Рішення № 35199128, 18.07.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2013 р. Справа № 5015/4879/12

Господарський суд Львівської області у складі

головуючого судді Чорній Л.З. суддів Гутьєва В.В., Цікало А.І.

розглянувши матеріали справи

за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача: Публічного акціонерного товариства „Фольксбанк", м. Львів

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство „БМ Банк", м. Київ

про усунення перешкод в користуванні майном та стягнення неустойки в сумі 176 870,11 грн.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Солтис Б.М. - представник

від третьої особи: не з'явився

Судом роз'яснено зміст ст.ст.20,22 ГПК України, а саме, процесуальні права та обов'язки сторін, зокрема, право заявляти відводи. Відводу не заявлено.

Суть спору: Позов заявлено фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 АДРЕСА_1 до Публічного акціонерного товариства „Фольксбанк", м. Львів про усунення перешкод в користуванні майном шляхом його повернення за актом прийому передачі майна та стягнення неустойки в сумі 176 870,11 грн.

Ухвалою господарського суду Волинської області (с. Слупко) від 12.11.12 р. позовні матеріали №01-17/5004/1414/12 ФОП ОСОБА_1 з додатками на 9 арк. передано за підсудністю до господарськогосуду Л/о.

Ухвалою господарського суду Л/о від 19.11.2012 року порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в засіданні. Ухвалою суду від 04.12.2012 року провадження у справі зупинено до розгляду Рівненським апеляційним господарським судом скарги на ухвалу господарського суду Волинської області від 12.11.2012 року про передачу справи № 0117/5004/1414/12 до господарського суду Львівської області за підсудністю. Ухвалою суду від 19.03.2013 року провадження у справі поновлено Ухвалою суду від 24.05.2013 року призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів. Автоматизованою системою документообігу визначено склад колегії, а саме: головуюча суддя Чорній Л.З., суддів Артимович В.М. та Цікало А.І. Ухвалою суду від 26.06.2013 року до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено ПАТ «БМ Банк». Автоматизованою системою документообігу проведено повторний автоматизований розподіл члена колегії суддів у зв'язку з відпусткою судді Артимовича В.М. Визначено склад колегії: головуючий суддя Чорній Л.З., судді Гутьєва В.В. та Цікало А.І. Ухвалою суду від 16.07.13 р. прийнято до розгляду заяву позивача від 05.07.13 р. про збільшення позовних вимог, а саме в частині стягнення неустойки в сумі 370 332,11 грн.; розгляд справи відкладено на 18.07.13 р.

04.12.2012 року через канцелярію господарського суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, який містить заперечення на позовні вимоги. Відзив мотивований тим, що позивач була письмово попереджена про необхідність прийняття орендованого приміщення за актом приймання-передачі та не з'явилася для прийняття приміщення 13.04.2009 року про, що складено відповідний акт. Після такої неявки, приміщення вибуло з користування відповідача та було передано на відповідальне зберігання ВАТ „БМ Банк". Внаслідок наведеного, відповідач не чинить позивачу перешкод в користуванні приміщенням, а стягнення з нього неустойки є безпідставним, оскільки наявна вина позивача у неприйнятті приміщення.

26.06.2013 року через канцелярію господарського суду позивачем подано пояснення у справі в яких йдеться про те, що позивач не повідомлялась відповідачем про необхідність прийняття орендованого приміщення за актом приймання-передачі13.04.2009 року.

Представник позивача в судове засідання 18.07.13 р. не з'явився.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, позовні вимоги заперечив з підстав зазначених у відзиві на позов, просив у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання з'явився відповідно до поданих через канцелярію суду пояснень по справі, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, які мають значення для справи, судом встановлено наступне.

04.07.2008 року між ФОП ОСОБА_1 та ВАТ „Електрон Банк" (правонаступником з 02.09.2008 року якого є ПАТ „Фольксбанк") укладено договір оренди нежитлового приміщення - офісу за адресою: АДРЕСА_2 - загальною площею 85, 3 м.кв - далі договір оренди.

Згідно акту приймання-передачі від 04.07.2008 року нежитлові приміщення - офісу за адресою: АДРЕСА_2 - загальною площею 85,3 м.кв. були передані орендарю - відповідачу по справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Фольксбанк" № 5015/1522/12 про стягнення заборгованості з орендної плати за період травень-липень 2009 року включно на суму 80 313,15 грн. встановлено, що договір оренди від 04.07.2008 року є припиненим з 12.04.09. Вказана постанова залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.11.2012 року.

Відповідно до п. 7.1.7 договору оренди у разі закінчення строку дії договору, або при його розірванні орендар зобов'язаний протягом 5 робочих днів повернути орендодавцю приміщення в задовільному стані на підставі акту прийому передачі. Днем повернення приміщення орендарем орендодавцю вважається день підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В процесі розгляду справи судом не здобуто належних та допустимих доказів повернення позивачу орендованого відповідачем приміщення. Сторонами не заперечується той факт, що акт прийому-передачі орендованого приміщення між ними не підписувався. Крім того, відповідачем визнана та обставина, що після припинення договору оренди нежитлових приміщень-офісу за адресою: АДРЕСА_2 - загальною площею 85,3 м.кв. вказане приміщення не було передане орендодавцю, а передано третім особам.

У своєму відзиві на позов відповідач посилається на ту обставину, що листом від 10.04.2009 року за вих. № 126 ПАТ „Фольксбанк" повідомив позивача про те, що у зв'язку з розірванням договору оренди від 04.07.2008 року з 12.04.2009 року, позивачу необхідно з'явитися 13.04.2009 року за адресою: АДРЕСА_2 для підписання акту приймання-передачі орендованого приміщення, у випадку неявки предмет договору оренди від 04.07.2008 року буде передано по акту приймання-передачі іпотекодержателю даного приміщення - ВАТ „БМ Банк". Проте, позивач для прийняття приміщення від орендаря у визначене місце та час не з'явилась, що свідчить про відсутність порушень її прав зі сторони відповідача. Як на доказ повідомлення позивача про необхідність прийняття об'єкта оренди відповідач посилається на лист від 10.04.2009 року № 126.

Разом з тим, суд не може погодитись з такими висновками відповідача, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів надіслання цього листа на адресу позивача та відповідно доказів отримання такого листа позивачем, як не містять матеріали справи доказів того, який саме документ було вкладено у поштовий конверт, копія якого додана до матеріалів справи (арк. справи 33).

Відповідно до ч. 1 ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Разом з тим, з оглянутого конверту поштових відправлень (арк. справи 33) не вбачається того факту, що лист від 10.04.2009 року № 126 був вмістом цього конверту і що вказаний лист надсилався та отримувався позивачем. З огляду на це, та обставина, що позивач була повідомлена про необхідність з'явитися 13.04.09 за адресою: АДРЕСА_2 для підписання акту приймання-передачі орендованого приміщення не знайшла свого підтвердження у процесі розгляду справи та є не доведеною.

Посилання відповідача на ту обставину, що вищезазначені факти встановлені постановою Львівського апеляційного господарського суду у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „Фольксбанк" у справі № 5015/1522/12 про стягнення заборгованості з орендної плати за період травень - липень 2009 року включно на суму 80 313,15 грн. на увагу не заслуговують.

Предметом спору у справі № 5015/1522/12 було стягнення заборгованості з ПАТ „Фольксабанк" на користь ФОП ОСОБА_1 орендної плати за період травень - липень 2009 року включно на суму 80 313,15 грн., а тому встановлені Львівським апеляційним господарським судом обставини у межах предмета спору є преюдиційними, тобто такими що не потребують доказування при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Разом з тим, обставини повернення орендованого приміщення після припинення договору оренди не встановлювались Львівським апеляційним господарським судом, оскільки встановлення цих фактичних обставин не було необхідним для вирішення справи і такі обставини не охоплювались предметом спору у справі 5015/1522/12. Господарський суд апеляційної інстанції встановлював фактичні обставини пов'язанні виключно з правомірністю нарахування орендної плати за травень - липень 2009 року включно на суму 80 313,15 грн. Таким чином, обставини належного повернення нежитлових приміщень - офісу за адресою: АДРЕСА_2 - загальною площею 85,3 м.кв. орендодавцю після припинення договору оренди 12.04.09 підлягають доказуванню на загальних підставах, що визначені ст. ст. 32, 33 ГПК України.

Суд зазначає, що сам по собі факт того, що відповідач не користується нежитловими приміщеннями - офісу за адресою: АДРЕСА_2 - загальною площею 85,3 м.кв. не позбавляє його від виконання договірного обов'язку повернути орендодавцю приміщення в задовільному стані на підставі акту прийому - передачі, що визначений п. 7.1.7 договору оренди. Вказаний обов'язок також передбачений частиною другою статті 795 ЦК України, згідно якої повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Окрім того, суд зазначає про неправомірність передання орендованого майна відповідачем третім особам, а не безпосередньо орендодавцю - позивачу по справі.

У випадку неприйняття орендодавцем орендованого майна, що повертається орендарем, права орендаря визнаються порушеними і у такої особи виникає право на звернення за судовим захистом. Особа на підтвердження виконання зобов'язання за договором найму вправі в судовому порядку вимагати прийняття від неї майна, яке було предметом договору, та отримання документа (акта) про таке прийняття, як підтвердження виконання нею зобов'язання (ст. 795 ЦК України). Вказана правова позиція викладена в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 20 березня 2012 року у справі № 1/5005/5719/2011, а відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

За таких обставин, повернення орендованого майна не орендодавцю, а третім особам, без згоди орендодавця є неприпустимим.

В силу ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповіднодо ст. 629 ЦК ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість та підставність позовних вимог в частині зобов'язання відповідача до виконання договірних умов відповідно до укладеного договору оренди в спосіб усунення перешкод в користуванні майном шляхом повернення орендованого приміщення за актом прийому передачі.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки за період з грудня 2009 року по лютий 2010 року включно в сумі 176870,11 грн., суд зазначає наступне.

За статтею 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

При цьому згідно з частиною другою цієї ж статті якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

В процесі розгляду справи судом встановлено неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань з повернення об'єкта оренди позивачу. Не були виконані такі зобов'язання і в період за який позивач вимагає стягнення подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до п. 3.1. договору оренди орендна плата встановлена сторонами у розмірі 19 714,30 грн., проте не може бути меншою 2 559,00 Євро. З урахуванням викладеного орендна плата за період з грудня 2009 року по лютий 2010 року включно, з урахуванням офіційного курсу НБУ, становила 88 435,06 грн. а відповідно розмір неустойки згідно ст.785 ЦК України становить 176 870,11 грн.

За таких обставин, позов в частині стягнення з відповідача неустойки за період з грудня 2009 року по лютий 2010 року включно в сумі 176 870,11 грн. підлягає до задоволення.

Крім цього, 03.07.13 р. через канцелярію господарського суду позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача додатково неустойку за прострочення передачі предмета оренди за більш тривалий термін, зокрема за період з грудня 2009 р. по вересень 2010 р. розмір якої відповідно до поданого суду розрахунку становить 547 202,22 грн.

Судом вказану заяву прийнято до розгляду, оскільки відповідно до вимог ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог. Відповідно до п. 3.10 Постанови пленуму ВГС України від 26.12.12 р. №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі пийняття судом зміни кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення неустойки в сумі 547 202,22 грн. за перірд з грудня 2009 р. по вересень 2010 р. є підставними і такими, що підлягають до задоволення.

Що стосується посилань відповідача на сплив терміну позовної давності за вимогами про стягнення неустойки, то суд зазначає таке.

Згідно з частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема , у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

За статтею 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. При цьому згідно з частиною другою цієї ж статті якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до вимог чинного законодавства за захистом свого цивільного права або інтересу особа може звернутися до суду у строк, визначений статтями 257, 258 ЦК України.

Статтею 257 ЦК України встановлюється загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Спеціальна позовна давність в один рік відповідно до приписів пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України застосовується, зокрема , до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з положеннями статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним. Вказану позицію викладено в постанові ВСУ від 20.03.2012р. у справі №40/117, а відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява зареєстрована в канцелярії господарського суду Волинської області 09.11.2012 року. Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів (неустойки) заявлені в межах загального строку позовної давності.

З огляду на правову позицію ВСУ у тій частині, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним, суд приходить до висновку про не можливість застосування до даних правовідносин ст. 230 та ч. 6 ст. 232 ГК України. Вказані норми визначають поняття штрафних санкцій та строки їх нарахування у сфері господарської діяльності, а передбачена ст. 785 ЦК України відповідальність, не є штрафною санкцією, а є самостійною грошовою відповідальністю у сфері орендних правовідносин.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 174,193,291 Господарського крдексу україни, ст.ст. 11,257,525,526,549,627,629,785,795 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-7, 22, 33, 34, 35,43,49, 82-87 Господарського процесуального кодексу України суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство „Фольксбанк" (79000, м. Львів,вул. Грабовського, 11; код ЄДРПОУ 19358632) усунути перешкоди в користуванні приміщенням офісу за адресою: АДРЕСА_2 - загальною площею 85,3 кв.м., шляхом передачі цього приміщення фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за актом приймання - передачі.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Фольксбанк" (79000, м. Львів,вул. Грабовського, 11; код ЄДРПОУ 19358632) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 547 202,22 грн. неустойки.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Фольксбанк" (79000, м. Львів, вул. Грабовського, 11; код ЄДРПОУ 19358632) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 12 017,04 грн. судового збору.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.07.13 р.

Головуючий суддя Чорній Л.З.

суддя Гутьєва В.В.

суддя Цікало А.І.