Постанова № 35206711, 14.10.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

14 жовтня 2013 року справа № 814/3108/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу

за позовомФОП ОСОБА_1, АДРЕСА_1 доДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24, м. Миколаїв, 54030 проскасування податкового повідомлення-рішення від 30.01.13 р. № 0000671720В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, правонаступником якої є державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання із податку на додану вартість (далі - ПДВ) і застосовано штрафну санкцію.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про відсутність у відповідача повноважень для визнання правочинів нікчемними. Вказано на помилковість висновків ДПІ про безтоварний характер правочинів із контрагентами, так як ці висновки зроблені без дослідження обставин господарських правовідносин і всупереч наявності у нього всіх первинних документів.

Відповідач позов не визнав, в запереченнях послався на встановлення факту безтоварності договорів позивача із ТОВ "Інгул Агро Сервіс", ТОВ "Олс-Вест" і ТОВ "Метаком-Миколаїв", підтвердженням чого є акти про неможливість проведення зустрічної звірки цих суб'єктів господарювання (т. 1 а. с. 95-96).

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

Під час розгляду справи за загальними правилами КАС України, сторони подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження (т. 1 а. с. 130, т. 2 а. с. 1). Згідно ст. 122 ч. 4 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи, що обидві сторони скористались своїм правом на розгляд справи в порядку письмового провадження та приймаючи до уваги те, що їх доводи і заперечення викладені письмово, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною нормою КАС України, для розгляду справи в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

ДПІ провела документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 1 квітня 2010 р. до 28 грудня 2012 р., результати якої оформлені актом від 14 січня 2013 р. № 15/17-208/НОМЕР_2 (далі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 8-31).

У висновку акту перевірки, серед інших порушень, які не вплинули на визначення позивачу податкових зобов'язань, вказано на порушення ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.4. Закону України "Про податок на додану вартість", який регулював спірні правовідносини на час їх виникнення, і ст. 198 п. 198.1., п. 198.3. Податкового кодексу України, в частині заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 45381,0 грн.

30 січня 2013 р. ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000671720, яким збільшила позивачу суму грошового зобов'язання із ПДВ на 45381,0 грн. і застосувала штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 9679,50 грн. (т. 1 а. с. 7).

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, позивач уклав наступні правочини:

- 1 січня 2010 р. договір поставки із ТОВ "Інгул Агро Сервіс", за умовами якого придбав вітрини;

- 3 березня 2010 р. договір купівлі-продажу із ТОВ "Олс-Вест", за умовами якого придбав ДСП;

- 31 березня 2011 р. договір поставки із ТОВ "Метаком-Миколаїв", за умовами якого також придбав ДСП (т. 1 а. с. 45-52).

Відповідач заперечує товарність цих господарських операцій позивача, при цьому посилаючись виключно на дані актів про неможливість проведення зустрічних звірок цих постачальників, в яких зроблено висновки про відсутність реального виконання правочинів, в свою чергу укладених між ТОВ "Інгул Агро Сервіс", ТОВ "Олс-Вест" і ТОВ "Метаком-Миколаїв" та їх постачальниками в ланцюгу (т. 1 а. с. 102-112).

В першу чергу суд має зазначити, що неможливість проведення звірки контрагентів позивача, а також наявність у другому ланцюгу їх постачальників підприємств, які на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності, не можуть вважатись беззаперечними доказами порушення позивачем вимог податкового законодавства, без наявності інших доказів, здобутих під час перевірки позивача.

Відповідно до п. 4.4. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 22 квітня 2011 р. № 236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (додаток 3), реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від підписання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) (додаток 4) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

Додаток 3 до вказаних Методичних рекомендацій містить зразок форми акта про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, згідно якого в ньому неможливо робити висновок про порушення податкового законодавства, оскільки такий акт повинен містити тільки загальну інформацію про платника податків та фіксувати факт неможливості проведення звірки із зазначенням причин.

Наведені норми дають суду підстави стверджувати, що у разі, коли неможливо провести звірку платника податків, зокрема у зв'язку із його відсутністю за зареєстрованим місцезнаходженням, податковий орган повинен скласти акт про неможливість проведення зустрічної звірки, який не може містити висновків про порушення цим суб'єктом податкового законодавства.

З огляду на наведене, суд знаходить акти про неможливість проведення зустрічних звірок неналежними доказами порушення позивачем податкового законодавства.

Відповідно до п. 4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Всупереч цій нормі, акт перевірки позивача не містить аналізу його господарської діяльності, а починаючи із сторінки 16 (т. 1 а. с. 15 зворот) повторює зміст актів про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ "Інгул Агро Сервіс", ТОВ "Олс-Вест" і ТОВ "Метаком-Миколаїв", а тому суд вважає, що податковий інспектор фактично підмінив перевірку позивача інформацією з цих актів, що розцінюється судом як порушення п. 4 вищенаведеного Порядку.

Крім того, на переконання суду, під час невиїзної перевірки об'єктивно неможливо встановити або спростувати товарність господарської операції, так як під час невиїзної перевірки досліджуються тільки документи, які за будь-яких умов є тільки опосередкованими (непрямими) доказами і які повинні узгоджуватись із іншими доказами, здобутими податковим органом.

Оскільки позивач має договірні відносини тільки із ТОВ "Інгул Агро Сервіс", ТОВ "Олс-Вест" і ТОВ "Метаком-Миколаїв", порушення контрагентами останніх податкового законодавства може мати наслідком визначення податкових зобов'язань виключно учасникам цих правовідносин, адже протилежний висновок фактично означатиме, що позивач повинен нести відповідальність за дії платників податків, з яким він не має правовідносин і визначати свої податкові зобов'язання з огляду на висновки податкового органу щодо інших підприємств, які не є стороною договорів, що суперечить принципу індивідуальної відповідальності, який закріплений ст. 61 ч. 2 Конституції України.

Жодних прямих доказів неотримання позивачем належного виконання за договорами із ТОВ "Інгул Агро Сервіс", ТОВ "Олс-Вест" і ТОВ "Метаком-Миколаїв" акт перевірки не містить, не надано таких доказів і під час судового розгляду.

Суд відзначає, що між видами господарської діяльності, які здійснюються контрагентами позивача і проданими ними товарами не мається суперечностей, для здійснення діяльності із перепродажу товарів не має необхідності мати виробничі умови, позивач має докази наступного продажу товарів, придбаних у постачальників (т. 1 а. с. 131-173), а тому суд з урахуванням обов'язку доказування відповідачем правомірності прийнятого ним рішення, приходить до висновку про недоведеність ДПІ безтоварності правочинів позивача, відповідно, і законності спірного рішення, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Судовий збір позивачем сплачено в розмірі 525,65 грн., що підтверджується квитанцією № ПН2123 від 3 липня 2013 р. (т. 1 а. с. 2), який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 122, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0000671720, прийняте 30 січня 2013 р. державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, скасувати.

3. Відшкодувати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір в сумі 525,65 грн.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз