Рішення № 35208047, 11.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19658/13 11.11.13

За позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега»

до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»

про відшкодування шкоди в порядку регресу 30 617,67 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10.10.2013 р. Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Омега» (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу 30 617,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Омега» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 016-07-1665-10 від 30.05.2012 р. внаслідок настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування у зв'язку з пошкодженням автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер АА 6154 МС, внаслідок його пошкодження в ДТП, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля «SAMAND EL», реєстраційний номер АА 9215 НА, яким спричинено ДТП, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АВ/5747165), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування матеріальної шкоди покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2013 р. порушено провадження у справі № 910/19658/13 та призначено розгляд справи на 11.11.2013 р. о 10:40 год.

28.10.2013 р. через відділ діловодства суду у відповідь на запит суду надійшов лист Моторного (транспортного) страхового бюро № 7/2-28/29559 від 23.10.2013 р. з інформацією про страхове покриття за полісом № АВ/5747165.

11.11.2013 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява, відповідно до якої, відповідач повідомив суд про те, що він вважає позовні вимоги обґрунтованими в сумі 30 617,67 грн., та просив суд розглядати справу за відсутності представника відповідача.

В судове засідання, призначене на 11.11.2013 р. представник позивача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 14.10.2013 р. не виконав.

Позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103024986601.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що позивач не подавав та не надсилав до суду заяв та повідомлень щодо поважності причин своєї відсутності в судовому засіданні 11.11.2013 р.

Крім того, матеріалами справи також підтверджується, що позивач не подавав та не надсилав до суду заяв (клопотань) про зміну позовних вимог або про відмову від позову, а таке свідчить про те, що позивач підтримує заявлені у позовній заяві № 2403 від 05.09.2013 р. вимоги про відшкодування в порядку регресу 30 617,67 грн.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 11.11.2013 р., не з'явився, вимоги ухвали суду від 14.10.2013 р. не виконав, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103024986610, але подав 11.11.2013 р. через відділ діловодства суду заяву, якою просив суд розглядати справу за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 11.11.2013 р. судом задоволено клопотання відповідача, яке було викладене у заяві, поданій через відділ діловодства суду 11.11.2013 р., зокрема, про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевстановлене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 11.11.2013 р. без участі представників сторін, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та відповідно до вимог ст. 69 ГПК України стосовно строку вирішення спору, взявши до уваги при цьому відсутність в матеріалах справи клопотання сторін про продовження строку розгляду спору відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України.

В судовому засіданні, призначеному на 11.11.2013 р., здійснювався розгляд справи по суті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 11.11.2012 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.05.2012 р. між Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Омега», (позивач, страховик), та Шатковським Юрієм Вікторовичем (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 016-07-1665-10 (далі - договір страхування), об`єктом страхування якого визначений транспортний засіб: автомобіль «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер АА 6154 МС, строк дії договору страхування з 00:00 год. 30.05.2012 р. до 24:00 год. 30.05.2013 р.

Згідно довідки № 9137416 про дорожньо-транспортну пригоду, виданої УДАІ ГУ МВС України в м. Києві (далі - довідка ДАІ), 03.01.2013 р. о 01 год. 18 хв. в м. Києві на бульварі Перова-проспекті Ватутіна сталося зіткнення (ДТП) транспортних засобів: автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер АА 6154 МС, яким керував Охріменко Олександр Володимирович та автомобіля «SAMAND EL», реєстраційний номер АА 9215 НА, яким керував власник Сєнчєнко Олександр Володимирович. Внаслідок зазначеної ДТП були травмовані особи, вказані в довідці ДАІ, та пошкоджено автомобіль «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер АА 6154 МС, застрахований у позивача.

З посиланням на лист Дніпровського районного управління головного управління МВС України в м. Києві № 48/36із від 26.07.2013 р., наданого на запит позивача № 36 від 22.07.2013 р., (копія листа наявна в матеріалах справи), позивач стверджує, що ДТП сталася внаслідок порушення водієм Сенченком Олександром Володимировичем Правил дорожнього руху.

Зі змісту вищенаведеного листа вбачається, що в Дніпровського районного управління головного управління МВС України в м. Києві знаходилось кримінальне провадження № 12013110040000092 від 03.01.2013 р. В ході досудового слідства встановлено, що при спірній ДТП в діях Сєнчєнко Олександра Володимировича вбачається порушення вимог п. 16.6 Правил дорожнього руху України. 22.02.2013 р. дане кримінальне провадження було закрите на підставі ст. 110, п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Відповідно до Звіту № 6334 з оцінки автомобіля «CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер АА 6154 МС від 16.01.2013 р., складеного оцінювачем автотранспортних засобів Годуном В.А., було визначено, що відновлюваний ремонт є недоцільним з економічної токи зору, а Звітом № 6334-зал. Від 30.01.2013 р. встановлено, що утилізаційна вартість автомобіля становить 19 004,07 грн.

Згідно страхового акту № 9657-Т від 25.03.20130 р. та розрахунку суми страхового відшкодування до цього акту, пошкодження застрахованого транспортного засобу (автомобіля "«CHEVROLET AVEO», реєстраційний номер АА 6154 МС) внаслідок ДТП, яка сталася 03.01.2013 р., визнано позивачем страховим випадком за ризиком "ДТП" та призначено до виплати в якості страхового відшкодування 30 617,67 грн.

Відповідно до платіжного доручення № 764 від 01.04.2013 р., позивачем було виплачено страхове відшкодування в сумі 30 617,67 грн. на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 016-07-1665-10 від 30.05.2012 р.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у ДТП має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України "Про страхування", або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у ДТП, за правилами та у порядку, встановленому ЦК України та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене.

В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно (автомобіль).

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України (визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в чинній редакції) у разі настання страхового випадку страховик відповідно до страхової суми відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в чинній редакції) виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

В спірному випадку позивачем заявлена до стягнення з відповідача сума страхового відшкодування, виплаченого позивачем на умовах договору страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в ДТП. При цьому право регресу до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків, завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика.

У позовній заяві позивач з посиланням на договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АВ/5747165), стверджував, що на момент спірної ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «SAMAND EL», реєстраційний номер АА 9215 НА, Сєнчєнка Олександра Володимировича, була застрахована у відповідача.

Належним чином завірену копію полісу № АВ/5747165 позивач додав до позовної заяви.

Крім того, на вимогу ухвали суду від 14.10.2013 р. від Моторного (транспортного) страхового бюро України судом було отримано інформацію з єдиної централізованої бази даних МТСБУ про страхове покриття за полісом № АВ/5747165.

З огляду на вищенаведені документи, судом було встановлено, що страховиком за полісом № АВ/5747165 є відповідач, а страхувальником - Сєнчєнко Олександр Володимирович, забезпечений транспортний засіб - «SAMAND EL», реєстраційний номер АА 9215 НА, ліміт за шкоду майну - 50 000,00 грн., франшиза - 510,00 грн., строк дії полісу з 00:00 год. 06.04.2012 р. до 05.04.2013 р.

Отже, судом встановлено, що станом на час спірної ДТП (03.01.2013 р.) цивільно-правова відповідальність Сєнченка Олександра Володимировича за участю забезпеченого транспортного засобу («SAMAND EL», реєстраційний номер АА 9215 НА) була застрахована відповідачем.

В той же час, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні, а позивачем на вимогу ухвали суду від 14.10.2013 р. не надані належні і допустимі докази в розумінні ст. 33, 34 ГПК України, які б підтверджували, що винною особою у скоєнні ДТП, що сталася 03.01.2013 р. о 01 год. 18 хв. в м. Києві на бульварі Перова - проспекті Ватутіна, є Сєнченко Олександр Володимирович. При цьому доводи позивача про те, що вина Сєнченка Олександр Володимирович у скоєнні ДТП 03.01.2013 р. підтверджується листом Дніпровського районного управління головного управління МВС України в м. Києві № 48/36із від 26.07.2013 р., суд відхиляє як безпідставні, так як зазначений лист не є належним і допустимим доказом в даному випадку з огляду на наступне.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України).

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1, 2 ст. 34 ГПК України).

Як визначено у п. 2.5 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р., будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення доведеності вини.

Відповідно до Цивільного кодексу України цивільно-правова відповідальність виникає лише за наявності вини особи.

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, а між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Отже, однією з підстав для виплати страхового відшкодування потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) є наявність в діях застрахованої особи вини.

Згідно статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (п. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 213 Кодексу України про адміністративні правопорушення, справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, вищими спеціалізованими судами та Верховним Судом України.

Відповідно ст. 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення, судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема статтею 124 цього Кодексу (Порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна).

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (ч. 1 ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Згідно ч. 1 ст. 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов:

1) про накладення адміністративного стягнення;

2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24 1 цього Кодексу;

3) про закриття справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України від 13.04.2012 р. № 4561-VI, в чинний редакції, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно з ч. 1 ст. 369 Кримінального процесуального кодексу України судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.

Як вбачається зі змісту ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України є наступні види вироків: виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу (частина 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України); якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання, звільняє від покарання чи від його відбування у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, або застосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну відповідальність (частина 2 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України).

Тож належним і допустимим доказом, який би підтверджував обставини порушення учасником дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, а отже його вину у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, є саме постанова про накладення адміністративного стягнення, а належним і допустимим доказом, який би підтверджував вчинення злочину є обвинувальний вирок суду, тоді як будь-який інший доказ, в т.ч. довідка ДАІ, постанова про порушення кримінальної справи, як на тому наполягав позивач, не є належними і допустимими доказами в даному випадку.

Аналогічні висновки по застосуванню положень закону містяться у постанові Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2013 у справі № 910/4968/13.

Фактично постанова суду про накладення адміністративного стягнення в матеріалах справи відсутня, а позивачем на вимогу ухвали суду від 14.10.2013 р. до справи не залучена, відповідне клопотання в порядку ст. 38 ГПК України позивачем суду не подавалось.

Крім того, обвинувальний вирок суду щодо Сєнчєнка Олександра Володимировича в матеріалах справи також відсутній, а позивачем на вимогу ухвали суду до справи не залучений, при цьому відповідне клопотання в порядку ст. 38 ГПК України позивачем суду також не подавалось.

За таких обставин, в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази на підтвердження вини Сєнчєнка Олександра Володимировича у скоєнні ДТП 03.01.2013 р.

У зв'язку з чим, суд прийшов до висновку, що позивач не набув права регресу щодо відповідача, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували наявність вини особи, цивільно-правову відповідальність якої застраховано у відповідача, а отже і доказів протиправних дій особи, цивільно-правову відповідальність якої застраховано у відповідача, доказів заподіяння збитків позивачу саме в результаті такої дії особи, цивільно-правову відповідальність якої застраховано у відповідача, доказів наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною дією особи, цивільно-правову відповідальність якої застраховано у відповідача та заподіяними збитками позивачу у вигляді виплаченого позивачем страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту № 016-07-1665-10 від 30.05.2012 р.

В матеріалах справи наявна заява вдповідача, подана ним через відділ діловодства суду 11.11.2013 р., відповідно до якої відповідач, зокрема, вважає позовні вимоги обгрунтованими та визнає позов в сумі 30 617,67 грн.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, на які він посилається в позовній заяві. З урахуванням вищезазначених обставин, суд не приймає заяву відповідача про визнання позову.

Судом також врахована правова позиція Пленуму Вищого господарського суду України, викладена в абз. 9, п. 3.12 Постанови № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процессуального кодексу України судами першої інстанції» про те, що суд, який вирішує спір, не зв'язаний, зокрема, заявою відповідача про визнання позову. На підставі ч. 6 ст. 22 ГПК України у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми виплаченого страхового відшкодування в розмірі 30 617,67 грн. в порядку регресу не є законною та обґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Судові витрати позивача на оплату судового збору в розмірі 1720,50 грн. відповідно до положень ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 59, 75, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

В задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.11.2013 р.

Суддя Гумега О. В.