Постанова № 35211989, 13.11.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

13.11.2013 р. справа №908/1135/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівТатенко В.М. Марченко О.А., Радіонова О.О.,за участю представників сторін: від позивача:Мухіна Н.В. довіреністьвід відповідача:Мудрак Д.В. довіреністьрозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників», м. Запоріжжя на рішення господарського судуЗапорізької області від20.05.2013рпо справі№ 908/1135/13 (суддя: Гандюкова Л.П.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю спільне Українсько-Польське підприємство «Ай.Ті.Джі-Інвест», м.Світловодськ Кіровоградська область до Приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників», м. Запоріжжя простягнення заборгованості у розмірі 21' 740'488,97грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю спільне Українсько-Польське підприємство «Ай.Ті.Джі-Інвест», м. Світловодськ Кіровоградська область (далі по тексту - «Позивач») звернулось до Приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників», м. Запоріжжя (далі по тексту - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 21' 740' 488,97грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.05.2013 року по справі № 908/1135/13 позовні вимоги були задоволені у повному обсязі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з правомірності та обґрунтованості заявлених вимог, а укладений між сторонами договір, кваліфікував за правовою природою, як договір позики, регулювання якого, з урахуванням правового статусу сторін, підпадає під нормами Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим відсутні правові підстави застосування положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Не погодившись з прийнятим рішенням Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідач підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надіслав відзив, у якому звернувся з проханням рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

17.07.2013р. у судовому засіданні була оголошена перерва на 07.08.2013р.

Відповідно до статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням встановлених до нього вимог, відтак - законним та обґрунтованим; а апеляційну скаргу - такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 22.06.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю спільне Українсько-Польське підприємство "Ай.Ті.Джі-Інвест», як позикодавцем та Приватним акціонерним товариством "Завод напівпровідників", як позичальником, був укладений договір про поворотну безпроцентну фінансову допомогу № АТДІ-3/11Д-30 (далі - «Договір»).

За Договором позикодавець надає позичальникові поворотну безпроцентну фінансову допомогу в розмірі 21' 573' 510,00 грн., строком до 30.09.2011 р., а позичальник зобов'язується повернути суму фінансової допомоги на умовах, передбачених даним договором (п.п.1.1 п.1 договору).

Відповідно до п.п. 1.2, 2.1, 2.2 договору: позикодавець на має права на одержання з позичальника відсотків на суму фінансової допомоги; фінансова допомога надається в безготівковій формі шляхом банківського переказу на поточний рахунок позичальника; допускається надання фінансової допомоги частковими платежами; датою надання фінансової допомоги є дата здійснення першого платежу, як фінансової допомоги на поточний рахунок позичальника.

30.08.2011 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору № АТДІ-3/11Д-30, якою пункт 1.1 договору викладено в іншій редакції, а саме: змінено строк надання фінансової допомоги - до 10.01.2013р.

Розділом 3 договору сторони встановили порядок повернення фінансової допомоги. Відповідно до п. 3.1 договору, повернення фінансової допомоги здійснюється позичальником шляхом банківського переказу на поточний рахунок позикодавця коштів у розмірі суми отриманої фінансової допомоги. Позичальник має право повертати отримані кошти частинами. Згідно з п. 3.2 позичальник зобов'язаний повернути всю суму отриманої фінансової допомоги в строк, зазначений у п. 1.1 даного договору.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту надання позикодавцем фінансової допомоги (як у цілому, так і частково) і діє до настання строку, зазначеного в п. 1.1 цього договору. Закінчення терміну дії договору не звільняє позичальника від відповідальності за його порушення, а також від обов'язку виконати прийняті на себе відповідно до договору зобов'язання.

Відповідно до умов договору позивач згідно з платіжним дорученням № 1 від 30.06.2011 р. (а.с. 11) та платіжним дорученням № 2 від 01.07.2011 р. (а.с. 12) перерахував на рахунок відповідача суму 13' 547' 663,00 грн. та 8' 025' 847,00 грн., відповідно.

В обґрунтування своїх вимог, позивач послався на те, що відповідачем умови договору не виконуються належним чином, що призвело до настання правових наслідків порушення зобов'язання у вигляді нарахування 3% річних та індексу інфляції.

Відповідно до ст. 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Донецький апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором позики.

Згідно ст. 1 ГПК України до спірного договору позики слід застосовувати відповідні положення Господарського кодексу України, оскільки між сторонами склалися господарські правовідносини і спірний договір - є господарським договором.

Стаття 179 ГК України передбачає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписи ст.. 1046 ЦК України встановлюють, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Колегія апеляційного господарського суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що, виходячи зі статуту Позивача укладання ним договору про поворотну безпроцентну фінансову допомогу, у якому він виступає у якості позикодавця, не суперечить предмету діяльності позивача. Відта, цілком обгрунтованим є висновок місцевого суду про те, що договірні зобов'язання, укладені між сторонами, підпадають під регулювання Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Позивач за своїм правовим статусом не відноситься осіб, які відповідно до Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, а відтак відсутні підстави застосування положень цього Закону до спірних правовідносин.

В процесі розгляду справи Відповідач звернувся до суду з проханням зупинити провадження у справі, у зв'язку з порушенням провадження у справі № 912/734/13 господарським судом Кіровоградської області. Предметом позову якого є визнання недійсним договору про поворотну безпроцентну фінансову допомогу за № АТДІ-3/11Д-30 від 22.06.2011р. укладеного між позивачем та відповідачем у даній справі.

Наведене клопотання судом першої інстанції було розглянуто та у задоволенні якого суд відмовив, зазначивши про це у рішенні, що не суперечить нормам процесуального кодексу.

Колегія суддів вважає обгрунтованими дії суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зазначеного клопотання Відповідача.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Завод напівпровідників», м. Запоріжжя - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 20.05.2012 року по справі № 908/1135/13 - залишити без змін.

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: О.А. Марченко О.О. Радіонова

Надруковано примірників: 1-позивачу; 1-відповідачу; 1-у справу; 1-ГСЗО; 1-ДАГС