Постанова № 35194574, 14.10.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2013 р. Справа № 804/7990/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бондар М.В.,

судді Луніної О.С.,

судді Єфанової О.В.,

при секретарі судового засідання Сафроновій Г.В.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Вільногірського міського управління юстиції Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зняття арешту та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, позивач) звернулась до адміністративного суду з позовною заявою до відділу державної виконавчої служби Вільногірського міського управління юстиції Дніпропетровської області (далі - ВДВС Вільногірського МУЮ, відповідач-1), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України, відповідач-2), в якій просить:

- визнати неправомірними дії посадових осіб ВДВС Вільногірського МУЮ у вигляді накладення арешту на належну позивачу на праві приватної власності нежитлову будівлю АДРЕСА_1 на підставі постанови б/н від 01.12.2006 року, реєстраційний номер: 4147336 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, номер запису про обтяження 1136376 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- зняти арешт накладений ВДВС Вільногірського МУЮ на належну позивачу на праві приватної власності нежитлову будівлю АДРЕСА_1, на підставі постанови б/н від 01.12.2006 року, реєстраційний номер: 4147336 у Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна, номер запису про обтяження 1136376 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- стягнути на користь позивача з Державного бюджету України шляхом списання коштів з рахунку ДКС України, компенсацію за спричинену моральну шкоду у розмірі 17000,00 грн., завдану неправомірними діями посадових осіб ВДВС Вільногірського МУЮ у вигляді безпідставного накладення арешту на належну позивачу на праві приватної власності нежитлову будівлю АДРЕСА_1, на підставі постанови б/н від 01.12.2006 року.

В обґрунтування позову зазначено, що з 07.03.2001 року позивачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 114 від 07.03.2001 року. У квітні 2013 року при зверненні до нотаріуса позивачу стало відомо, що на вказане майно накладений арешт відповідачем-1. 31.05.2013 року позивач отримала у реєстраційної служби Вільногірського МУЮ витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №4231439, відповідно якого на належну позивачу будівлю зареєстроване обтяження №1136376 у вигляді арешту нерухомого майна, накладеного відповідачем-1 на підставі постанови без номеру від 01.12.2006 року. 06.06.2013 року позивачем вернулась до відповідача-1 з приводу надання роз'яснень щодо підстав накладення у 2006 році арешту на майно, проте посадова особа ВДВС Вільногірського МУЮ не змогла знайти виконавчого провадження, за яким 01.12.2006 року був накладений арешт на майно, а тому відмовила у знятті арешту. Позивач вважає дії працівників відповідача-1 неправомірними, а сам арешт таким, що підлягає скасуванню. З інформації, викладеної у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 4231439 від 31.05.2013 року, вбачається, що відповідачем-1 накладено арешт 01.12.2006 року на належне позивачу нерухоме майно, при цьому власником майна зазначено невідому позивачу юридичну особу - Виробничо-торгівельну фірму «Еліта», до якої позивач жодного відношення не має, і саме за борговими зобов'язаннями якої був накладений арешт. Позивач зазначає, що боржником за виконавчим провадженням не була, і Виробничо-торгівельна фірма «Еліта» право власності на належне позивачу вищезазначене майно не мала. Також позивач вказує на те, що неправомірними діями відповідача-1 у вигляді безпідставного накладення арешту на належне позивачу майно, і, як наслідок, порушення права позивача як власника на розпорядження цим майном позивачу спричинена моральна шкода, яку позивач зазначала у наслідок того, що була вимушена змінити звичайний образ життя, і звертатись до державних органів та суду відносно захисту своїх порушених прав. Спричинену відповідачем-1 моральну шкоду позивач оцінує в 17000,00 грн., компенсація моральної шкоди повинна бути сплачена відповідачем-2. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити повністю.

Представники відповідачів в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представником відповідача-1 були надані суду письмові пояснення, якими повідомлено, що виконавче провадження, де боржником є ОСОБА_2 на виконання не надходило та не перебувало з 2005 року. Що стосується арешту на майно, а саме, лазні, будівля АДРЕСА_1, не можливо з'ясувати чи був накладений арешт, ким та коли, оскільки необхідно знати боржника повністю, а такого боржника як ОСОБА_2 у відділі не перебувало та на виконання не надходило. Додатково відповідачем-1 повідомлено, що документи, крім аліментів, за 2005, 2006, 2007 роки знищені відповідно до інструкції, тому встановити чи був накладений арешт неможливо. Визнати чи дійсно були неправомірні дії посадових осіб ВДВС Вільногірського МУЮ у вигляді накладення арешту на належну позивачу будівлю АДРЕСА_1 на сьогоднішній день неможливо. Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 17000,00 грн., відповідач-1 вважає її безпідставною, у зв'язку з тим, що неможливо з'ясувати законність накладення арешту. Представник відповідача-1 просив винести рішення в частині зняття арешту на розсуд суду.

Дослідивши письмові докази по справі, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши чинне законодавство, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07.03.2001 року між позивачем та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого ФОП ОСОБА_2 купила будівлю міської лазні Б-1 із цегли площею 327,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

07.12.2010 року рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі №6/452-10 за позовом ФОП ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3, третя особа на стороні позивача - КП «Бюро технічної інвентаризації м. Вільногірська», визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07.03.2001 року № 114.

18.01.2011 року КП «Бюро технічної інвентаризації м. Вільногірська» проведено державну реєстрацію нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1, - за ОСОБА_2

У квітні 2013 року з метою продажу зазначеного нерухомого майна ОСОБА_2 звернулась до експертно-консалтингової фірми «Рейтинг» для визначення ринкової вартості майна.

09.04.2013 року позивачу надано висновок до звіту, яким встановлено ринкову вартість лазні площею 327,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у розмірі 160 990,00 грн.

31.05.2013 року позивачем було отримано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 31.05.2013 року державним реєстратором Волковою Г.Ю., з якого вбачається, що на нежитлову будівлю (лазню) площею 327,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2, 01.12.2006 року державним реєстратором Вільногірської державної нотаріальної контори проведено державну реєстрацію обтяження, а саме арешт нерухомого майна Виробничо-комерційної фірми «Еліта».

04.07.2013 року ОСОБА_2 звернулась до начальника ВДВС Вільногірського МУЮ з заявою про надання матеріалів виконавчого провадження, якими накладено арешт на майно позивача (лазню), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Посадовими особами ВДВС Вільногірського МУЮ відмовлено у наданні матеріалів виконавчого провадження, у зв'язку з їх знищенням за строком давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч. 2 ст. 69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частинами 5, 6 ст. 71 КАС України встановлено, що суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

З метою з'ясування підстав для реєстрації в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний № 4147336 від 01.12.2006 року арешту нерухомого майна: нежитлової будівлі АДРЕСА_1, - суд зобов'язував ухвалою від 10.07.2013 року ВДВС Вільногірського МУЮ надати документи, якими накладено арешт на вищевказане майно, проте листами від 17.09.2013 року № 4968/03-19 та 21.10.2013 року № 5713 відповідачем-1 повідомлено суд, що виконавче провадження, де боржником є ОСОБА_2 на виконання не надходило та не перебувало з 2005 року; документи, крім аліментів, за 2005, 2006, 2007 роки знищені відповідно до інструкції, тому встановити чи був накладений арешт неможливо.

Ухвалою суду від 10.07.2013 року зобов'язано Вільногірську нотаріальну контору надати документи, що стали підставою для реєстрації в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна: нежитлової будівлі АДРЕСА_1.

Листом вих. № 419/01-16 від 29.07.2013 року Вільногірською державною нотаріальної конторою повідомлено суд, що у справах Вільногірської державної нотаріальної контори відсутні дані відносно накладення арешту на майно позивача ОСОБА_2; надати інформацію щодо об'єкта нерухомого майна неможливо, так як в Реєстри вноситься інформація про власника (суб'єкта) нерухомого майна.

Ухвалою суду від 18.09.2013 року було зобов'язано КП «Вільногірське бюро технічної інвентаризації» надати суду матеріали щодо нежитлової будівлі АДРЕСА_1.

Листом від 14.10.2013 року № 117 КП «Вільногірське бюро технічної інвентаризації» повідомлено суд, що в КП «БТІ м. Вільногірська» знаходиться архівна справа № 80 на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1; при розгляді матеріалів архівної справи № 80 було з'ясовано, що відсутня будь-яка інформація щодо арешту об'єкту, документ про накладення заборони відчуження об'єктів нерухомого майна (на нежитлову будівлю) по АДРЕСА_1, відсутній.

Відповідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1990 року №606-ХІV (далі - Закон № 606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню

Відповідно до ч.1 ст. 55 Закону № 606 в редакції, чинній на час накладення арешту на майно позивача, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження.

В судовому засіданні встановлено, що виконавче провадження, на підставі якого було здійснено реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний № 4147336 від 01.12.2006 року арешту нерухомого майна: нежитлової будівлі АДРЕСА_1, знищено відповідно до Порядку роботи з документами в органах державної служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 р. №2274/5 (далі - Порядок № 2274/5).

Згідно з ч.1 ст.7 Закону № 606 в редакції, чинній на час накладення арешту на майно позивача, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону № 606 в редакції, чинній на час накладення арешту на майно позивача, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

У відповідності до п.9.9 Порядку № 2274/5, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством.

Згідно з п.9.10 Порядку № 2274/5 завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт. Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.

З аналізу зазначених норм суд дійшов висновку, що знищенню підлягають завершені (закінчені) виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився.

Підстави закінчення виконавчого провадження передбачені ч.1 ст.37 Закону № 606, у редакції, чинній на час накладення арешту на майно позивача.

Згідно ч.ч.2,3 ст. 38 Закону № 606, у редакції, чинній на час накладення арешту на майно позивача, у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Таким чином, після завершення виконавчого провадження відповідно до норм ст. 38 Закону № 606 припиняється чинність арешту майна боржника.

Судом встановлено, що виконавче провадження, у межах якого накладено арешт на нежитлову будівлю АДРЕСА_1, завершено, однак з огляду на зміст витягу з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 31.05.2013 року, арешт зазначеного нерухомого майна відповідачем-1 знято не було в порушення норм Закону № 606, що позбавляє позивача права розпорядження вказаним майном.

Відповідно ч. 1 ст. 60 Закону № 606, у редакції, чинній на час розгляду справи, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку про необхідність скасування арешту майна, належного на праві приватної власності ОСОБА_2, нежитлову будівлю АДРЕСА_1, на підставі постанови від 01.12.2006 року, реєстраційний номер 4147336 у Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна, номер запису про обтяження 1136376 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Проте, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про визнання неправомірними дій посадових осіб ВДВС Вільногірського МУЮ, що виразились у накладенні арешту на належну позивачу на праві приватної власності нежитлову будівлю АДРЕСА_1 на підставі постанови від 01.12.2006 року, у зв'язку зі знищенням за строком давності матеріалів відповідного виконавчого провадження та неможливістю дослідити зазначене питання на час розгляду справи судом.

В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача-2 компенсацію за спричинену моральну шкоду у розмірі 17000,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 встановлено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В судовому засіданні не встановлено винних дій ВДВС Вільногірського МУЮ в порушенні прав позивача, які є предметом розгляду в цій справі.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивачем не надано суду доказів в обґрунтування наявності моральної шкоди та визначення саме зазначеної суми відшкодування.

За наведених обставин, суд вважає вимогу про відшкодування моральної шкоди необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Документально підтверджені позивачем судові витрати - судовий збір у розмірі 34,41 грн., сплачений згідно квитанції від 25.06.2013 року, підлягає частковому стягненню з Державного бюджету України в розмірі 17,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати арешт, накладений відділом державної виконавчої служби Вільногірського міського управління юстиції Дніпропетровської області на належну фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 на праві приватної власності нежитлову будівлю АДРЕСА_1, на підставі постанови від 01.12.2006 року, реєстраційний номер 4147336 у Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна, номер запису про обтяження 1136376 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 17 (сімнадцять) гривень 20 копійок.

В задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Постанова в повному обсязі виготовлена 21 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя Суддя Суддя М.В. Бондар О.С. Луніна О.В. Єфанова