Ухвала суду № 35193789, 12.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2013 року м. Київ К/800/43860/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 року

у справі № 826/5870/13-а

за позовом Малого підприємства «Комфорт-Люкс»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.03.2013 року № 0000262210, № 0000252210,

В С Т А Н О В И В :

Мале підприємство «Комфорт-Люкс» (далі по тексту - позивач, МП «Комфорт-Люкс») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.03.2013 року № 0000262210, № 0000252210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2013 року. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги МП «Комфорт-Люкс» задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати податку на додану вартість та податку на прибуток під час взаємовідносин з ТОВ «Столична торговельна агенція» за період з 01.06.2012 року по 31.07.2012 року, за результатами якої складено акт від 07.03.2013 року № 862/22-119/16462582.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 138.1.1 п. 138.1, пп. 138.5.1 п. 138.5, пп. 138.8.1 ст. 138, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.03.2013 року № 0000252210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 70 290, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 56 232, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 14 058, 00 грн. та № 0000262210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 73 804, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - в розмірі 59 043, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 14 761, 00 грн.

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як вбачається з матеріалів справи, між МП «Комфорт-Люкс» (Замовник) та ТОВ «СТОЛИЧНА ТОРГОВЕЛЬНА АГЕНЦІЯ» (Виконавець) було укладено договори підряду від 01.06.2012 року № 120601/1 та від 02.07.2012 року № 120701/1.

Відповідно до умов даних договорів Замовник передає, а Виконавець приймає на себе виконання монтажу металоконструкцій на будівництві 1-ї черги продовольчо-речового ринку ТОВ «Ринок «Виноградарь» за адресою: пр. В. Порика, 2 у Подільському районі м. Києва.

Фактичне виконання сторонами умов вказаних договорів підтверджується матеріалами справи, зокрема - податковими накладними, актами здачі-приймання робіт, рахунками-фактур.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Оплата позивачем придбаного товару підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по рахунку МП «Комфорт-Люкс».

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «СТОЛИЧНА ТОРГОВЕЛЬНА АГЕНЦІЯ» на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку на додану вартість (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог чинного законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов