Постанова № 35229911, 12.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2013 року Справа № 907/65/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Коробенка Г.П. (доповідач)розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_4на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 19.08.2013р.у справігосподарського суду Закарпатської областіза позовомЗаступника Закарпатського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України, м. Ужгород в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, м. МукачеводоУжгородської міської ради Закарпатської областітреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5, м. Мукачево, ОСОБА_4, м. Червоноградпровизнання недійсним частково рішення за участю представників:

прокуратури: Шекшеєва В.С. (прокурор Генеральної прокуратури України, посв. № 015375 від 26.02.2013р.),

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

треті особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник Закарпатського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання недійсним п. 1.9.рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області від 16.04.2010р. №1404 "Про надання земельних ділянок" в частині надання ОСОБА_5 в приватну власності земельної ділянки площею 0,10 га АДРЕСА_1 в м. Ужгород.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 21.03.2013р. у справі №907/65/13-г, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.08.2013р., позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи скаргу порушенням та неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" ратифіковану Законом №475/97-ВР від 17.07.1997р., ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2007 р. Ужгородською міською радою Закарпатської області прийнято рішення № 565 від 29.12.2007 р. про припинення права користування КЕВ м. Мукачева в/м №42 на земельну ділянку площею 1,3272 га, яка входить до складу земельної ділянки 15,5528 га по АДРЕСА_1 в м. Ужгород та переведено вказану територію до земель запасу міста.

На підставі зазначеного рішення 16.04.2010 р. Ужгородська міська рада прийняла рішення № 1404 "Про надання земельних ділянок", яким вирішила затвердити проекти відведення земельних ділянок та надати в приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд в районі АДРЕСА_1, зокрема гр. ОСОБА_5 була відведена та надана в приватну власність земельна ділянка площею 0,10 га, що входить до складу земельної ділянки військового містечка №42 (п. 1.9).

02.07.2010р. між громадянами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, згідно п.1.1. якого продавець передала, а покупець прийняв у власність спірну земельну ділянку.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Землі оборони можуть перебувати у державній власності (ч. 2 ст. 77 вказаного Кодексу).

Пунктом б ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі оборони.

Відповідно до ч.2 ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України", земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Згідно з п. 45 Положення "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року, передбачено, що передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Як встановлено судом попередніх інстанцій, 29.06.2011р. у справі №5008/645/2011 господарським судом Закарпатської області прийнято рішення, яким визнано нечинним п.4 рішення Ужгородської міської ради від 29.12.2007р. №565 "Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок", яким припинено право користування квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево (далі - КЕВ м. Мукачево) на земельну ділянку площею 1,3272 га та переведено вказану територію до земель запасу міста. Вказаним рішенням встановлено, що земельна ділянка площею 1,3272 га входить до складу земельної ділянки площею 15,5528 га. по АДРЕСА_1 в м. Ужгород, що згідно Державного акту на право постійного користування землі від 16.08.02 І-ЗК №0011247 належить КЕВ м. Мукачево. Міністерство оборони України та КЕВ м. Мукачево у відповідності до встановленого порядку згоди на припинення землекористування вказаному органу місцевого самоврядування не надавали, і земельна ділянка площею 15,5528 га землі (в тому числі площею 1,3272 га) по АДРЕСА_1 в м. Ужгород перебуває на обліку КЕВ м. Мукачево і Ужгородській міській раді не передавалося.

Згідно із ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

За таких обставин висновки суду першої та апеляційної інстанції про визнання недійсним частково рішення Ужгородської міської ради № 1404 колегія визнає обґрунтованим, оскільки відповідач незаконно прийняв спірне рішення у частині відведення та надання у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га, що входить до складу земельної ділянки військового містечка №42.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо порушення та неправильного застосування господарським судом норм матеріального права, та не заперечує правильність і законність оскаржуваних судових актів, які відповідають чинному законодавству України і обставинам справи, підстав для скасування яких колегія не вбачає.

Посилання заявника касаційної скарги на порушення судом норм процесуального права не приймаються з тих підстав, що процесуальні порушення не в будь-якому випадку є підставою для скасування судового рішення, а лише у випадках, передбачених ч.2 ст.11110 ГПК України, та в разі, якщо такі порушення призвели до прийняття неправильного рішення, чого в даному випадку не відбулось.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.08.2013р. у справі №907/65/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя : Н.Г. Ткаченко

Судді: Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко