Постанова № 35224142, 11.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В АNT>

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 листопада 2013 року 16:00 № 11/149

="fs138">Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва

до

Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості «Масма»

про

стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

13 серпня 2008 року Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва (далі по тексту – позивач, УПФУ в Святошинському районі м. Києва) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості «Масма» (далі по тексту – відповідач, ДП «УкрНДІНП «Масма») про стягнення заборгованості по відшкодуванню коштів на виплату різниці між сумами пенсій, призначених відповідно до вимог Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» і обчислених відповідно до інших законодавчих актів, у розмірі 1558147,03 грн.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість за період з 01 січня 2003 року по 31 серпня 2008 року у розмірі 2171254,25 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

За наслідками перегляду зазначених судових рішень у касаційному порядку ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 вересня 2013 року касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року – скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі «Положення про автоматизовану систему документообігу в адміністративних судах» справу передано на автоматичний розподіл та передано на розгляд судді Савченко А.І.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2013 року справу прийнято до провадження суддею Савченко А.І. та призначено її до судового розгляду на 14 жовтня 2013 року.

У судовому засіданні 14 жовтня 2013 року судом оголошувалась перерва до 23 жовтня 2013 року для надання представнику позивача часу подати уточнений адміністративний позов.

18 жовтня 2013 року через канцелярію суду представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог.

У судовому засіданні 23 жовтня 2013 року представник позивача просив позов задовольнити з урахуванням уточнень. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. В обґрунтування своїх заперечень посилався на обставини, викладені у письмових запереченнях, а також вказував на те, що позивач не довів заявлені позовні вимоги.

У порядку частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України представники сторін надали суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, що стало підставою для постановлення судом 23 жовтня 2013 року ухвали про перехід до розгляду справи в письмовому провадженні, а також витребування у позивача документів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

31 жовтня 2013 року через канцелярію суду представником позивача, на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2013 року, надані копії документів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Державне підприємство «Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості «Масма» перебуває на обліку в УПФУ в Святошинському районі м. Києва та є підприємством, на яке розповсюджується дія Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність».

У зв'язку з не виконанням підприємством обов'язку щодо сплати до пенсійного фонду різниці між сумою пенсії, призначеної науковим працівникам за період з лютого 2007 року по серпень 2008 року за Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, за останнім обліковується заборгованість у розмірі 676836,40 грн., яку і просить стягнути позивач.

Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, який визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку є Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991р. №1977-ХІI (далі по тексту – Закон України від 13.12.1991р. №1977-ХІI).

Відповідно до положень статті 24 вказаного Закону держава встановлює для наукових (науково-педагогічних) працівників, які мають необхідний стаж наукової роботи, пенсії на рівні, що забезпечує престижність наукової праці та стимулює систематичне оновлення наукових кадрів.

Згідно з частиною третьою названої правової норми пенсії науковим (науково-педагогічним) працівникам призначаються в розмірі 80 відсотків від сум заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника, яка визначається відповідно до статті 23 цього Закону та частини другої статті 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та на яку відповідно до законодавства нараховується збір на обов’язкове державне пенсійне страхування (внески).

Частина дев’ята статті 24 Закону України від 13.12.1991р. №1977-ХІI встановлює, що різниця між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, фінансується:

- для наукових (науково-педагогічних) працівників державних бюджетних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації - за рахунок коштів державного бюджету;

- для наукових (науково-педагогічних) працівників інших державних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів, а також коштів державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим (науково-педагогічним) працівникам оплачується з розрахунку на одну особу 50 відсотків різниці пенсії, призначеної за цим Законом;

- для наукових (науково-педагогічних) працівників недержавних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих установ, організацій та закладів.

На реалізацію статті 24 Закону України від 13.12.1991р. №1977-ХІI постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2004.р №372 затверджено Порядок фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи (далі по тексту –Порядок №372).

Відповідно до пункту 2 Порядку №372 за рахунок коштів державного бюджету фінансується 50 відсотків різниці у розмірі пенсії наукових (науково-педагогічних) працівників державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації у розрахунку на одну особу. Інша частина фінансується за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів.

Фінансування різниці у розмірі пенсії осіб, які мають науковий стаж роботи на кількох підприємствах, в установах, організаціях та вищих навчальних закладах III - IV рівнів акредитації незалежно від форми власності та фінансування, здійснюється пропорційно зарахованому для призначення пенсії науковому стажу роботи за рахунок джерел фінансування, визначених законодавством для відповідних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації.

Пунктом 5 Порядку №372 закріплено, що розмір витрат на фінансування різниці у розмірі пенсії за рахунок коштів державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації визначається у розрахунку на рік органами Пенсійного фонду до 20 січня поточного року та протягом 10 днів з дня призначення пенсії відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», про що відповідному підприємству, установі, організації або закладу відразу надсилається повідомлення за зразком, що додається.

У той же час, абзацом другим вказаного пункту визначено, що зазначені підприємства, установи, організації та заклади самостійно визначають суму, що підлягає до сплати у розрахунку на місяць, та щомісяця до 25 числа перераховують органу Пенсійного фонду за своїм місцезнаходженням відповідні кошти для фінансування різниці у розмірі пенсії, призначеної у минулому та поточному роках.

Тільки у разі зміни розміру пенсії або виникнення обставин, які впливають на фінансування різниці у розмірі пенсії (смерть пенсіонера, зміна місця проживання тощо), органи Пенсійного фонду повідомляють про це відповідні підприємства, установи, організації та заклади у місячний строк з дня виникнення таких обставин.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку про те, що на законодавчому рівні закріплено обов’язок підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації самостійно визначати суму, що підлягає до сплати як різниця у розмірі пенсії осіб, які мають науковий стаж роботи на кількох підприємствах, в установах, організаціях та вищих навчальних закладах III - IV рівнів акредитації незалежно від форми власності та фінансування та до 25 числа місяця проводити перерахування цієї суми на рахунок органу Пенсійного фонду.

Проте, відповідачем під час розгляду справи не надано доказів виконання ним названого обов’язку.

У той же час, до позовної заяви додано копії повідомлень про суму витрат на виплату пенсій, що становлять різницю між сумою пенсій, які увійшли в суму заборгованості, заявлену до стягнення у судовому порядку.

Будь-яких доказів на спростування обґрунтованості визначених у зазначених повідомленнях сум, відповідач під час розгляду справи не надав.

Перевіряючи обґрунтованість розміру заборгованості, визначеної позивачем та заявленої до стягнення у судовому порядку, суд зважає на таке.

Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, спірна сума, заявлена до стягнення, сформована на підставі повідомлень Управлінь Пенсійного фонду України в Святошинському, Голосіївському, Солом'янському, Подільському, Шевченківському, Печерському, Дарницькому, Деснянському, Дніпровському, Оболонському районах міста Києва, Управління Пенсійного фонду України в місті Ірпінь, Управління Пенсійного фонду України в Києво-Святошинському районі Київської області, Управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьк, Управління Пенсійного фонду України в місті Дорогобич, Управління Пенсійного фонду України в Личаківському, Галицькому, Шевченківському, Залізничному, Франківському районі місті Львова, Управління Пенсійного фонду України в міста Житомир.

Проте, як вбачається із супровідного листа позивача про надання витребуваних ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2013 року копій повідомлень, розмір суми, що підлягала сплаті відповідачем за жовтень, листопад 2007 року на відшкодування виплачених Управлінням Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Києва пенсій, визначався на підставі повідомлення зазначеного управління за вересень 2007 року. З копії відповідного повідомлення вбачається, що сума, яка перераховується підприємством щомісяця становить 3373,47 грн., у той час як позивачем за відповідний період заявлено до стягнення суми у розмірі 4362,79 грн.

Наведене свідчить про необґрунтованість позовних вимог про стягнення визначеної у позові суми за 2007 рік у розмірі 1978,64 грн.

Аналогічного висновку суд приходить і щодо суми заявленої до стягнення за 2008 рік, а саме щодо її необґрунтованості у розмірі 324,47 грн., оскільки у повідомленні Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва за травень 2008 року, сума, яка перераховується підприємством визначена у розмірі 1250,25 грн., у той час, яка позивачем за відповідний період заявлено до стягнення суму у розмірі 1574,72 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про неможливість включення до загальної суми заборгованості відповідача наведених сум, а всього у розмірі 2206,36 грн., як таких, що не підтверджені належними доказами.

Відповідно до пункту 8 Порядку №372 у разі порушення строку сплати коштів, які спрямовуються на фінансування різниці у розмірі пенсії, органи Пенсійного фонду стягують відповідні суми у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим указом Президента України від 06.04.2011р. №384/2011, основними завданнями Пенсійного фонду України є, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управлінь у районах, містах і районах у містах щодо стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум єдиного внеску, страхових внесків та інших платежів.

Підпунктом 6 пункту 2.4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002р. №8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.05.2002р. за №442/6730 встановлено, що управління має право стягувати несплачені суми єдиного внеску, страхових внесків та інших платежів з їх платників.

Отже, з огляду на викладене, а також враховуючи положення пунктів 5 та 8 Порядку №372, суд приходить до висновку, що позовні вимоги УПФУ в Святошинському районі м. Києва про стягнення з ДП «УкрНДІНП «Масма» заборгованості по відшкодуванню коштів на виплату різниці між сумами пенсій, призначених відповідно до вимог статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та обчислених відповідно до інших законодавчих актів, підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 674533,29 грн.

З частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до часини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони –суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача –суб’єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості «Масма» (03680, м. Київ, пр. Академіка Палладіна, 46, ЄДРПОУ 00149943) на користь Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва (03148, м. Київ, вул. Корольова, 5-А, р/р № 256053012612 в ГУ Ощадбанку по м. Києву та Київській області, МФО 322669, ЄДРПОУ 22869431) заборгованість по відшкодуванню коштів на виплату різниці між сумами пенсій, призначених відповідно до вимог статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та обчислених відповідно до інших законодавчих актів, у розмірі 674533 (шістсот сімдесят чотири тисячі п’ятсот тридцять три) грн. 29 коп.

3. В іншій частині позовну відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко