Рішення № 35195842, 01.11.2013, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

01.11.2013 Єдиний унікальний номер 205/1265/13-ц

№ 2/205/1373/2013

№ 205/1265/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2013 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, усунення перешкод в користуванні шляхом виселення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 15 лютого 2013 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про виселення та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2013 року заяву було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки, які позивачем було усунуто 11 березня 2013 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2013 року до участі у справі в якості відповідача та правонаступника Ленінського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області було залучено Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, а Ленінський РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області виключено з числа співвідповідачів.

Позивач у своєму позові, а у ході судового засідання позивач та її представник посилалися на те, що на підставі договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки від 18 серпня 2006 року позивач є власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки, на якій воно розташовано, площею 1 022 кв. м., з цільовим призначенням - обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель. На час придбання домоволодіння та земельної ділянки позивач в шлюбі не перебувала. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано 8 листопада 2008 року, який рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року, яке набрало чинності 8 лютого 2013 року, було розірвано. Для спільного проживання під час шлюбу, позивач дала згоду на реєстрацію ОСОБА_2 у належному їй домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1. Після розірвання шлюбу, позивач неодноразово пропонувала ОСОБА_2 залишити її домоволодіння, оскільки законних підстав для проживання в цьому будинку він не має та перешкоджає їй вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності домоволодінням. Крім того, з моменту реєстрації у зазначеному домоволодінні відповідачем жодного разу не було сплачено вартості комунальних послуг, протягом останніх років він щодня з'являється у стані алкогольного сп'яніння та завдає позивачу та її родичам незручності, обмежує їх права та застосовує до позивача фізичне насильство. Добровільно залишити належний позивачу будинок ОСОБА_2 відмовляється. Позивач у своєму позові, а у ході судового засідання позивач та її представник, просили суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування домоволодінням АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську, усунути позивачу перешкоди в користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську шляхом виселення ОСОБА_2 з вказаного домоволодіння та зобов'язати Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти з реєстрації ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_2 у ході судового засідання позовні вимоги не визнавав, посилаючись на те, що з позивачем знаходився у фактичних шлюбних стосунках з 2002 року. У 2006 році вирішили придбали будинок, позивач оформила на себе кредит, поручителем за цим кредитним договором він не був, кредит сплачувала позивач, а він займався господарством. З серпня 2013 року проживав у м. Нікополь доки була робота. Зараз роботи немає, тому він повернувся до будинку.

Представник відповідача Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки свого представника суд не повідомив.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що відповідно до договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки від 18 серпня 2006 року ОСОБА_1 було придбано домоволодіння АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську та земельну ділянку, на якій воно знаходиться, загальною площею 0,1022 га (а.с. 7-8, 10-11).

Право власності на домоволодіння 18 жовтня 2006 року у встановленому порядку було зареєстровано в КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради (а.с. 9).

6 червня 2007 року позивачем було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 555762, який було видано на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 серпня 2006 року, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

8 листопада 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб (а.с. 5 зворот), який рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року, набрало чинності 8 лютого 2013 року, було розірвано (а.с. 19).

За згодою ОСОБА_1 26 квітня 2010 року ОСОБА_2 було зареєстровано за адресою домоволодіння АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровська (а.с. 17-18).

На підставі ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою ОСОБА_1 - власниці домоволодіння АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську, 26 квітня 2010 року у домоволодінні було зареєстровано ОСОБА_2 (а.с. 17-18), як члена її сім'ї.

Разом з тим, право члена сім'ї на користування жилим приміщенням є похідним правом від права власності на житло певної особи. У зв'язку з тим, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року, яке набрало чинності 8 лютого 2013 року, відповідач ОСОБА_2 втратив право користування домоволодінням, як член сім'ї ОСОБА_1

У зв'язку з тим, що власником домоволодіння АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську є ОСОБА_1, ОСОБА_2, після розірвання шлюбу з позивачем, втратив статус члена її сім'ї, тобто відповідач після втрати статуса члена сім'ї ОСОБА_1 не набував право користування домоволодінням, тому позовна вимога про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування домоволодінням, задоволенню не підлягає.

На підставі ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Ч. 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Ч. 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Ст. 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

На підставі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Всупереч зазначених норм цивільного законодавства ОСОБА_2, будучі зареєстрованим за адресою домоволодіння позивача, періодично проживаючи у спірному домоволодінні, не будучі членом сім'ї ОСОБА_1, перешкоджає їй у володінні та користуванні належним їй домоволодінням, як власнику.

Крім того, позивач неодноразово зверталася до правоохоронних органів з приводу протиправної поведінки відповідача. Відповідач після проведення перевірки був попереджений про недопущення в подальшому протиправних дій.

За таких обставин, суд вважає порушеними права позивача як власника домоволодіння.

Таким чином, ОСОБА_1 слід усунути перешкоди в користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську шляхом виселення ОСОБА_2 з зазначеного домоволодіння без надання іншого житлового приміщення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

З урахуванням того, що ОСОБА_2 було виселено зі спірного домоволодіння в силу положень п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», він підлягає зняттю з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.

Частиною 1 статті 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір у розмірі 344 грн. 10 коп. (а.с. 1, 22), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 150, ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 319, ч. 1 ст. 321, ч. ч. 1, 2 ст. 386, ст. 387, 391 ЦК України, ч.1 ст. 79, ч. 1 ст. 88, ст. ст. 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з зазначеного домоволодіння без надання іншого житлового приміщення.

Головному управлінню державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти з реєстрації ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 344 гривень 10 коп.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя