Рішення № 35206658, 30.10.2013, Високопільський районний суд Херсонської області

Справа № 660/563/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 року Високопільський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Дамчука О.О.

при секретареві Крат С.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Високопілля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого виступають ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 в інтересах якої виступає ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з надалі уточненим позовом в якому зазначив, що вони з відповідачкою перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітню доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 18 травня 2012 року шлюб між сторонами було розірвано.

В період шлюбу сторонами було набуто нерухоме майно, яке позивач просив суд поділити наступним чином: виділити ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 70 849,41 грн., що становить рівну частку спільного сумісного майна.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на майно вартістю 141 698, 82 грн., а саме: житловий будинок по АДРЕСА_1 - вартістю 4 747,00 грн.; нежитлову будівлю кафе «Престиж» по АДРЕСА_2 - вартістю 9 734,00 грн; приватизовану земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 - вартістю 25994,02 грн.; м'які меблі -диван, крісла, тумба-стіл - 1200,00 грн.; диван «Малютка» - 450,00 грн., спальний гарнітур - 1600,00 грн., телевізор «Тошиба» - 1500,00 грн., телевізор «JVC» - 800,00 грн., м'який куток кухонний - диван, стіл, 4 стільці - 1200,00 грн., холодильник «Норд» - 1300,00 грн., холодильник «Дніпро» - 250,00 грн., шафа-холодильник двох дверний - 4000,00 грн., пральні машинки, 2 шт. - 900,00 грн., електродуховка - 250,00 грн., мікрохвильова піч - 800,00 грн., газові плити, 2 шт. - 750,00 грн., телевізор плазмовий «SAMSUNG» - 8000,00 грн., вагон - магазин, вартістю 16000,00 грн., у тому числі грошові кошти в розмірі 62 223,82 грн.

Зобов'язати ОСОБА_4 повернути в особисте володіння і користування особисті речі ОСОБА_1, придбані до шлюбу, а саме: диван 1987 року виробництва, вітчизняний; шафа книжкова 1982 року виробництва, вітчизняна; стіл книжковий 1982 року виробництва, вітчизняний; килим 2x3 - в кількості 1 шт., 1987 року виробництва, виробник Германія; магнітофон «Маяк» 1978 року виробництва, вітчизняний; посилювач «Електрон 001» 1980 року виробництва, вітчизняний; фотозбільшувач 1982 року виробництва, вітчизняний; глянцеватель 1982 року виробництва, вітчизняний; туристична палатка 4-х місна, 1985 року виробництва, вітчизняна; туристичний набір, стіл - 1шт., стільці - 4 шт., 1985 року виробництва, вітчизняний; гумовий човен «Лисичанка», 2-х місний, 1988 року виробництва, вітчизняний; плащ, туристичний захисного кольору; вітчизняний мопед; інструмент для ремонту легкового та вантажного транспорту, ремонтні агрегати, автозапчастини, набори ремонтних ключів, автомобільна гума; книги з художньої літератури і технічна література; одяг: шапка норкова, тулуб міховий, пальто міхове, зимовий комбінезон, обув різного сезону, сорочки, светри. Також стягнути з ОСОБА_4 судові витрати .

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення слухання справи суду не надав, про день та час слухання справи повідомлений своєчасно та належним чином.

В судовому засіданні представник позивача за дорученням ОСОБА_2 підтримав уточнені позовні вимоги, просив виділити ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 70 849,41 грн., що становить рівну частку спільного сумісного майна.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на майно вартістю 141 698, 82 грн., а саме: житловий будинок по АДРЕСА_1 - вартістю 4 747,00 грн.; нежитлову будівлю кафе «Престиж» по АДРЕСА_2 - вартістю 9 734,00 грн; приватизовану земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 - вартістю 25994,02 грн.; м'які меблі -диван, крісла, тумба-стіл - 1200,00 грн.; диван «Малютка» - 450,00 грн., спальний гарнітур - 1600,00 грн., телевізор «Тошиба» - 1500,00 грн., телевізор «JVC» - 800,00 грн., м'який куток кухонний - диван, стіп, 4 стільці - 1200,00 грн., холодильник «Норд» - 1300,00 грн., холодильник «Дніпро» - 250,00 грн., шафа-холодильник двох дверний - 4000,00 грн., пральні машинки, 2 шт. - 900,00 грн., електродуховка - 250,00 грн., мікрохвильова піч - 800,00 грн., газові плити, 2 шт. - 750,00 грн., телевізор плазмовий «SAMSUNG» - 8000,00 грн., вагон - магазин, вартістю 16000,00 грн., у тому числі грошові кошти в розмірі 62 223,82 грн.

Зобов'язати ОСОБА_4 повернути в особисте володіння і користування особисті речі ОСОБА_1, придбані до шлюбу, а саме: диван 1987 року виробництва, вітчизняний; шафа книжкова 1982 року виробництва, вітчизняна; стіл книжковий 1982 року виробництва, вітчизняний; килим 2x3 - в кількості 1 шт., 1987 року виробництва, виробник Германія; магнітофон «Маяк» 1978 року виробництва, вітчизняний; посилювач «Електрон 001» 1980 року виробництва, вітчизняний; фотозбільшувач 1982 року виробництва, вітчизняний; глянцеватель 1982 року виробництва, вітчизняний; туристична палатка 4-х місна, 1985 року виробництва, вітчизняна; туристичний набір, стіл - 1шт., стільці - 4 шт., 1985 року виробництва, вітчизняний; гумовий човен «Лисичанка», 2-х місний, 1988 року виробництва, вітчизняний; плащ, туристичний захисного кольору; вітчизняний мопед; інструмент для ремонту легкового та вантажного транспорту, ремонтні агрегати, автозапчастини, набори ремонтних ключів, автомобільна гума; книги з художньої літератури і технічна література; одяг: шапка норкова, тулуб міховий, пальто міхове, зимовий комбінезон, обув різного сезону, сорочки, светри. Також стягнути з ОСОБА_4 судові витрати .

В судовому засіданні представник позивача за дорученням ОСОБА_3 підтримав уточнені позовні вимоги, просив задовольнити їх у судовому порядку.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, клопотань про відкладення слухання справи суду не надала, про день та час слухання справи повідомлена своєчасно та належним чином.

Представник відповідача за дорученням ОСОБА_5 у судовому засіданні уточнені позовні вимоги позивача не визнав, пояснивши, що у списки майна, яке на думку позивача підлягає розподілу, включене майно, яке на праві власності сторонам не належить, та якого взагалі ніколи у спільній власності сторін не перебувало. Крім того всі списки майна складені та підписані лише позивачем, який в свою чергу вже як сім років не проживає сумісно з відповідачкою та не може володіти тими даними, які б достовірно зазначали наявність того чи іншого майна, які наведені ним в списках саме у відповідача. Взагалі не зрозуміло з якого принципу виходив відповідач при визначені оцінки описаного ним майна. Цим самим позивач навмисно хоче ввести суд в оману, беручи на себе обов'язки та функції експерта щодо встановлення грошової оцінки навіть того майна, якого не було та не має. В матеріалах справи до списку майна, яке позивач вважає спільно нажитим, не має жодного доказу придбання зазначеного майна. Крім того, не відповідає дійсності й той факт, що не можливо добровільно здійснити поділ сумісно нажитого майна. Так як позивач проживає в іншому населеному пункті, він на протязі 2011-2012 років приїздив до відповідача та добровільно між ними було зроблено поділ їх спільно нажитих речей. На протязі цього періоду позивач вивіз з місця проживання ті речі, які належали особисто йому та речі, які були за обоюдно-виділені йому з спільно нажитих речей, в т.ч. й плазмовий телевізор та автомобільний причеп. Також відповідач не зазначив, що до розлучення боргові зобов'язання по кредитним договорам сплачувалися відповідачем, у зв'язку з чим просив відмовити в задоволенні позову за необґрунтованістю.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та додані докази у судовому засіданні, суд вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

18 листопада 1991 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4

уклали шлюб. Від вказаного шлюбу сторони по справі мають спільну доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 18 травня 2012 року шлюб між сторонами було розірвано. /а.с10-11/ Відповідно до копії паспорта громадянина України, ОСОБА_1 зареєстрований з 05.12.1991 року за адресою АДРЕСА_1 /а.с.12/.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна від 21.10.2013 року, а саме: адреса об'єкта АДРЕСА_1 - у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості відсутні /а.с.185/.

Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.10.2013 року, адреса об'єкта : нежила будівля, магазин АДРЕСА_2, земельна ділянка площею 221 кв.м. державний акт на право власності на земельну ділянку ЯД № 735005 від 13.02.2008 року виданий на підставі рішення Любимівського с/ради № 20 від 01.08.2006 року - належать ОСОБА_4 /а.с.184/.

Виниклі між сторонами по справі правовідносини щодо поділу майна подружжя регулюються нормами, розміщеними в главі VIII Сімейного кодексу України.

Так, відповідно до положень ст.ст. 60-62, 65 ,69, 70, 71 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, в тому числі і речі для професійних занять (оргтехніка, меблі та інше).

Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Дружина і чоловік мають право на поділ спільного майна, незалежно від розірвання шлюбу.

За відсутності згоди між подружжям такий розподіл здійснюється судом.

У разі поділу майна подружжя частки кожного із них є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору суд вправі відступити від рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення. Спільне майно подружжя ділиться між ними в натурі.

При поділі майна суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Речі професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовує їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Відповідно до ч.3 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином з огляду на вищевикладене судом встановлено, що на все майно, яке вказане у своїй уточненій позовній заяві, яке на думку позивача, є об'єктом їх спільної з відповідачем власності, та перераховані особисті речі ОСОБА_1, придбані до шлюбу, ні позивачем ОСОБА_1 ні його представниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надано суду належних та допустимих доказів, на підтвердження того, що зазначене ними майно, крім нежитлової будівлі, магазин, дійсно було ними придбане в період шлюбу і є наявним на час припинення шлюбних відносин між сторонами. Крім того, стороною позивача не надано таких доказів і в ході судового розгляду справи. Натомість представник відповідача під час розгляду справи у судовому засіданні заперечував наявність на час розірвання шлюбу вказаного позивачем майна також представник відповідача зазначив, що вартість нерухомого майна, що підлягає поділу, не погоджена між подружжям, оскільки дійсна вартість нежилої будівлі магазину на час розгляду справи значно вища.

Посилання представника позивача ОСОБА_2, на те, що в матеріалах справи є копії гарантійних талонів на духовку, телевізор «Тошиба», телевізор «JVC» та пральну машину, суд прийняти не може, оскільки у вказаних документах відсутні прізвища покупців також у чеках про сплату за вищезазначені товари також відсутні прізвища осіб які сплатили за товар.

Також посилання представника позивача ОСОБА_2, на те, що в матеріалах справи є акти опису встановлення наявності майна, суд також прийняти не може, оскільки на вимогу суду оригінал акту від 21.05.2012 року ні сторона позивача ні сторона відповідача надати не змогли та взагалі у судовому засіданні заперечували, що надавали вказаний акт в матеріали справи, інші акти складені самим позивачем без узгодження з відповідачем, або його представником.

Також представниками позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надано суду належних та допустимих доказів, на підтвердження придбання вагону - магазину, вартістю 16000,00 грн., у зв'язку з чим суд вважає їх необґрунтованими.

Що стосується житлового будинку в АДРЕСА_1, який позивач вважає також об'єктом спільної сумісної власності сторін, але також ні позивачем ні його представниками не надано суду належних та допустимих доказів, на підтвердження того, що зазначене майно, дійсно було ними придбане в період шлюбу, та вартість вказаного будинку, оскільки згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна від 21.10.2013 року,- у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно взагалі відсутні відомості, щодо вказаного будинку.

Судом також установлено, що сторони заявили вимоги про поділ майна подружжя, набутого ними за час шлюбу, при цьому ОСОБА_4 є фізичною особою підприємцем з 28.05.2008 року згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, яка у своїй підприємницькій діяльності використовує частину спільного сумісного майна.

Відносно нежитлової будівлі, магазин по АДРЕСА_2 та земельної ділянки площею 221 кв.м. (державний акт на право власності на земельну ділянку ЯД № 735005 від 13.02.2008 року виданий на підставі рішення Любимівської с/ради № 20 від 01.08.2006 року) за цією ж адресою, яка використовується для обслуговування вищезазначеної будівлі, згідно з інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.10.2013 року, належать ОСОБА_4.

Проте необхідно з'ясувати, яка норма матеріального права підлягає застосуванню до цих правовідносин, оскільки згідно зі ст. ст.57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України майно приватного підприємства чи фізичної особи підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності. Про таке застосування вимог закону звернуто увагу судів у п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». У разі, якщо таке майно придбане спільно і є майном подружжя, то іншому з подружжя належить компенсувати його вартість при поділі майна.

Таким чином у судовому засіданні встановлено, що нежитлова будівля, магазин по АДРЕСА_2 та земельна ділянка площею 221 кв.м. під вказаним об'єктом було придбано сторонами під час шлюбу та зареєстровано 05.03.2008 року згідно з реєстру прав власності на нерухоме майно, а ОСОБА_4 зареєструвалася фізичною особою підприємцем з 28.05.2008 року, згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у зв'язку з чим вищезазначене мано придбане спільно і є майном подружжя, то іншому з подружжя належить компенсувати його вартість при поділі майна. Але сторони у судовому засіданні не дійшли згоди, щодо вартості зазначеного майна, а саме нежитлової будівлі, магазин по АДРЕСА_2, оскільки представник позивача зазначив вартість об'єкта 9734,00 грн., а представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти такої вартості та зазначив, що на час розгляду справи вартість нежилої будівлі значно вища, що стосується клопотань про призначення судових експертиз, на визначення вартості нежитлової будівлі, магазину то учасниками судового розгляду у судовому засіданні клопотань про призначення судових експертиз заявлено не було, у зв'язку з чим, суд не може прийняти до уваги посилання представника в уточненій позовній заяві про вартість вищезазначеного майна та визнає їх необґрунтованими, оскільки, як зазначив Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року …..«Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи», а дійсну вартість без проведення експерти встановити не можливо, оскільки сторони у судовому засіданні не могли дійти згоди, щодо вартості майна, а клопотань про проведення експертизи не заявляли.

Що стосується поділу товару, що знаходився в нежитловій будівлі, магазин по АДРЕСА_2, які використовує у своїй підприємницькій діяльності ОСОБА_4, - в уточнених позовних вимогах позивача про виділення майна одному з подружжя з виплатою компенсації пред'явлено не було.

Також суд звертає увагу на вимоги щодо поділу споживчих кредитів, та враховує, що згідно із ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини. Також ст. 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Таким чином, у результаті взяття в кредит грошових коштів для використання на споживчі цілі, боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір.

Крім того, щоб стягнути компенсацію частки в майні подружжя, суд звертає увагу на те, що присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе лише за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. 5 ст. 71 СК України). Матеріали справи не містять даних про сплату ні позивачем ні відповідачем на депозит суду відповідної грошової суми.

З огляду на вищевикладене представниками позивача в порушення вимог ст. 60 ЦПК України не надано суду належних та допустимих доказів, на підтвердження того, що зазначене ними майно, крім нежитлової будівлі, магазин, дійсно було придбане сторонами в період шлюбу і є наявним на час припинення шлюбних відносин між сторонами. Крім того, стороною позивача не надано таких доказів і в ході судового розгляду справи і щодо особистих речей ОСОБА_1, придбаних до шлюбу, також сторони у судовому засіданні не дійшли згоди, щодо вартості нежилої будівлі, магазин, а клопотань про проведення експертизи на встановлення вартості на час розгляду справи не заявляли, що стосується кредитних правовідносин то боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір та присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе лише за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, відповідно до законодавства України, але в порушення вимог закону представниками відповідача не надано жодних доказів про сплату на депозит суду відповідної грошової суми, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити за необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 60,70,71 СК України, ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України суд -

в и р і ш и в:

В задоволені позову ОСОБА_1 в інтересах якого виступають ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 в інтересах якої виступає ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна подружжя - відмовити за необґрунтованістю .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Херсонської області через Високопільський районний суд Херсонської області в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Суддя О.О. Дамчук