Постанова № 35200566, 04.11.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2013 р. Справа №805/11144/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 13 годин 03 хвилини

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Циганенка А.І., за участі секретаря судового засідання Бабло В.Е., представника позивача Вакарчук К.А., представника відповідача Романюка А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовною заявою Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Маріта" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені в сумі 94625,58 гривень,

В С Т А Н О В И В:

30 липня 2013 року позивач, Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Маріта", про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2012 рік. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 118 осіб. Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на підприємстві мали бути працевлаштовані 5 інвалідів, але фактично за даними звіту на підприємстві працювали 3 інваліди, тобто не виконано норматив по створенню 2 робочих місць. Згідно розрахунку, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році становить 92788,14 гривень. Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та пункту 4 «Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів» порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120% річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день прострочення. У зв'язку з цим станом на 23 липня 2013 року сума нарахованої пені складає 1837,44 гривень. На підставі викладеного просили стягнути з відповідача на користь Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пеню в загальній сумі 94625,58 гривень.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, надала пояснення аналогічні викладеним в позові, просила позов задовольнити в повному обсязі. Додатково зазначила, що відповідачем не було вжито всіх залежних від нього заходів для працевлаштування інвалідів, а саме відповідачем не надавався звіт про наявність вакансій за жовтень 2012 року та було безпідставно відмовлено в працевлаштуванні інвалідам ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які направлялися на підприємство центром зайнятості. Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі. Надав заперечення в яких вказав, що відповідач вжив усіх передбачених законодавством заходів для працевлаштування інвалідів, а саме створив для інвалідів робочі місця швачки, вантажника, сторожа, двірника та прибиральника, надавав протягом 2012 року звіти про наявність вакансій форми №3-ПН. Додатково пояснив, що звіт за жовтень 2012 року не надавався у зв'язку із відсутністю вакансій для працевлаштування інвалідів. Інвалідам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було відмовлено в прийнятті на роботу, оскільки на момент їх прибуття на підприємство вакансії були зайняті. Так, ОСОБА_3 отримав в центрі зайнятості направлення на працевлаштування 24 квітня 2012 року, а на підприємство прибув тільки 26 квітня 2012 року. В цей день, тобто 26 квітня 2012 року, на роботу був прийнятий інвалід ОСОБА_5, який також був направлений центром зайнятості. ОСОБА_4 було відмовлено у працевлаштуванні у зв'язку із тим, що 27 вересня 2012 року на роботу була прийнята інвалід ОСОБА_6, яка станом на 3 жовтня 2012 року до роботи не стала. Після з'ясування причин не виходу на роботу ОСОБА_6 наказ про прийняття її на роботу був занулюваний і в листопаді 2012 року був поданий звіт № 3-ПН про наявність вакантного робочого місця для інваліда. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши подані документи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

14 вересня 1993 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Маріта" зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Маріупольської міської ради та йому присвоєно ідентифікаційний код ЄДРПОУ 13490320. 12 жовтня 2012 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців був зроблений запис про включення відомостей про юридичну особу відповідача до ЄДР за номером 1 274 120 0000 001652 (а.с. 45-47).

24 квітня 2012 року Маріупольський міський центр зайнятості направив для працевлаштування у відповідача на посаді сторожа громадянина ОСОБА_3, якому 26 квітня 2012 року було відмовлено в прийнятті на роботу з підстав зайняття даної вакансії (а.с. 92).

26 квітня 2012 року Маріупольський міський центр зайнятості направив для працевлаштування у відповідача на посаді сторожа громадянина ОСОБА_5, який 26 квітня 2012 року був прийнятий на роботу за наказом №16-К-МА-002163 (а.с. 98, 99, 102).

27 вересня 2012 року за наказом №26-к ОСОБА_6 була прийнята на роботу в якості прибиральниці службових приміщень (а.с. 74-79).

3 жовтня 2012 року ОСОБА_4 відповідач відмовив у прийнятті на роботу у зв'язку із зайнятістю вакансії (а.с. 93).

26 жовтня 2012 року інспектором відділу кадрів ТОВ «Фірма Маріта» була подана доповідна записка про не вихід на роботу ОСОБА_6 (а.с. 80).

5 листопада 2012 року наказом №121 був скасований наказ №26-Х від 27 вересня 2012 року про прийняття на роботу ОСОБА_6 (а.с. 95).

22 лютого 2013 року позивачем був зареєстрований «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік» за даними якого середньооблікова кількість інвалідів у відповідача становить 3 особи з необхідних 5. Фактично у 2012 році у відповідача працювало 5 інвалідів (а.с. 9, 23-24).

Згідно листа №10-3485 від 02.09.2013 Маріупольського міського центру зайнятості у 2012 року до ТОВ «Фірма Маріта» було направлено для працевлаштування 13 осіб з обмеженою працездатністю, з числа яких 10 осіб відмовилися від працевлаштування, 2 особам відмовлено підприємством з причини «вакансія зайнята», 1 особа працевлаштована (а.с. 64).

При прийнятті постанови суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ, в редакції Закону України № 406-VII від 4 липня 2013 року, (далі - Закон № 875-ХІІ) законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

За змістом статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Статтею 19 Закону №875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

У постанові судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 22 грудня 2009 року у справі № 21-2151во09 викладено висновок проте, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку із скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом № 875-ХІІ заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 8 червня 2010 року за винятковими обставинами за скаргою Відкритого акціонерного товариства «Балаклавське рудоуправління ім. О.М. Горького» справу за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Згідно зі статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

На протязі 2012 року відповідач виділяв робочі місця для працевлаштування інвалідів, про що інформував Маріупольський міський центр зайнятості шляхом надання звітів про наявність вакансій та потребу у працівниках за формою №3-ПН та прийняв на роботу інваліда, який був направлений для працевлаштування (а.с. 27-39, 98, 99, 102).

Суд не приймає до уваги посилання представника позивача на те, що відповідач у 2012 році не вжив всіх залежних від нього заходів для працевлаштування інвалідів, з огляду на наступне.

Згідно «Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420, яка діяла на момент спірних правовідносин, підприємства повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

За приписами статті 24 Кодексу законів про працю України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Таким чином, оскільки станом на 3 жовтня 2012 року був виданий наказ №26-К про прийняття на роботу ОСОБА_6, трудовий договір з нею вважався укладеним і вакансії на заміщення якої була направлена ОСОБА_4 не існувало, у зв'язку із чим відповідач правомірно відмовив у прийнятті на роботу ОСОБА_4 і не був зобов'язаний подавати звіт форми №3-ПН за жовтень 2012 року.

Відповідач правомірно відмовив у працевлаштуванні ОСОБА_3, оскільки на день його звернення на підприємство вакансія була зайнята іншим інвалідом, а чинним законодавством не встановлено пріоритету для працевлаштування інвалідів в залежності від дати видачі їм направлення на працевлаштування.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Маріта" у 2012 році було вжито всіх залежних від них заходів для недопущення господарського правопорушення, а від так у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Питання розподілу судових витрат вирішити в порядку статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 8-11, 17-20, 69-72, 86, 94, 158-164, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити повністю в задоволенні адміністративного позову.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 4 листопада 2013 року.

Постанова в повном обсязі складена 8 листопада 2013 року.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Циганенко А.І.