Постанова № 35215412, 13.11.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 року Справа № 924/970/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Василишин А.Р. , суддя Мельник О.В.

при секретарі Мулявка М.П.

за участю представників сторін:

позивача: представник Ялівчук А.А.

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Хмельницької області від 30.09.13р. у справі № 924/970/13 (суддя Димбовський В.В.)

за позовом Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго"

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 7958,67 грн. заборгованості за послуги з теплопостачання, 49,07 грн. - пені, 327,11 грн. - 3% річних

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 11.11.13 р. у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Крейбух О.Г., внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді. У справі №924/970/13 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Василишин А.Р., суддя Мельник О.В..

Рішенням господарського суду Хмельницької області у справі №924/970/13 від 30.09.13р. позовні вимоги задоволено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені належними у справі доказами та підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Фізична особа- підприємець ОСОБА_3 звернулася до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 30.09.13р. у справі 924/970/13 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що висновки господарського суду не відповідають обставинам справи, а саме рішення в порушення вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняте за наслідками розгляду судової справи без участі відповідача.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Хмельницької області від 30.09.13р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача заперечила доводи апеляційної скарги.

Просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ні представник відповідача, ні сама відповідач в судове засідання не з'явилися.

В судовому засіданні з'ясовано, що зворотні повідомлення про надіслання ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження із зазначенням дати та часу судового засідання, які направлялись на адреси позивача повернулися до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (ухвал суду, а.с. - 79, 102).

Колегію суддів зазначене процесуальне питання винесено на обговорення.

Представник позивача висловилася за продовження розгляду апеляційної скарги за відсутності апелянта, оскільки і в суд першої інстанції відповідачка свідомо не з'являлася в судові засідання і зараз її поведінка свідчить про зловживання своїми процесуальними правами.

Відповідно до абз. 1,3 п.3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на зазначене, та враховуючи ту обставину, що явка відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалася, апелянт належним чином був повідомлений про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, клопотань про відкладення її розгляду до суду не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі відповідача.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 30.09.13р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.10.2008р. між міським комунальним підприємством „Хмельницьктеплокомуненерго", м. Хмельницький (енергопостачальна організація) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, м. Хмельницький (споживач) укладено договір на постачання теплової енергії №2044/1020, згідно з умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (п.1.1).

Відповідно до умов договору розрахунок за теплову енергію, що споживається, проводиться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата використаної теплової енергії здійснюється споживачем наступним чином: попередня оплата в розмірі 50% розрахункової місячної норми теплової енергії до 15 числа поточного (розрахункового) місяця; остаточні розрахунки проводяться до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (п.п.6.1, 6.2, 6.3).

В пункті 7.2.3 договору сторонами передбачена відповідальність споживача за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 0,5% належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Згідно п. п. 10.1., 10.4. договір набуває чинності з 28.10.2008р. та діє до 28.10.2009р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Як вбачається з рішення господарського суду Хмельницької області від 07.05.2012р. по справі №22/5025/274/12, яке набрало законної сили, судом досліджувались доводи фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про те, що договір від 28.10.2008р. розірваний. Судом встановлено, що зазначені доводи не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Позивач, на виконання своїх договірних зобов'язань, надавав відповідачу послуги з опалення та підігріву води та щомісячно виставляв до оплати рахунки за спожиту теплову енергію. Однак, відповідач умов договору щодо оплати наданих послуг належним чином не виконував.

Станом на 01.07.2013р. заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію за період з 01.02.2012р. по 01.07.2013р. становить 7958,67 грн.

На підставі п. 7.2.3. договору за період з 10.01.2013р. по 01.07.2013р. відповідачу нараховано 49,07 грн. пені. Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 327,11 грн. за період з 10.02.2012р. по 01.07.2013р.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги наступне.

У відповідності до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору на постачання теплової енергії від 28.10.2008р. і кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання.

Пунктом 1 ст. 275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Необхідно зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Договір на постачання теплової енергії від 28.10.2008р., як передбачено п. п. 10.1., 10.4. пролонговувався на кожний рік. В матеріалах справи відсутні докази того, що даний договір розірвано. Крім того, згідно рішення господарського суду Хмельницької області від 07.05.2012р. по справі №22/5025/274/12, яке набрало законної сили, судом досліджувались доводи фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про те, що договір від 28.10.2008 року розірваний. Судом встановлено, що зазначені доводи не підтверджені жодними належними та допустимими доказами та стягнуто заборгованість за даним договором (а.с.42-44).

Нормою ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наявні в матеріалах справи документи свідчать про те, що відповідач, в порушення умов договору від 28.10.2008 року та чинного законодавства, не виконав свій обов'язок стосовно проведення розрахунків за спожиту теплову енергію. Отже, він є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, і у нього перед позивачем виникла заборгованість, яка підлягає стягненню.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з теплопостачання є обґрунтованою.

У відповідності до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

У відповідності до ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування пені та 3% річних, колегія суддів погоджується з ними та вважає, що позивач обґрунтовано просив стягнути їх з відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені належними у справі доказами та правомірно задоволені місцевим господарським судом.

Відповідач доказів, які б спростовували викладені обставини, ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не подав.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від 11.10.13р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 30 вересня 2013 року у справі №924/970/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №924/970/13 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Мельник О.В.