Постанова № 35206706, 12.11.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2013 року 810/5561/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1доПереяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.08.2013 №0001931701, №0001941701 та податкової вимоги від 12.09.2013 №61-17.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на доходи фізичних осіб, а також про нікчемність господарських операцій з ТОВ "Сакс" не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень, реальність операцій спростовується належними первинними документами, а за податкові зобов'язання своїх контрагентів позивач не може відповідати. Вважає, що податковий орган не має права робити висновок про нікчемність правочинів, вчинених позивачем. З цих підстав просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення обґрунтовано і правомірно, просив суд у задоволенні позову відмовити.

До початку розгляду справи по суті позивач та представник відповідача подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований 07.11.2002 Згурівською районною державною адміністрацією Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Згурівському відділенні Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача є: оптова торгівля іншими продуктами харчування; надання інших комерційних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 31.07.2013 по 13.08.2013 посадовою особою Переяслав-Хмельницької ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області на підставі направлення від 31.07.2013 №33, наказу від 22.07.2013 №22 та згідно із ст. 20, п.77.1, п.77.4 ст. 77 Податкового кодексу України проведено планову виїзну перевірку суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено Акт від 19.08.2013 №249/1700/НОМЕР_1 (надалі - Акт перевірки).

За результатами перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем наступних вимог податкового законодавства, зокрема:

- п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177, п.п.16.1.2 п. 16.1 ст. 16, абз. "а" п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ та п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, встановлено заниження податку з доходів фізичних осіб за результатами річного декларування в сумі 16563,96 грн., в тому числі за 2012 рік в сумі 16563,96 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, встановлено завищення податкового кредиту в сумі 22085,30 грн., в тому числі за липень 2012 року в сумі 5744,30 грн., за серпень 2012 року в сумі 1685 грн., за жовтень 2012 року в сумі 4680 грн., за листопад 2012 року в сумі 1856 грн., за грудень 2012 року в сумі 8120 грн.

На підставі висновків Акта перевірки від 19.08.2013 №249/1700/НОМЕР_1 Переяслав-Хмельницькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0001931701 від 23.08.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 33127,95 грн., з яких: 22085,30 грн. - за основним платежем; 11042,65 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0001941701 від 23.08.2013, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб" у розмірі 20704,95 грн., з яких: 16563,96 грн. - за основним платежем; 4140,99 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У зв'язку з несплатою позивачем визначеного оскаржуваними податковими повідомленнями-рішення грошового зобов'язання, Переясла-Хмельницькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області винесено податкову вимогу від 12.09.2013 № 61-17.

Проте, не погоджуючись із висновками відповідача щодо визнання нікчемними правочини між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Сакс", а також податковими повідомленнями-рішеннями та податковою вимогою, позивач оскаржив їх до суду.

Як вбачається з акту перевірки, вказані вище податкові повідомлення-рішення прийняті у зв'язку з придбанням позивачем у ТОВ "Сакс" продуктів бджільництва.

На думку посадової особи відповідача, контрагент позивача як постачальник має ознаки фіктивності, з огляду на наступне.

Так, при проведенні документальної перевірки позивача Переяслав-Хмельницька ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області отримала Акт ДПІ у Печерському районі мста Києва від 08.04.2013 №1299/22-4/30634574 "Про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами ТОВ "Сакс" з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01.01.2012 по 31.12.2012".

Згідно з вказаним Актом перевірки, податковий орган зазначає, що у періоді, за який проводилась перевірка, кількість співробітників платника - за цивільно-правовими договорами 2 особи, які враховуючи загальний обсяг декларованих доходів від реалізації товарів (робіт, послуг) фізично не могли здійснювати такий об'єм роботи.

Також, перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

З вищезазначених фактів, на думку податкового органу, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "Сакс" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної правоздатності ТОВ "Сакс", фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "Сакс" та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Враховуючи дані вищезазначеного Акту перевірки ДПІ у Печерському районі міста Києва, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Сакс" не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Також податковий орган в Акті перевірки зазначив, що позивачем до перевірки не надано іншого документального підтвердження щодо фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Сакс", а саме: товарно-транспортні накладні в яких визначено час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження, що є порушенням Наказу МТУ №363 від 14.10.1997.

У зв'язку з зазначеним, відповідач вважає, що внаслідок здійснення операцій з ТОВ "Сакс", позивач завищив витрати з придбання товарно-матеріальних цінностей, що призвело до заниження податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб, а також виходячи з тверджень про нікчемність правочинів, укладених з ТОВ "Сакс", посадова особа податкового органу також дійшла висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії договору поставки від 16.07.2012 №12/7-1, додаткової угоди від 01.08.2012, видаткових та податкових накладних, отриманих від ТОВ "Сакс", а також належним чином засвідчені копії банківських висок за 2012 рік.

Крім того, позивач надав суду копії видаткових накладних щодо подальшої реалізації продуктів бджільництва ТОВ "Хліб Столиці".

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі продуктів бджільництва. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Сакс" продуктів бджільництва.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача - ТОВ "Сакс" був зареєстрований як юридична особа та був платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Сакс" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Щодо твердження відповідача про ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних, то необхідно зазначити, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, в частині обов'язковості складання товарно-транспортних накладних на сьогодні не є чинними на підставі рішення Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 24.02.2006 №27.

Так, форма товарно-транспортної накладної встановлена наказом Міністерства транспорту України, Міністерством статистики України від 19.12.1995 №488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля". Однак, даний наказ не було внесено до державного реєстру нормативно-правових актів, а тому форма товарно-транспортної накладної не затверджена і її застосування для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи не передбачена.

Отже, норми наказу Міністерства транспорту України, Міністерством статистики України від 19.12.1995 №488/346 на даний час носять рекомендаційний характер.

Таким чином, відсутність товарно-транспортної накладної не є підставою для не включення сум податку на додану вартість із вартості придбання послуг до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, адже зазначене включення здійснюється на підставі відповідних належним чином оформлених видаткових та податкових накладних, які в розумінні ст. 9 Закону України №966 та відповідають її вимогам.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ "Сакс" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку, а також долученими до матеріалів справи належним чином завірених копій.

За результатом здійснення господарських операцій з ТОВ "Сакс" позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість та визначив валові витрати.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, прийняті податковим органом у зв'язку з включенням до складу валових витрат коштів, сплачених ТОВ "Сакс", а також сум податку на додану вартість, сплачених цьому контрагенту у складі ціни придбаних товарів (послуг).

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що факти постачання продукції та оплата їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, які були надані податковому органу на перевірку.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів щодо надання послуг, укладених між позивачем та ТОВ "Сакс", недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Сакс", а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладеного між позивачем та вказаним товариством недійсними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Але при цьому, суд акцентує увагу на правовій позиції, яка полягає в тому, що Цивільний та Господарський кодекси України не передбачають такого наслідку як визнання правочинів нікчемними, якщо представники юридичних осіб, укладаючи правочини, діяли без повноважень або з перевищенням повноважень.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до цього, суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Сакс" підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - податковими накладними, видатковими накладними, договорами, банківськими виписками.

Крім цього, суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що в акті перевірки від 19.08.2013 №249/1700/НОМЕР_1 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченими вище правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ТОВ "Сакс", про відсутність використання позивачем отриманих товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Окрім того, суд приходить до висновку про відсутність підстав для висновку про наявність у ФОП ОСОБА_1 наміру безпідставно отримати податкову вигоду у спірних правовідносинах у зв'язку з реальністю понесення витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Згідно з положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 (з наступними змінами і доповненнями), податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 Цивільного кодексу України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд приходить до висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом. Вказані в акті перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011.

Під час складення акту перевірки від 19.08.2013 №249/1700/НОМЕР_1 ці вимоги податковим органом не виконані.

Первинні документи, надані позивачем до перевірки, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

В силу положень пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу

Платники податку на прибуток підприємств, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються розділом ІІІ Податкового кодексу України.

В силу статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Сакс" в оплату за отриманий товар, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Фактів порушення позивачем обмежень, установлених статтею 139 Податкового кодексу України, податковим органом суду не наведено і не доведено.

За недоведеності відповідачем того факту, що поставка контрагентом не здійснювалась, висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем валових витрат є безпідставними.

Тому, податкове повідомлення-рішення від 23.08.2013 №0001941701, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на доходи фізичних осіб" на суму 20704,95 грн., підлягає скасуванню як безпідставне.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ "Сакс" було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

При цьому, нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлені вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Податкові накладні, які надавались податковому органу на перевірку, містять усі дані стосовно змісту операції з виконання робіт (надання послуг), вимоги щодо яких встановлені приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Сакс" не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до приписів пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ "Сакс", які засвідчують отримання послуг, у позивача виникло право на податковий кредит.

Як встановлено судом, податкова накладна є документом, що засвідчує факт отримання платником податків послуг, з дати отримання якої, згідно із приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, у платника виникає право на податковий кредит та яка, виходячи із змісту пункту 198.6 статті 198 цього ж Кодексу, підтверджує право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу купівлі послуг є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента - ТОВ "Сакс", оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.

Частиною 1 статті 59 Податкового кодексу України, в разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає йому податкову вимогу в порядку визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення рішення.

Відповідно до підпункту 153 пункту 1 статті 14 Податкового кодексу України, податкова вимога - це письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Відповідно до пункту 18 статті 56 Податкового кодексу України, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Оскільки позивач не погодився із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх в судовому порядку, суми грошового зобов'язання не є узгодженими. Враховуючи те, що суд дійшов висновку про необхідність скасування податкових повідомлень-рішень, а суми грошового зобов'язання не є узгодженими, то податкова вимога від 12.09.2013 № 61-17 не може бути виконана та підлягає до скасування.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи то безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій, а його позиція не узгоджується з нормами матеріального права.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 23.08.2013 №0001931701 та №0001941701.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 12.09.2013 №61-17.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 538 (п'ятсот тридцять вісім) грн. 28 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.