Рішення № 35184142, 12.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19795/13 12.11.13

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська

страхова група»

До Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна»

Про стягнення 23 937,45 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача не з'явився

Від відповідача Дзюба Г.М. - по дов. № 13/753 від 08.04.2013

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» 23 937,45 грн. виплаченого страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортних засобів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0301-12-00099 від 07.07.2012 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування автомобіля марки Volvo, державний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки Ford, державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2, яким скоєно ДТП, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АВ/8977919), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2013 порушено провадження у справі № 910/19795/13 та призначено її до розгляду на 05.11.2013.

Позивач в судове засідання 05.11.2013 не з'явився, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 15.10.2013 не виконав.

23.10.2013 від позивача на адресу суду поштою надійшла заява, в якій позивач позовні вимоги підтримує повністю та просить суд розгляд справи здійснити за відсутності представника позивача.

Відповідач у поданому 28.10.2013 до відділу діловодства суду відзиві проти позову заперечує, оскільки позивачем не подано належних доказів на підтвердження суми позовних вимог. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду. Згідно ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Отже, єдиним доказом розміру вартості матеріального збитку, заподіяного внаслідок ДТП, є висновок суб'єкта оціночної діяльності, складений з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та без врахування величини втрати товарної вартості. Позивачем не надано висновку суб'єкта оціночної діяльності про розмір заподіяної шкоди. Сума страхового відшкодування була розрахована позивачем на підставі рахунку СТО на передоплату. Даний рахунок не містить даних про розмір оціненої шкоди, а лише попередній розрахунок вартості ремонту. Також зазначає, що в силу ст. 27 Закону України «Про страхування» передбачено перехід права вимоги в межах фактичних витрат, а не у розмірі таких витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/19795/13 від 05.11.2013, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача та невиконанням сторонами вимог ухвали про порушення провадження у справі від 15.10.2013, розгляд справи був відкладений на 12.11.2013.

Позивач в судове засідання 12.11.2013 не з'явився, вимог ухвали про порушення провадження у справі від 15.10.2013 та ухвали від 05.11.2013 не виконав.

11.11.2013 від позивача на адресу суду надійшла телеграма, в якій позивач вказує на неможливість направити повноважного представника в судове засідання, у зв'язку з чим просить суд розглядати справу за відсутності представника позивача, при цьому позовні вимоги позивача підтримує в повному обсязі.

Відповідач у поданому 12.11.2013 до відділу діловодства суду додатковому відзиві зазначає, що позивачем до позовної заяви додано не повний текст договору страхування, з якого не можливо встановити права та обов'язки сторін, а також умов виплати страхового відшкодування. Крім того, згідно п. 2 зазначеного договору, вигодо набувачем є ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль». При цьому в матеріалах справи відсутня письмова згода вигодо набувача на виплату страхового відшкодування на рахунок СТО, хоча така згода є однією з умов правомірності виплати страхового відшкодування. Також зазначає, що виплата страхового відшкодування позивачем здійснена по недійсному рахунку, оскільки у рахунку зазначено, що він дійсний на передоплату до 20.05.2013. Документ на підставі якого 29.05.2013 було виплачено страхове відшкодування позивач не подав.

В судовому засіданні 12.11.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З постанови Оболонського районного суду м. Києва від 31.05.2013 у справі № 756/6860/13-П вбачається, що 10.05.2013 о 08-40 годині ОСОБА_2 по вул. Вербова, 6 в м. Києві, керуючи автомобілем Ford, державний номер НОМЕР_2 під час руху заднім ходом не переконався в безпечності такого руху, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Volvo, державний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкодження транспортних засобів. Своїми діями ОСОБА_2 порушив п. 10.9. Правил дорожнього руху України.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 31.05.2013 у справі № 756/6860/13-П ОСОБА_2 визнано винним за вчинене правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу про адміністративні правопорушення України та накладено адміністративне стягнення в розмірі 340,00 грн.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки Volvo, державний номер НОМЕР_1.

Пошкоджений автомобіль був застрахований Виробничо-комерційною фірмою у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Авто» у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0301-12-00099 від 07.07.2012.

Позивачем на підставі виставленого Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» рахунку на передоплату № VU-1305462 від 15.05.2013 визначено вартість відновлювального ремонту автомобіля Volvo, державний номер НОМЕР_1.

28.05.2013 позивачем було складено страховий акт № КА-3450 згідно якого визнано подію страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в розмірі 23 937,45 грн.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 3 статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Кошти в розмірі 23 937,45 грн. позивачем були перераховані безпосередньо Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Вольво Україна», що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 8833 від 29.05.2013.

Спеціальним Законом, що регулює питання виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та яким керується страховик цивільно-правової відповідальності є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст. 22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи

Згідно зі ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачають відшкодування страховиком цивільно-правової відповідальності лише оціненої шкоди, тобто вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, визначеної за результатами проведеної суб'єктом оціночної діяльності оцінки, а не рахунку.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Згідно ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Кваліфікаційне свідоцтво оцінювача (далі - кваліфікаційне свідоцтво) є документом, який підтверджує достатній фаховий рівень підготовки оцінювача за програмою базової підготовки для самостійного проведення оцінки майна. Форми кваліфікаційних свідоцтв оцінювача встановлюються Фондом державного майна України.

Кваліфікаційне свідоцтво видається Фондом державного майна України спільно з навчальним закладом, на базі якого проводилася підготовка та складався кваліфікаційний іспит, на підставі відповідного рішення Екзаменаційної комісії.

Відповідно до ст. 18 Закону сертифікат суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання (далі - сертифікат) є документом, що засвідчує право суб'єкта оціночної діяльності на внесення його до Державного реєстру суб'єктів оціночної діяльності, які здійснюють оціночну діяльність у формі практичної діяльності з оцінки майна та які визнані суб'єктами оціночної діяльності за напрямами оцінки майна, що в ньому зазначені.

Рішення про видачу сертифіката приймається Фондом державного майна України (стаття 19 Закону).

Отже, належним доказом в підтвердження оціненого розміру реальної вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням значення коефіцієнту його фізичного зносу є саме звіт суб'єкта оціночної діяльності про визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу в результаті його пошкодження в ДТП, складання якого є обов'язковим при визначенні збитків, що підлягають відшкодуванню згідно вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». (даної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 30.07.2013 у справі № 910/1333/13).

З матеріалів справи не вбачається, що оцінщиком який має достатній фаховий рівень оцінювача та у встановленому законодавством порядку має відповідні свідоцтво та сертифікат було проведено оцінку визначення матеріального збитку завданого власнику автомобіля Volvo, державний номер НОМЕР_1.

В матеріалах справи відповідний звіт або висновок експерта, який би підтверджував розмір матеріального збитку в розмірі 23 937,45 грн., завданого власнику пошкодженого автомобіля Volvo, державний номер НОМЕР_1 внаслідок ДТП, яка сталася 10.05.2013 відсутній.

Наданий до матеріалів справи рахунок-фактура № СФ-0001032 від 15.06.2009 в розумінні Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не є належним доказом оцінки розміру матеріального збитку.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Позивачем не доведено розмір шкоди в сумі 23 937,45 грн.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 13.11.2013.

СуддяВ.В.Сівакова