Ухвала суду № 35230276, 23.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/20548/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2012

у справі № 2а-5644/11/2070

за позовом Приватного підприємства «СПС»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

про визнання податкового повідомлення - рішення нечинним,

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне підприємство «СПС» (надалі - позивач, ПП «СПС») звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова (надалі - відповідач, ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова), у якому просило суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 16.12.2010 № 0000340700/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2012 адміністративний позов ПП «СПС» задоволено в повному обсязі: скасовано податкове повідомлення-рішення винесене ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 16.12.2010 № 0000340700/0.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач, згідно наданих до Вищого адміністративного суду України письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача, вважає вимоги касаційної скарги необґрунтованими, скаргу просить відхилити, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити в силі.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено виїзну позапланову перевірку ПП «СПС» з питань достовірності визначення задекларованої до відшкодування суми податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів по декларації за вересень 2010 року, за результатами якої 09.12.2010 складено акт № 3257/07-12/31062161 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів п. 1.3 ст. 1, п.п. 7.2.3. п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року на суму 19 416,67 грн., та по декларації з податку на додану вартість за вересень 2010 року 4333,40 грн., що призвело до завищення суми що підлягала бюджетному відшкодуванню по декларації за вересень 2010 року на суму 6 416,57 грн., завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по декларації за вересень 2010 року на суму 25 358,54 грн.

На підставі акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 16.12.2010 № 0000340700/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 6 417,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів правомірності, законності та обґрунтованості прийнятого рішення, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом (іншим подібним документом згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Положеннями пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.01.2010 між позивачем та ПП «ХІМТОН» укладено договір поставки № 14/05-10-1, відповідно до якого останнє зобов'язалось здійснити поставку позивачу товару, а ПП «СПС» прийняти вказаний товар та оплатити його вартість.

04.06.2009 між ТОВ «АПО Харківцукорзбут» та ПП «СПС» укладено Договір поставки № 06/09/04-01, відповідно до якого ТОВ «АПО Харківцукорзбут» зобов'язалось здійснити поставку позивачу товару, а ПП «СПС» - прийняти товар та оплатити його вартість.

На виконання умов зазначених договорів, позивачем, відповідно до видаткової накладної від 30.08.2010 № 47438, було придбано у ПП «ХІМТОН» товари: посилювач смаку G ріботід - в кількості 300 кг., вартістю 78 001,20 грн. (у т.ч. податок на додану вартість 13 000,20 грн.), відповідно до видаткової накладної від 29.09.2010 № 48261 було придбано у ПП «ХІМТОН»: посилювач смаку G ріботід в кількості 100 кг, вартістю 26 000,40 грн. (у т.ч. податок на додану вартість 4 333,40 грн.), та відповідно до видаткової накладної від 03.08.2010 № 2118, придбано у ТОВ «АПО Харківцукорзбут» цукор в кількості 5,0 т, вартістю 38 500,00 грн. (у т.ч. податок на додану вартість 6 416,67 грн.).

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вказані вище первинні документи повністю відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Тобто, дані документи містили: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Відповідно до наявних у справі платіжних доручень, позивач здійснив розрахунок за придбані у ПП «ХІМТОН» та ТОВ «АПО Харківцукорзбут» товари у повному обсязі.

ПП «ХІМТОН» та ТОВ «АПО Харківцукорзбут» на відповідні партії товарів, виписали податкові накладні: від 30.08.2010 № 100830013, від 29.09.2010 № 100929024, від 03.08.2010 № 1925, які також містили усі обов'язкові реквізити, передбачені вимогами пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Придбані у контрагентів товари в подальшому використовувалися позивачем у власній господарській діяльності, а саме для виготовлення приправ, желе і киселів.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини свідчать про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за реальними господарськими операціями.

У зв'язку з цим, суди законно та обґрунтовано скасували податкове повідомлення-рішення винесене ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 16.12.2010 № 0000340700/0.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що посилання відповідача на недоліки податкового обліку у контрагентів позивача, а саме ПП «ХІМТОН» та ТОВ «АПО Харківцукорзбут» за спірними операціями, не можуть бути взяті до уваги, з огляду на наступне.

Згідно положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання, а відтак є окремими платниками податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Межі юридичної відповідальності кожного платника, згідно ст. 61 Конституції України, мають індивідуальний характер.

Тому, притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності за порушення, що були вчинені іншою особою, є неможливим, окрім випадків, встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України, а саме свідомого укладення таким суб'єктом нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Разом з тим, відповідачем не надано належних доказів порушення позивачем вимог закону при придбанні товарів.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2012 у справі № 2а-5644/11/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна