.2026 р. в тому числі, втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва в сумі 67, 839 тис. грн.; уповноважено районну державну адміністрацію за місцем розташування земельної ділянки, укласти договір оренди землі з підприємством; зобов'язано Приватне підприємство "Іван" відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва на користь обласного, районного та сільського бюджетів у відповідних розмірах.

За актом від 08.04.2010 р. встановлено межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Добринської сільської ради.

12.10.2010 р. між Володарсько-Волинською районною державною адміністрацією та Приватним підприємством «Іван» укладено договір оренди землі, за умовами якого відповідач 3 зобов'язався передати, а відповідач 2 - прийняти у строкове платне користування земельну ділянку із земель промисловості на території Добринської сільської ради Володарсько-Волинського району на строк до 22.03.2026 р.

12.10.2010 р. вищевказаний договір зареєстровано у Володарсько-Волинському реєстраційному офісі Житомирської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті земельних ресурсів України» за № 041020600001.

За актом приймання-передачі від 12.04.2010 р. Володарсько-Волинська районна державна адміністрація передала, а Приватне підприємство «Іван» прийняло земельну ділянку загальною площею 5, 0 га (рілля - 1, 5 га, пасовища - 3, 5 га) на території Добринської сільської ради.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор відзначає, що розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 05.05.2009 р. № 138 прийнято з перевищенням повноважень, визначених нормами Земельного кодексу України та є протиправним, у зв'язку з чим останнє підлягає скасуванню.

Також прокурор вважає необґрунтованим укладення на підставі оспорюваного розпорядження договору оренди земельної ділянки від 12.10.2010 р. на території Добринської сільської ради Володарсько-Волинського району між Володарсько-Волинською районною державною адміністрацією та Приватним підприємством «Іван», що є наслідком визнання його недійсним відповідно до ст. 211 Земельного кодексу України.

Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор посилається, зокрема, на норми ст. 149 Земельного кодексу України, якою передбачено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення.

Крім того, прокурор зазначає, що за приписами ст. 211 Земельного кодексу України наслідком укладання угод з порушенням чинного законодавства є визнання такої угоди судом недійсною.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України вставлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Як встановлено ст. 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин статтею 13 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) віднесено розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 17 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Організація, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) статтею 1 якого визначено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади і входять до системи органів виконавчої влади.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Статтею 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) встановлено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань щодо використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

В управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій, відповідно до ст. 15 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) місцева державна адміністрація, серед іншого, розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

В силу положень ст. 4 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

У відповідності до ч. 3 ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Статтею 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

За приписами ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження), частинами 4 та 7 якої встановлено, що обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб; Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частинами 1, 2, 6 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

В той же час, нормами ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України, якою прокурор обґрунтовує заявлені вимоги, визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Статтею 150 Земельного кодексу України встановлено, що до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; землі, надані в постійне користування НВАО "Масандра" та підприємствам, що входять до його складу; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення.

Тож, проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що в силу положень Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до повноважень Житомирської обласної державної адміністрації віднесено, зокрема, розпорядження земельними ділянками на її території із земель державної власності у власність або користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною третьою, сьомою ст. 122 Земельного кодексу України.

При цьому, як вбачається із наявних у матеріалах справи документів та не спростовано учасниками провадження у справі, спірна земельна ділянка загальною площею 5, 0 га (рілля - 1, 5 га, пасовища - 3, 5 га) на території Добринської сільської ради перебувала за межами населених пунктів та на момент прийняття оспорюваного розпорядження не була надана у власність чи користування, а перебувала у запасі в межах Добринської сільської ради Володарсько-Волинського району.

Також суд відзначає, що спірна земельна ділянка на момент прийняття оспорюваного розпорядження не відносилась до особливо цінних земель, визначених ст. 150 Земельного кодексу України та, відповідно, на неї не розповсюджуються норми ст. 149 Земельного кодексу України щодо порядку її передачі.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

У відповідності до п. 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 р. № 02-5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

При цьому, у пункті 2 зазначеного роз'яснення вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулює земельні відносини, здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спірна земельна ділянка на момент її передачі Приватному підприємству «Іван» не була передана у власність або користування та перебувала у запасі в межах Добринської сільської ради Володарсько-Волинського району, виходячи із наведених прокурором та позивачами підстав та обґрунтувань позову, суд дійшов висновку, що приймаючи оспорюване розпорядження, Житомирська обласна державна адміністрація діяла в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеві державні адміністрації» та Земельним кодексом України.

У відповідності до ст. 152 Цивільного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За приписами ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

В той же час, суд вважає за необхідне зауважити, що поняття незаконності акту полягає у суперечливості/невідповідності його нормам чинного законодавства, що також включає в себе і поняття «протиправність», а відтак - вимоги про визнання протиправним (незаконним, неправомірним) актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Що ж до вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки оренди земельної ділянки від 12.10.2010 р., укладеного між Володарсько-Волинською районною державною адміністрацією та Приватним підприємством «Іван», суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У відповідності до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

З метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ у спорах, що виникають із земельних відносин, Пленумом Вищого господарського суду України винесено постанову № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», пунктом 2.24 якої визначено, що судам необхідно враховувати, що що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставами для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15.05.2008 р. прокурор в своїй позовній заяві зазначає норми ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та норми ст. 207 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6. ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи вищенаведене, зважаючи, що оспорюваний договір було укладено на підставі розпорядженням Житомирської обласної державної адміністрації № 138 від 05.05.2009 р., яке в судовому порядку не скасовано (не визнано недійсним), суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

Крім того, відповідно до ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Тож, враховуючи, що підставою користування спірною земельною ділянкою є відповідний договір оренди, який є чинним, суд вважає вимогу прокурора про зобов'язання Приватного підприємства «Іван» повернути земельну ділянку до земель запасу Добринської сільської ради Володарсько-Волинського району Житомирської області шляхом підписання акту прийому - передачі необґрунтованою.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що доводи прокурора не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними у справі документами та встановленими судом обставинами.

Стосовно заявленого прокурором клопотання про вихід за межі позовних вимог при прийнятті рішення у даній справі та визнання протиправним та скасувати розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 05.05.2009 р. № 138, суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки, розглядаючи позовні вимоги по суті, суд дійшов висновку, про відсутність обставин, з якими закон пов'язує недійсність актів органу державної влади та укладеного на підставі нього договору .

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 11.11.2013 р.

Суддя Пригунова А.Б.