Ухвала суду № 35183374, 07.11.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/3700/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Богоніс М.Б.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білої Л.М.

суддів: Загороднюк А.Г. Сушка О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини А0549 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до військової частини А0549 про визнання дій протиправними та стягнення коштів , -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини А0549 в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому в день виключення зі списків особового складу ВЧ А0549 компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно та стягнути з відповідача на його користь невиплачену грошову компенсацію за невикористане отримане речове майно в сумі 2555,29 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 27.09.2013 року адміністративний позов задоволено, а саме: визнано протиправною бездіяльність військової частини А 0549 щодо невиплати ОСОБА_2 компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно та стягнуто з відповідача на користь позивача компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 2555 грн. 29 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.

Сторони в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач проходив військову службу у військовій частині А0549 на посаді помічника командира частини - начальника юридичної служби.

Відповідно до наказу командира в/ч А0549 від 12.08.2013 року його виключено зі списків особового складу частини, у зв'язку із звільненням з лав Збройних Сил України в запас по закінченню терміну контракту.

04.09.2013 року ОСОБА_2 в/ч А0549 видана довідка № 48/27 на одержання грошової компенсації замість речового майна в сумі 2555,29 грн.

13.09.2013 року у зв'язку з невиплатою грошової компенсації взамін неотриманого речового майна, позивач звернувся до відповідача із заявою, щодо виплати йому грошової компенсації.

16.09.2013 року листом за №2425 відповідач надав відповідь із інформацією про призупинення Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації замість речового майна.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив покладений на нього обов'язок виплатити грошову компенсацію взамін за неотримане речове майно.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог позивача, з наступних підстав.

Діючи в межах наданих повноважень органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не повинні порушувати Конституцію та закони України, права та законні інтереси фізичних чи юридичних осіб.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011 -XII визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту.

Так, ст.1 цього Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасово втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а так в інших випадках, передбачених законом.

Разом з тим, в ч.1 ст. 9 Закону № 2011-XII закріплено право військовослужбовців на достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулювання-закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно ч.1 ст.9-1 Закону України № 2011-XII продовольче та речове забезпечені військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.2 "Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, метою речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців в обмундируванні, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазнево-пральному обслуговуванні особового складу.

Пунктом 27 цього Положення військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Тобто, на день підписання наказу про звільнення зі служби позивач мав і має на даний час передбачене Положенням право на отримання при звільненні зі служби грошової компенсації за належне речове майно.

Оскільки, п.3.1.12 Порядку відпуску речового майна військовим частинам та застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час визначено, що грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів, то відповідач на підставі довідки № 23- від 05.11.2012 року фактично визнав право позивача на отримання речового майна та на одержання зазначеної у ній суми грошової компенсації при звільненні, оскільки сам визначив її розмір.

Виходячи з вищевикладеного, відповідачем вчинено бездіяльність щодо невиплати позивачеві грошової компенсації взамін неотриманого речового майна в розмірі 2555,29 грн.

Водночас, п.2 ст.9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на призупинення дії якої посилався апелянт, регулював порядок виплати компенсації замість речового майна саме військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій службі, і не поширювався на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

На підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не надав достатніх та належних доказів правомірності прийнятого рішення, тому допускаючи таку бездіяльність, він діяв в порушення вимог ст.19 Конституції України, ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу військової частини А0549, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 вересня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий /підпис/ Біла Л.М.

Судді /підпис/ Загороднюк А.Г.

/підпис/ Сушко О.О.

З оригіналом згідно:

секретар