Ухвала суду № 35193924, 06.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2013 року м. Київ К/9991/46103/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції (далі -Новоукраїнська МДПІ)

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2009

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011

у справі № 2-а-11291/09/1570

за позовом Одеської залізниці

до Добровеличівської міжрайонної державної податкової інспекції кіровоградської області

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.04.2009 № 00000131720/0, а також податкові повідомлення-рішення від 29.05.2009 № 00000131720/1 та від 07.08.2009 № 00000131720/2, прийняті у процедурі адміністративного оскарження.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що виплачені працівникам позивача надбавки за роз'їзний характер праці не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

На вказані судові акти Новоукраїнською МДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів, зокрема, положенням пункту 1.1 статті 1, підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та просить відмовити у позові, скасувавши ухвалені у справі рішення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги відповідача з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що податковою інспекцією було проведено виїзну планову перевірку відокремленого структурного підрозділу позивача - Помічнянської дистанції колії № 12 електропостачання Одеської залізниці - з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 31.12.2008, оформлену актом від 30.03.2009 № 91/2310/01072013. Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт невключення зазначеним відокремленим підрозділом до оподатковуваного доходу його працівників надбавок до тарифних ставок і посадових окладів, виплачених за виконання роботи, що має роз'їзний (пересувний) характер. За висновком податкового органу, такі надбавки повинні включатись до складу заробітної плати і оподатковуватись в порядку, визначеному підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Наведена обставина стала підставою для прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення від 07.04.2009 № 00000131720/0, згідно з яким платникові визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 8573,70 грн. (у тому числі 2857,90 грн. за основним платежем та 5715,80 грн. за штрафними санкціями). Решту оскаржуваних податкових повідомлень-рішень було прийнято у процедурі адміністративного оскарження зазначеного донарахування.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, попередні судові інстанції виходили з того, що надбавки за роз'їзний характер роботи за своєю економіко-правовою природою є прирівняними до відшкодування витрат працівника на відрядження, а тому не обкладаються податком з доходів фізичних осіб.

Зазначені висновки судів є правильними, позаяк відповідають матеріалам справи та вимогам законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Згідно із абзацом третім пункту 1.1 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» заробітна плата включає заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Пунктом 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5, встановлено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Виплатами, що не належать до фонду оплати праці згідно із пунктом 3.16 цієї Інструкції, є надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, і працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, визначених чинним законодавством.

Працівникам позивача, виходячи зі специфіки діяльності підприємства, виплачуються надбавки за роз'їзний характер роботи відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.1999 № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер», яким встановлено, що підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником. Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.

Як було встановлено судами, названий відокремлений підрозділ Одеської залізниці виплачує працівникам надбавки за роз'їзний характер роботи у розмірі, який визначений колективним договором і який не перевищує граничні норми витрат, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон».

З огляду на те, що норми відшкодування витрат для відряджень згідно з цією постановою встановлені у вигляді добових, надбавки за роз'їзний характер робіт за своєю сутністю є відшкодуванням добових витрат.

Відповідно до абзацу 6 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (видатки на харчування та фінансування інших особистих потреб фізичної особи), норми яких встановлені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 № 663.

Враховуючи викладене, у разі якщо робота працівника носить роз'їзний (пересувний) характер, поїздки в межах виконання цих робіт не є відрядженням та не потребують відповідного документального оформлення, а отже такі виплати є компенсацією за роз'їзний характер робіт і не включаються до оподатковуваного доходу працівників позивача.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а висновки попередніх інстанцій відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції відхилити.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 у справі № 2-а-11291/09/1570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько