Рішення № 35201344, 05.11.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2013 р.Справа № 916/2253/13

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Воробйова А.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю від 28.10.2013р.

Прокурор: Вигнанюк Т.Л. /посвідчення/.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Одеської міської ради до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, за участю прокурора Суворовського району м. Одеси, про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, -

ВСТАНОВИВ:

Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі по тексту - ОСОБА_3) про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення самочинно збудованого нежитлового приміщення бару „ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 339,2 кв.м. Позовні вимоги обґрунтовані фактом самовільного використання відповідачем спірної земельної ділянки, яка належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси, для розміщення на ній самочинно збудованого приміщення бару.

Також, 17.09.2013р. до господарського суду надійшла заява заступника прокурора Суворовського району м. Одеси про вступ до справи в порядку ст. 29 ГПК України, яка була підтримана прокурором в судовому засіданні. Ухвалою від 14.10.2013р. прокурора Суворовського району м. Одеси було допущено до участі у справі.

В судове засідання, призначене на 05.11.2013р., представник позивача не з'явився, незважаючи на належне повідомлення його про час та місце розгляду справи, що підтверджується підписом представника Одеської міської ради на повідомленні про оголошення відкладення в минулому судовому засіданні, яке відбулось 30.10.2013р., та про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач повністю заперечує проти позову, наголошуючи на тому, що ним у встановленому законом порядку було набуто право власності на об'єкти нерухомості, розміщені на спірній земельній ділянці.

Прокурор повністю підтримує позовні вимоги, заявлені Одеською міською радою.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02.09.2010р. по справі № 2-5138/10 на підставі ч. 5 ст. 376 ЦК України було визнано за ОСОБА_3 право власності на самочинно збудоване нежитлове приміщення загальною площею 339,2 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. В обґрунтування рішення суду було покладено положення ст. 376 ЦК України

Однак рішенням апеляційного суду Одеської області від 03.04.2012р. апеляційну скаргу Одеської міської ради та прокурора Суворовського району, який до неї приєднався, було задоволено, вищезазначене рішення Суворовського району м. Одеси від 02.09.2010р. було скасоване, у задоволенні позову ОСОБА_3 до Одеської міської ради про визнання права власності на самочинно реконструйоване нежитлове приміщення було відмовлено. Підставою для скасування рішення місцевого суду стало неправильне встановлення ним обставин справи, оскільки будівництво спірного об'єкту нерухомості здійснювалось без будь-яких необхідних для цього узгоджень, без дозволу та належно оформленого проекту, на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети. Судом апеляційної інстанції зазначено, що спірна споруда не приймалась виконавчим органом місцевого самоврядування в експлуатацію, і, як наслідок, вказаний орган не перевіряв дотримання ОСОБА_3 державних будівельних норм, дотримання санітарних, екологічних, пожежних та інших норм і правил, власник землі - територіальна громада в особі Одеської міської ради питання щодо надання ОСОБА_3 земельної ділянки під вже збудоване нерухоме майно не розглядала. З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність будь-яких правових підстав, передбачених ст. 376 ЦК України, для визнання за ОСОБА_3 права власності на самочинно збудоване ним нерухоме майно.

В подальшому, заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18.06.2012р. по справі № 1527/4677/12 за результатами розгляду позовних вимог Одеської міської ради ОСОБА_3 було зобов'язано звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення за власний рахунок самочинно збудованого нежитлового приміщення бару „ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 339,2 кв.м.

Однак, рішенням апеляційного суду Одеської області від 25.06.2013р. апеляційну скаргу ОСОБА_3 було задоволено, вищезазначене рішення Суворовського району м. Одеси від 28.03.2013р. було скасоване, ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва. Підставою для скасування рішення суду першої інстанції слугувало документальне підтвердження факту здійснення будівництва спірного об'єкту нерухомості та, як наслідок, самовільного зайняття спірної земельної ділянки ОСОБА_3 саме як фізичною особою-підприємцем, а не як фізичною особою без статусу суб'єкта підприємництва.

Одеська міська рада наголошує на тому, що факт самовільного зайняття відповідачем саме як фізичною особою-підприємцем земельної ділянки, яка належить до комунальної власності і розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом розміщення на ній самочинно збудованого нежитлового приміщення бару „ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 339,2 кв.м., був встановлений вищезазначеним рішенням апеляційного суду Одеської області від 25.06.2013р., у зв'язку з чим, за правилами ч. 4 ст. 35 ГПК України не потребує доведення при вирішенні даної справи господарським судом.

Оскільки саме Одеська міська рада є органом, який від імені територіальної громади здійснює правомочності власника земельних ділянок комунальної власності на території міста, з метою захисту права комунальної власності на землі територіальної громади позивач звернувся до суду із позовними вимогами про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення самочинно збудованого нежитлового приміщення бару „ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 339,2 кв.м.

Приймаючи до уваги, що в обгрунтування пред'явленого позову позивач посилається на факт здійснення відповідачем самочинного будівництва, похідним від якого є самовільне використання спірної земельної ділянки, господарський суд вважає за необхідне звернутись до положень цивільного законодавства, якими врегульовано відповідні правовідносини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Таким чином, наслідком здійснення самочинного будівництва є неможливість виникнення у особи, яка його здійснила, права власності на збудований нею об'єкт, оскільки у випадку здійснення самочинного будівництва забудовником не дотримуються обов'язкові для даних правовідносин вимоги закону (отримання дозвільних документів, відведення земельної ділянки для даної мети, розробка та дотримання проекту будівництва, дотримання будівельних норм і правил).

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12.10.2012р. по справі № 1527/14459/12 позов ОСОБА_3 до Одеської міської ради було задоволено, на підставі положень ст.ст. 15, 16, 316, 319, 321, 328, 331, 375, 376 ЦК України визнано за ОСОБА_3 право власності на реконструйоване майно, а саме на нежитлове приміщення бару „ІНФОРМАЦІЯ_1", що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 339,2 кв.м. Вказане рішення суду набрало чинності 23.10.2012р., що підтверджується відповідною відміткою на тексті рішення, яка скріплена гербовою печаткою суду. Докази оскарження цього рішення в апеляційному порядку та/або його скасування в матеріалах даної справи відсутні.

Господарський суд зазначає, що висновки із загального правила, визначеного ч. 2 ст. 376 ЦК України, про неможливість набуття права власності на самочинно побудоване нерухоме майно закріплені у частинах третій та п'ятій названої статті, якими передбачені випадки визнання права власності в судовому порядку на об'єкт самочинного будівництва. Господарський суд зазначає, що після ухвалення такого рішення суду об'єкт нерухомості, щодо якого воно було ухвалене, не може вважатись самочинно збудованим, що виключає можливість застосування до особи, яка його збудувала, визначених законом заходів відповідальності за здійснення самочинного будівництва.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 2832456 від 24.04.2013р. право власності на нежитлове приміщення бару „ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 339,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12.10.2012р. по справі № 1527/14459/12 зареєстроване за ОСОБА_3

Відповідно до ст.ст. 316, 318, 325 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, зокрема юридичні особи. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. При цьому, ч. 5 ст. 11 ЦК України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

В силу положень ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У відповідності до ч 1. ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3, п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року N 1952-IV (з наступними змінами та доповненнями) права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема право власності на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Підсумовуючи вищенаведені положення чинного законодавства, приймаючи до уваги визнання за відповідачем на підставі рішення суду права власності на нежитлове приміщення бару „ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 339,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а також враховуючи подальшу реєстрацію відомостей про набуття ОСОБА_3 права власності на цей об'єкт нерухомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, господарський суд дійшов висновку, що відповідачем в установленому законом порядку було набуто право власності на вказаний об'єкт нерухомості.

Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Виходячи з положень ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Таким чином, приймаючи до уваги набуття відповідачем у передбаченому законом порядку права власності на нежитлове приміщення бару „ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 339,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а також враховуючи відсутність будь-яких доказів на підтвердження факту неправомірності набуття відповідачем цього права, у господарського суду відсутні будь-які правові підстави для зобов'язання ОСОБА_3 звільнити земельну ділянку, зайняту цим об'єктом, оскільки це призведе до порушення належним чином оформленого та набутого права власності. Викладене свідчить про необгрунтованість позовних вимог, заявлених Одеською міською радою в межах даної справи.

Підсумовуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову Одеської міської ради відповідно до ст. 41 Конституції України ст.ст. 182, 316, 318, 321, 325, 328, 331, 376 ЦК України, ст.ст. 4, 19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року N 1952-IV (з наступними змінами та доповненнями).

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. 41 Конституції України ст.ст. 182, 316, 318, 321, 325, 328, 331, 376 ЦК України, ст.ст. 4, 19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року N 1952-IV (з наступними змінами та доповненнями), ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 11.11.2013р.

Суддя С.П. Желєзна