Рішення № 35186394, 05.11.2013, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/14401/13-ц

н/п 2/640/3356/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Губської Я.В.

при секретарі Снісаренко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Аваль Інвест» про визнання договору недійсним, стягнення майнових збитків та моральної (немайнової) шкоди

ВСТАНОВИВ:

23.08.2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Аваль Інвест» ( надалі ТОВ «Аваль Інвест») про визнання договору № 003291 від 20.05.2011 року недійсним, стягнення майнових збитків в подвійному розмірі в сумі 50617,70 грн. та моральної (немайнової) шкоди в розмірі 30000 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що він 20.05.2011 року уклав з ТОВ «Аваль Інвест» договір № 003291, предметом якого є надання особі послуг. Вважає даний договір недійсним, оскільки підписуючи договір фактично була обумовлена угода про отримання грошових коштів на придбання товару, але по тексту договору зазначена тільки його особиста відповідальність за несвоєчасне внесення коштів і не зазначена відповідальність відповідача за ненадання позики та терміни її видачі.

Також, вважає, що цій договір не направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, і не відповідає вимогам п.5 ст. 203 ЦК України. Договір викладений в нечіткій, незрозумілій формі, інформації необхідній для здійснення усвідомленого вибору немає. Зазначає, що при укладенні договору Адміністратор ввів його в оману відносно обставин, що мають вагоме значення, так як в договору не було обговорено, скільки учасників входять в групу, на яких умовах будуть надані кошти, терміни і строки надання позики, гарантій отримання позики. Вказує, що договір від 20.05.2011 року не взагалі не відповідає жодним вимогам чинного законодавства України, а ТОВ «Аваль Інвест» не має права надавати данні послуги, оскільки не є зареєстрованим в Нацкомфінпослуг України. Посилається, що спірний договір є таким, що здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності і його недійсність прямо встановлена законом ( ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів»), тобто він є недійсним.

На підставі вимог ч.2 ст. 230 ЦК України просить стягнути з відповідача в подвійному розмірі збитків, які складаються з: реєстраційного платежу 10500 грн., чистого платежу 8388,30 грн., адміністративних витрат 6300 грн., комісії за перевід коштів 146,35 грн., витрати по направленню рекомендованих листів 29,20 грн. на загальну суму 25308,85 грн.х2=50617,70 грн. Крім того, просить відшкодувати йому моральну шкоду у розмірі 30000 грн.

В судове засідання позивач не зявився, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, направив до суду заяву від 31.10.2013 року про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, просив в позові відмовити з підстав, викладених в запереченнях, наданих до суду в письмовому вигляді.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

В судовому засіданні встановлено, що між сторонами було укладено договір № 003291 від 20 травня 2011 року. Позивач мав намір отримати грошові кошти в кредит в сумі 300000 гривень. Строк погашення кредиту надавався 180 місяців. Позивач на виконання умов договору сплатив реєстраційний платіж у сумі 10500 грн., який вважав першим внеском, що підтверджується квитанцією № 1441 від 20.05.2011 року, та йому було повідомлено, що він повинен сплачувати загальний щомісячний платіж в сумі 2926 грн.

В подальшому він здійснював ці регулярні щомісячні платежі, які складаються з чистого внеску та адміністративних витрат на загальну суму 14633,33 грн. Також, він направляв заяви до відповідача на асигнаційні заходи, в яких вказував, що ним сплачено загальний платіж з метою отримання 300000 грн. вартості товару. Однак, всупереч оголошеним та обіцяним умовам кредитування, суму кредиту він не отримав, на неодноразові звернення до відповідача про роз'яснення ситуації відповідей не отримав.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ч. 1 п. 2 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно статей 18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Нечесна підприємницька практика забороняється, що включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Відповідно до вимог ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважає умови договору несправедливими, оскільки є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, умови такі, що вводять в оману, тому що споживач сплачує за можливість одержати компенсації , а не за рахунок продажу або споживання продукції.

Суд враховує, що із договору, укладеного між позивачем та відповідачем вбачається, що діяльність ТОВ «Аваль Інвест» за своїм характером є по суті діяльністю з надання фінансових послуг, оскільки має характерні для таких послуг ознаки: відповідач здійснює операції з фінансовими активами, отримує від учасників програми грошові кошти у вигляді початкового та щомісячних платежів, перерозподіляє отримані грошові кошти в інтересах третіх осіб, надає їх у позику і має прибуток від такої діяльності.

Програма «Інвест» формується виключно на коштах Учасників, без залучення коштів Товариства. Оплата товару здійснюється за кошти, внесені Учасниками, в подальшому Учасник, який отримав товар, сплачує внески, які фактично компенсують кошти іншим учасникам, тобто один учасник програми за свої власні кошти, без інвестування коштів відповідача, оплачує товар іншому учаснику програми. При цьому, здійснені позивачем платежі сплачені не за одержання товару, а за можливість одержати право на купівлю товару, право отримати учасником товар залежить від розміру фонду і внесення коштів іншими учасниками, а такі положення договору не є справедливими по відношенню до споживача.

Нечесна підприємницька практика означає будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19, ч. 2 ст. 19 цього Закону України «Про захист прав споживачів нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів нечесна підприємницька практика забороняється. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, недійсні.

Таким чином, зазначений Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Відповідно до ч.6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.2 ст. 215, ст.216 ЦК України суд вважає цей правочин, здійсненим з використанням нечесної підприємницької практики, недійсними, та застосовує відповідні наслідки.

При цьому, суд враховує, що позивач сплачував кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, ТОВ «Аваль-Інвест» без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності програми «Інвест».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23 травня 2012 року та від 11 вересня 2013 року, які прийняті в порядку статті 355 ЦПК України, а тому є обов'язковими для всіх судів України (частина 2 статті 214, частина 1 статті 360-7 ЦПК України).

Крім того, Законом України від 2 червня 2011 року N 3462-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг", який набув чинності з 8 січня 2012 року, статтю 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» доповнено пунктом 11-1, відповідно до якого діяльність із адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах віднесено до переліку фінансових послуг.

Статтею 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Оскільки позов пред'явлено також з підстав недійсності договору по адмініструванню фінансових активів для придбання товарів у групах через невідповідність вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (наявність пірамідальної схеми), суд, дослідивши надані докази, приходить до висновку, що діяльність відповідача підпадає під ознаки пункту 7 частини третьої статті 19 вказаного Закону, то відповідно до частини шостої статті 19 цього Закону такий правочин також є недійсним.

На підставі вищезазначеного, суд застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені вимогами ст. 216 ЦК України та зобов'язує ТОВ «Аваль Інвест» повернути одержане на виконання правочину, стягнувши на користь позивача внесені ним грошові кошти у розмірі 25133,30 грн.

Підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат по оплаті комісії за перевід коштів в сумі 146,35 грн. та поштові витрати по пересилці рекомендованим листом в сумі 29,20 грн. суд не вбачає.

Доказів на підтвердження вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач не надав, а тому в задоволенні даної вимоги суд також відмовляє за недоведеністю.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі зазначеного, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір пропорційно від задоволеної частини вимог суму в розмірі 251,33 грн.

Керуючись ст.ст. 10,11,60,169,212-215,218, 224-226 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати договір № 003291 від 20 травня 2011 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Аваль Інвест» та ОСОБА_1 недійсним.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Аваль Інвест» на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів в розмірі 25133,30 грн., сплачених за договором № 003291 від 20 травня 2011 року.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 30000 грн. - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Аваль Інвест» на користь держави судовий збір у розмірі 251,33 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя :