Постанова № 35229855, 24.10.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2013 року Справа № 919/383/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Борденюк Є.М., Вовк І.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОКСІ" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 у справі № 919/383/13 господарського суду міста Севастополяза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Центр технічної експлуатації №1"дотовариства з обмеженою відповідальністю "ОКСІ"проусунення перешкод у користуванні майном,за участю представниківпозивача:Бірюкова Я.О., Луценко В.Г.,відповідача:Колтунович В.В.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Центр технічної експлуатації № 1" звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Оксі" про усунення перешкод в здійсненні права користування та розпорядження нежитловим приміщенням в будівлі літера "Ж1", площею 960,10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. Вакуленчука, 31-В, шляхом звільнення від майна відповідача та передачі власнику.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч, в тому числі, ст. 785 Цивільного кодексу України, не повернув позивачу майно після припинення договору оренди.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 17.05.2013, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.08.2013, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеними судовими актами, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати і прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 391 Цивільного кодексу України, яка не регулює спірні правовідносини, що виникли на підставі договору оренди, а також на неправильну оцінку дійсних обставин справи, які, на думку скаржника, свідчать про відсутність у позивача будь-якого належним чином оформленого речового права на орендоване майно та про недійсність укладеного між сторонами справи договору.

Переглянувши оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 22.02.2005 позивач (орендодавець) уклав з відповідачем (орендар) договір оренди нерухомого майна (далі - Договір), на умовах якого передав, а останній прийняв за актом приймання - передачі у строкове платне користування нерухоме майно - підсобне приміщення ІІ-19 пл. 42,30 кв.м., комору ІІ - 20 пл. 33,50 кв.м, комору ІІ - 21 кв.м. пл. 29,90 кв.м., комору ІІ - 22 пл. 29,50 кв.м., виробничу ділянку ІІ - 29а пл. 824,90 кв.м., у виробничому будинку літера "Ж1", що складає 3/100 частки цілого об'єкта нерухомого майна (далі - майно), загальною площею 960,10 кв.м., розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Вакуленчука, 31-В, з метою організації виробництва. Договір оренди посвідчений приватним нотаріусом Конновим О.Є. 22.02.2005 за реєстровим № 511 та зареєстрований в державному реєстрі правочинів за реєстраційним № 478443.

Судами з'ясовано, що встановлений пунктом 1.5. Договору строк його дії - чотири роки з моменту його нотаріального посвідчення і державної реєстрації - в порядку ст. 764 Цивільного кодексу України сторонами продовжено до 22.02.2013.

Крім того, судами встановлено, що позивач 28.01.2013 звернувся до відповідача з повідомленням про те, що договір оренди продовжуватися не буде та з проханням повернути орендоване приміщення в строк до 22.02.2013 орендодавцю, а також сплатити заборгованість у розмірі 140 322, 71 грн. Аналогічні вимоги містились у листах позивача від 20.02.2013 та 04.03.2013, проте, станом на час порушення провадження у даній справі відповідач, отримавши всі вищевказані листи позивача, залишив їх без відповіді та задоволення.

Розглядаючи викладені в позовній заяві вимоги, обґрунтовані фактом неповернення орендованого майна після припинення дії договору, господарські суди обох інстанцій дійшли висновку про наявність у відповідача обов'язку повернути позивачу об'єкт оренди, прямо передбаченого ст. 785 Цивільного кодексу України, за якою наймач у разі припинення договору найму зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Колегія суддів погоджується з висновками господарських судів щодо обґрунтованості вимог про зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди позивачу після припинення договору оренди, оскільки наявними матеріалами справи повністю підтверджуються встановлені обставини відсутності у відповідача з 20.02.2013 будь-яких правових підстав для користування вказаним майном.

Стосовно доводів відповідача про те, що господарськими судами безпідставно застосовано до правовідносин оренди положень ст. 391 Цивільного кодексу України та фактично задоволено негаторний позов, тобто вимогу позадоговірного характеру, то вони не відповідають дійсності, оскільки як вже було зазначено, вирішуючи даний спір, суди керувались положеннями ст. 785 Цивільного кодексу України, на яку позивач посилався, обґрунтовуючи свої вимоги.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що в силу приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, відтак, висновок про наявність або відсутність підстав для задоволення позову залежить, зокрема, від встановлення факту порушення наявного у позивача права, природи такого права, особи, що це право порушила, та можливості захисту порушеного права обраним позивачем способом.

Як вбачається зі змісту оскаржених судових рішень, господарські суди обох інстанцій, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог про усунення перешкод в здійсненні права користування та розпорядження нежитловим приміщенням шляхом звільнення від майна відповідача та передачі власнику, обґрунтованих, в тому числі ст. 785 Цивільного кодексу України, виходили з встановлених обставин неповернення орендарем майна після припинення дії договору оренди, та правильно врахували, що саме по собі формулювання позовної вимоги "усунути перешкоди у користуванні майном" не свідчить про те, що такий позов є негаторним.

Враховуючи, що доводами касаційної скарги цих висновків не спростовано, не підтверджено наявності будь-яких підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, прийнятих з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення вимог скаржника.

За таких обставин, керуючись ст. ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.08.2013 у справі № 919/383/13 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Борденюк Є.М.

Вовк І.В.